8 клас українська література
Шановні учні 8-А класу! Під час карантину я запрошую вас до співпраці в Viber (тел. (050) 565-82-19), де відповім на всі ваші запитання, надам консультацію, перевірю виконання домашнього задання
20.05.2020
Доброго дня!
Сьогодні на уроці ми з вами урок узагальнення вивченого матеріалу за рік.
Отже, переходимо до завдання, яке надається нижче.
1.Виконати тест, перейшовши за посиланням (за бажанням)
2.Код 4302011
https://naurok.com.ua/test/join?gamecode=4302011
Домашнє завдання: написати невеличкий твір-роздум про твір, який вам найбільше сподобався (за бажанням)
15.05.2020
Доброго дня! Сьогодні у нас урок літератури рідного краю. На уроці ми з вами познайомимося з творчістю харківського поета Ігоря Муратова. Отже, починаємо роботу, переходимо до завдання, яке надається нижче.
1. Відкрити зошити, записати число і тему уроку "Ознайомлення з творчістю письменників-земляків".
2. Опрацювати навчальний матеріал, наданий нижче.
Ігоря Муратова одним крилом сягає періоду утвердження нового радянського мистецтва на засадах соціалістичного реалізму, а другим входить у сучасний літературний процес, втілюючи собою спадкоємність художніх традицій.
У віршах, поемах, повістях, романах і п'єсах І. Муратова відображені ентузіазм перших п'ятирічок, драматизм і героїка Великої Вітчизняної війни, напруга повоєнних років, доба, позначена досягненнями бурхливого науково-технічного прогресу. Твори письменника – документ епохи і сповідь, слово про час і про себе, вони несуть відблиск його світобачення, темпераменту, сповнені неповторних настроїв, почуттів, інтонацій.
Органічною потребою творчої натури І. Муратова було постійне прагнення якнайповніше реалізувати свою громадянську й людську сутність. Відчуваючи, що йому тісно в поезії, переходив до прози; намагаючись увійти в тісніший контакт із сучасником, писав п'єси. Можна так само говорити й про його прагнення до стильової різноманітності, багатства творчої палітри: у поетичному асоціюванні, способах ліплення характеру, окресленні ситуації проглядає намагання виявити нові ресурси слова. У тому постійному пошуку розкрилася велика духовна невтоленність – не споглядальна, а спрямована до дії, поєднана з активною громадянською позицією, з темпераментом бійця.
І. Муратов своїм життям довів ту єдність слова і вчинку, яка лише й може бути справжньою запорукою довір'я читача. Вічна невдоволеність собою, поривання до чогось ще не осягненого, не збагненого, не здобутого – ось риси, притаманні цьому художникові.
«Відкрилась тайна слів мені на схилі років»,- зізнається І. Муратов і напише слова глибокого філософського змісту: «Є у звершенні сум безпричинний...» Сум - від обмеженості людських можливостей, конечності людського життя, від того, що не все із задуманого вдається здійснити. Але поки людина живе, то разом з нею живе і прагнення нових відкриттів.
Хто скаже, чого більше – заперечення чи ствердження – у такій ось строфі:
Чого я жду? Яких новин навальних,
Яких іще нових прекрасних катастроф
Після моїх тривог дев'ятибальних
І неповторних вистражданих строф?!
(«Напровесні стою на перехресті...»)
Тут – діалектика почуттів, настроїв, діалектика живої душі митця. Ігорю Муратову було добре знайоме почуття самокритичності, воно виразно звучить в одному з віршів останніх років:
Усе боюсь не встигнути... куди?
Чогось не доробить... Чого? Для чого?
За мною роки – як важкі сліди,
Що залишила ти, моя тривого!
Творю, руйную, мучусь, і люблю,
І не спинюсь, аж поки серцем стихну,
І все одно – чогось не дороблю,
І все одно – кудись таки не встигну.
(«Усе боюсь не встигнути...»)
У цій строфі пульсує той самий нерв, що й в одному з останніх віршів К.Симонова:
Не хватает меня во времени,
Не хватает меня в пространстве...
Ця спорідненість – від подібності людської і поетичної долі письменників, від однакового прагнення якнайповніше розповісти про свій час і про себе.
Життя поета було часткою життя країни, а творчість – часткою радянської літератури. Перша збірка І. Муратова «Комсографік» вийшла 1933 року, а друкуватися він почав значно раніше – ще з 1925-го, тобто в тринадцятирічному віці (народився письменник 28 липня 1912 р. в Харкові, в сім'ї службовця). Літературне змужніння проходило разом з гартуванням характеру в робітничих лавах: у 1930 р. закінчив хімічну профтехшколу, працював на заводі «Електросталь», потім на ХТЗ техніком-ливарником. Учився на вечірньому відділенні філологічного факультету Харківського університету, який закінчив 1939 року, уже будучи відомим поетом, автором кількох книг.
Творчі принципи молодого автора окреслюють уже самі назви збірок. «Комсографік» утверджує комсомольську, робітничу тему, декларує атакуючі ритми: напружена ситуація, енергійна, рвучка фраза, лаконічна репліка, як, наприклад, у вірші «Чотири бригади вантажили поруч»:
- Вірно! – сказали.
- Дайош! – кричать.
Хто – покривився,
Хто – промовчав. Рушили.
П'ять чоловіка стоять.
- Що ж це ви, хлопці?
питаю я.
«Загибель синьої птиці» (1934) полемізує із символістською естетикою М. Метерлінка. І. Муратов заперечував ідеал «синьої птиці» в ім'я «комсографіка», примарну мрію – в ім'я чіткої реальності, революційного ідеалу. Вчуваються тут, щоправда, відголоски пролеткультівського спрощенства, нігілістичного ставлення до традицій минулого, але також – і внутрішній протест проти тенденцій позасоціальності серед деякої частини творчої інтелігенції. Поєднання оцих двох мотивів і породило такі рядки:
Не довелося нам з тобою
Під романтичною вербою
У затишку на самоті
Сонети ткати золоті.
(«Не довелося нам з тобою...»)
Затишок під «романтичною вербою» був тоді чужий поетові (значно пізніше він прийде на пораду до мудрої природи). А сонети – теж уявлялися чимось на зразок «синьої птиці»...
Згодом, уже в 60-і роки, письменник сам недвозначно «уточнив» свою позицію,– давши у вірші «Лірична спокута» (1969) належну оцінку колишнім спрощеним уявленням:
Ми картали поета:
мовляв, не поет, а піїт;
Не горіння, мовляв,
а байдуже безкрилля естета,
Дезертирство у сон,
за незнаним засуджений сум...
Аж тепер я збагнув,
що була то й моя естафета
Від Гомера й до нас
неприборкана віра в красу!
(«Лірична спокута»)
Усвідомлення цієї естафети приніс життєвий і мистецький досвід. А приходив він нелегко. І не тільки до І. Муратова. Для багатьох тоді, скажімо, поняття «сонет» асоціювалося із затишком, ідилією, соціальною індиферентністю...
Можна відзначити принаймні три чинники, під впливом яких формувалося творче обличчя І. Муратова: поезія В. Маяковського й П. Тичини і пов'язане з нею тяжіння до акцентного вірша, щедре введення у тканину творів розмовних інтонацій; українська й російська поетична традиція; стихія фольклорної поетики, зокрема баладного драматизму. Все це з часом синтезувалось у творчості І. Муратова, переплавившись і витворивши його власну манеру, але на початку виразно давали про себе знати прямі впливи.
Вплив класичної традиції особливо помітний у таких ранніх поемах І. Муратова, як «Зелені Зозулі» (1935) та «Остап Горбань» (1938). У першій ідеться про утвердження нових моральних норм у тогочасному селі (право на кохання, яке перемагає в боротьбі з пересудами), в другій – розгорнуто широку картину життя в роки громадянської війни, виразно окреслено розстановку класових сил, у чітких тонах змальовано представників ворожих таборів. Дія розгортається поволі, епічний елемент часто «перебивається» розлогими ліричними відступами, у яких так само, як і в ритміці, вчуваються пушкінські інтонації.
Згодом поет зробив нову редакцію твору, і залежність від Пушкіна відчувається вже менше. Такі ранні поезії, як «Над «Кобзарем», «Моя білява Лорелей», яскраво засвідчують міцний зв'язок поета з класикою. Літературними асоціаціями наскрізь пронизано також пейзажі 1. Муратова – чи це буде «шлях Полтавський», де дівчина «наче з пісні осміхнулась» («Інтимні присвяти»), а чи пізніші «Осінні вогнища», де картина полинового диму викличе таку асоціацію: вогонь той, наче «безсмертний Бульба, що жартує в смертний час».
У ранніх творах відчутна й фольклорна стихія, особливо в тих, де йдеться про революцію і громадянську війну. В цьому є своя закономірність. Молодий поет художнім читанням збагнув, що мотив революції е продовженням героїчного мотиву української пісні та думи, в яких виражено сподівання народу на волю, мрії про соціальну справедливість.
Героїка революційних битв була характерна не лише для творчості учасників революції і громадянської війни, а й для тих поетів, які ще не встигли взяти у ній участі (М. Бажан, А. Малишко), її освоєння було моральною підготовкою, духовною мобілізацією для наступних битв, що назрівали у світі. Все це невдовзі виявилося потрібним.
Велику Вітчизняну війну І. Муратов зустрів уже бувалим солдатом, гартованим у боях з білофінами (в армії служив з 1939 року). Спочатку воював рядовим, потім молодшим сержантом піхоти. В листопаді 1942 р. був контужений і потрапив у фашистський полон. В поемі «Сповідь солдата» (1945–1960) розповідається про обставини полону та про концентраційний табір на півострові Узедом у німецькій Прибалтиці:
Півострів. Ні села, ні міста.
Бараки. Табір. Поле чисте,
Але його ні перейти,
Ні стать на ньому, ані сісти,
Бо вздовж і впоперек – дроти...
А ще, бувало,– хтось там десь
Утік чи здумав утікати,
Вже зранку табір наш увесь
Як стій стоїть. Під автоматом
Іде лічба з кінця в кінець,
І кожний, хто десятий – мрець.
Художнім документом страхітливого табірного побуту є поема «Розчахнута брама», основу якої склали дев'ять віршів, написаних у концтаборі й замаскованих між строфами народних пісень. Коли б вони були виявлені, поет поплатився б за них життям, як це сталося з автором «Моабітського зошита» татарським поетом Мусою Джалілем, молодим українським поетом Дмитром Вакаровим, угорським поетом Міклошем Радноті.
Доля змилувалась над І. Муратовим, і дев'ять табірних віршів, які через двадцять років прийшли до читача розділами «Розчахнутої брами», стали свідченням сили й незламності людського духу й глибокої мудрості, здобутої в умовах, коли людина перебуває на грані життя і смерті і їй відкриваються «останні істини». У дев'ятому вірші, який є, по суті, квінтесенцією циклу і всієї поеми, перед читачем розгорнута градація бажань: «І перше бажання було – тікати... І друге бажання було – наїстись.... І третє бажання було – кричати... Й четверте бажання було – забутись... і п’яте бажання давило: метатись!.. І шосте – любити!.. А сьоме бажання з'явилося згодом. А сьоме бажання було – збагнути». Поет не боїться розкрити читачеві душу до кінця, без останку, не приховуючи слабостей. У єстві його героя жило й інше почуття, яке допомагало долати наругу і страх. Це почуття, здавалося, готове було погаснути під невсипущим жовтим оком з прожекторних вишок оточеного колючим дротом табору, та в необхідний, остаточний момент воно виростало з глибин свідомості. Так, було бажання помститись:
І тим, хто так ревно топтав нас і мучив,
Зирнути у жовті від жаху щілини
І тішитись, тішитись, тішитись довго,
Аж поки не гримне короткий постріл.
І далі – вдертись в їх затишні житла,
Де кров моїх кревних на кожнім трофеї,
Де сині арійські баньки з колисок,
З рожевих ресорних дитячих візочків
Безпомічно вирячили на мене
Малі недорощені чінгісхани,
Яких би простив я...
Але бажання помсти відступило, як тільки з'явилися в уяві дитячі візочки. Цей спогад знову спливе в пам'яті поета, коли в «Сповіді солдата» він уже тверезо й розсудливо скаже про те, що «наша ненависть не стала безумством месників сліпих». Ігор Муратов й надалі брав безпосередню участь у боротьбі з гітлерівцями. Після визволення з концтабору в березні 1945 року він знову на фронті. А по війні – головний редактор газети «За повернення на Батьківщину». Потім – рідний Харків, триває перервана війною літературна робота. Одна за одною виходять нові книги поезії, прози, драматургії, критики й публіцистики. І. Муратов належить до письменників, характер яких визначає не сама тема, а духовний, естетичний досвід.
Події в житті країни і власному житті збагатили його духовно, глибше, багатовимірніше відкрився його внутрішньому зорові світ.
У кінці 50-х – на початку 60-х років у поезії І. Муратова, як і в творчості інших письменників, відбулися важливі якісні зміни: розширення проблематики, збагачення образності, активна взаємодія жанрів. Оновлення палітри було продиктовано самим життям: внутрішній світ людини став складнішим, новий зміст зумовив появу відповідних художніх форм, засобів. Цим характеризується творчість багатьох поетів старшого й середнього поколінь того часу (М. Бажан, А. Малишко, Л. Первомайський). Поява талановитої молоді (Д. Павличко, І. Драч, В. Коротич, М. Вінграновський, Л. Костенко) – стимулювала цей процес.
Загальні літературні тенденції, безперечно, втягують у своє силове поле – тією чи іншою мірою – кожного поета, але по-своєму переломлюються в його творчості. Цікаво, наприклад, як у поезії І. Муратова відбилася дискусія про традиції і новаторство. В одному з віршів («Класифікація») він писав, що «є поети новаторські, є традиційні. Раціональні, а то й емоційні. Є поети мажорні, а то й мінорні». А крім них, ще трапляються «просто поети».
Ігор Муратов намагався бути «просто поетом». У цього «просто поета» знаходимо дуже широку гаму почуттів і настроїв. Позаду лишилася прямолінійна категоричність присудів. Поет, який колись безоглядно відкидав «пейзажну ідилію», тепер відкриває у природі таємницю безсмертя, вічне оновлення. «Це – правда: ми прагнем безсмертя»,– каже він і знаходить його в картині лісу, де «молодими жолудями в дібровах світяться дуби» («На перевалі»). Перевал у житті природи, коли час жнив переходить в осінь, відповідає порі людського життя, коли можна вже оглянутися назад: а які жнива в тебе позаду?.. В природі бачить поет і приклад моральної самовіддачі. Спостерігаючи за роботою дятла, він скаже: «не від старості – від струсу мозку дятли помирають» («На заході барвисто...»).
Світ відкривається поетові багатьма гранями спілкування людини з людиною. Розмаїтішою стає палітра. Але це не ускладнення тільки форми, бо неможливо написати справжній твір, лише «на римі висячи» («Право на вічність»).
У духовному єстві поета постійно «змагаються» два начала: тяжіння до пластики предметного світу і прагнення передати психологічний стан. У віршах І. Муратова сильний полемічний струмінь, коли думка висловлюється «прямим текстом», як, приміром, у вірші «Полеміка»:
Потішайтесь, що я не ліричний,
Тенденційний,
плакатний,
не вічний,
Я ваш спокій не раз вже труїв,
Боженята міщанських раїв.
Я вам дамся взнаки й не ліричний!
Без таких вибухів настрою – навіть надто прямолінійних, як у цьому вірші,– уявлення про І. Муратова, про його соціально-моральне кредо було б неповним. Поетові підвладні різні способи втілення ідеї, він збагатив свою творчу палітру аналітично-інтелектуальним началом, будуючи метафору за принципом віддалених асоціативних зв'язків. Хоча у такий спосіб найважче досягти психологічної достовірності задуму. В І. Муратова трапляються випадки, коли складові елементи не становлять природного цілісного образу (наприклад, в «Аналітичному трактаті»), де романтиці протиставлена робота. Автор знаходить вагомі аргументи для такого протиставлення, хоча у них формується умовивід, від якого віє холодком логічної розумової операції:
Романтика – це очі, а не руки,
Пунктир буття, проекція життя,
Ефектно препаровані розлуки,
Терпкий екстракт чужого почуття.
Тож тричі будь навік благословенна.
Розвідуй зорі й тундрища буди,
Робото наша, чорна й повсякденна...
У деяких віршах поета трапляються місця описові, риторичні, раціоналістичні, зате йому вдавалося викресати іскру поезії від зіткнення різнорідних начал. Погляньмо, як спалахує побутовий прозаїзм у несподіваному контексті:
Я – дух шукання, дух повстання,
А не контора постачання
Утіх, яких жадаєш ти!
(«Мій добрий, бідний Дон-Жуан»)
Творчості І. Муратова притаманна чіткість задуму, струнка логіка розвитку поетичної ідеї. Якщо він іноді вдавався до ускладненої метафорики, то для того, щоб досягти «простоти у лабіринтах складності, тиші в вибуховому вогні».
Творче зростання поета характеризується поглибленням поглядів м;І гніт, на людину, це позначилось на композиції і образній структурі його творів, особливо поем. Ранні поеми І. Муратова – ліро-• пічні. В них чітко окреслено ситуацію і конфлікт. Такий принцип побудови поем бачимо в «Зелених Зозулях», «Мачусі», «Остапі Горбаневі». Поеми «Несміяна», «Прометеєве віче» побудовані зовсім інакше. Сюжет тут внутрішній, і рухає його логіка розвитку ідеї, а не характерів. Відбувається помітна інтелектуалізація задуму, яка вимагає ущільнення побутового матеріалу, нових композиційних прийомів, зміщення центру ваги у розгортанні події до зосередження уваги на концептуальному образі-метафорі.
Поет обирає мотиви, які мають уже велику традицію. Ще на початку свого творчого шляху він тяжів до переосмислення ідей та образів світової класики. Але якщо, наприклад, ідея «Загибелі синьої птиці» звелася до однобокого і спрощеного трактування образу з п'єси М. Метерлінка, то в пору творчої зрілості поет, зберігаючи соціальну загостреність і полемічність, долає однобокість підходу і досягає глибини й багатовимірності художнього задуму. Так, герой поеми «Спокуса» – сучасне втілення гетевського Фауста – дістає можливість здобути дар Мефістофеля – вічну молодість, але ціною втрати пам'яті. Спокуса залишитися вічно молодим зблідла перед голосом пам'яті. У поєдинку зі спокусою пам'ять здобуває перемогу, бо в ній зосереджено почуття кровного зв'язку з часом, з батьківщиною, «з печаллю й радістю земною».
І. Муратов виступає в поемах на захист гуманістичних ідей світової культури в часи поширення отрути антигуманізму. Особливо показова у цьому плані поема «Прометеєве віче», жанрово визначена автором як «віршована драматична полеміка». Звернення до образу Прометея було не випадковим. У буржуазному мистецтві з'явилися спроби скинути з п'єдесталу цього, за словами К. Маркса, найблагороднішого святого й мученика у філософському календарі.
Весь твір сповнений гострої полеміки, в ньому пульсують пристрасті нашого часу, точиться двобій соціально-філософських ідей. Прометеєві на вічі (своєрідному диспуті) доводиться протистояти «практичним діячам» сучасного Олімпу, які намагаються переконати, що люди сьогодні зреклися «твого вогню, твоїх химер» і «пломінь бунтарський твій – димок у комин». В наш час, мовляв, не варто давати собі мороки добродіянням, бо це «міраж... апендикс... атавічний рудимент...» Вістря поеми спрямоване проти цинічного прагматизму; весь твір пронизують гротескно-саркастичні інтонації, які, проте, в кінці оповіді міняються,– в них уже домінує урочистий мілос Вічної Матері, охоронниці прометеївського вогню самопожертві, що у трактуванні поета є вогнем морального самоочищення.
«Прометеєвим вічем» І. Муратов попередив цілу низку творів радянської поезії, в яких прометеївське начало добра, саможертовності протиставлено спопеляючій силі руйнування світу і людських душ («Поема Прометеєві» Ю. Марцінкявічюса, «Не кидай вогню, Прометею» М. Каріма та ін.).
За кілька днів до смерті (помер письменник 29 березня 1973 р.) І. Муратов написав поему «Серце Тичини». В ній показано мужніння Тичини як громадянина й митця, його духовний поступ від «Сонячних кларнетів» до гімну революції й «Псалму залізу». Крізь призму постаті Тичини виразно прочитується ідея, що міра причетності художника до епохи, міра впливу на епоху визначає його вагу в духовній спадщині народу, місце в історії. До такої причетності, суголосності з часом постійно прагнув і сам І. Муратов. Постать великого поета була для нього моральним прикладом і творчим стимулом.
У художній спадщині І. Муратова поезія займає провідне місце. До того ж на нього як на прозаїка – а він є автором романів «Буковинська повість», «Свіже повітря для матері», «У сорочці народжений», «Сповідь на вершині», повісті «Жила на світі вдова», документальної поеми в прозі «Дорога до сина» – багато в чому вплинула поезія. За прозу він узявся, маючи вже чималий поетичний досвід, зокрема в епічному жанрі. Поезія і проза мовби взаємно доповідають одна одну в його творчості: «Я вернусь, моя прозо твереза, до тебе, лиш хмільного скуштую ще раз»,– писав він в одному з своїх віршів. Це, сказати б, зовнішні ознаки спорідненості й «суперництва» в його єстві поета і прозаїка. Що ж стосується ознак внутрішніх, то вони виявляються у структурі творів. В основі чи не кожного прозового, як і поетичного, твору І. Муратова лежить наскрізна поетична ідея. А роман «Сповідь на вершині» побудований за принципом, ближчим до поезії, аніж до прози: увесь сюжет будується на підкресленій умовності – про себе, про свій час розповідає людина, якої вже немає в живих...
Перший великий прозовий твір І. Муратова – «Буковинська повість» (1957). Розповідь у ній ведеться від імені головного героя – Танасія Карпюка. Такий спосіб розгортання сюжету йде від традицій української класичної прози і має свою перевагу над «об'єктивованою» манерою – більшу міру суб'єктивності, тобто розкриття подій і характерів наче зсередини, крізь призму сприйняття героя. Але тут криються і певні труднощі, передусім у виборі персонажа, чия оцінка має стати мірилом об'єктивності в ставленні до людей і подій.
На життєвому шляху Танасія по-своєму відбилася доля буковинського краю, страждання народу за часів панування боярської Румунії, утвердження радянського ладу після Великої Вітчизняної війни. Хоч перед читачем розкриваються сторінки нелегкого життя селянина – бідування в рідному селі Чорногузах, поневіряння за
океаном, боротьба з фашистами під час тимчасової окупації,– головним виступають зміни в свідомості героя, його духовне зростання.
Конфлікти у творі розкриваються не через характеристики, а через стосунки персонажів. Оцінки, репліки (часто дуже влучні, в народному дусі) увиразнюють, підкреслюють суть тієї або іншої людини. Саме так подається диференціація героїв на соціально-класовій основі: з одного боку – багатії Косован, Бережан, Ховрах, Худик, з другого – підпільники Берник, Крикливець, бідняки Метеїк, Хорбут, Платика та ін.
Напруженим драматизмом сповнені епізоди періоду війни та перших повоєнних років. Перемагає нове, молодь – сини Танасія Олекса та Семен, дочка Крикливця Софія – сприймають нове життя як кровне, завойоване у важкій боротьбі. Запам'ятовується образ Микити Петровича Пономаренка, вчителя, який приїхав допомагати буковинським братам будувати нове життя. Хоч «ховрахам» вдалося вбити його, але сама смерть вчителя – один з вражаючих епізодів твору – яскраво свідчить, що нового життя не зупинити.
За жанром «Буковинська повість» – це явно роман: широке історичне тло, дія відбувається протягом майже півсторіччя, простежено життя цілого покоління людей, розкрито соціально-психологічні конфлікти, виведено багатьох персонажів. Називаючи твір повістю, автор мав на увазі спосіб оповіді, який нагадує розповідь про цікаву подію, свідком якої був оповідач або ж про яку чув. І хоч у даному разі «подією» є, по суті, все життя Танасія і його односельчан, особистість оповідача накладає свій відбиток на твір, веде за собою автора, в одному допомагаючи йому, а в другому обмежуючи. Допомагає тим, що дає можливість вплітати в текст легенди, казки, дає можливість «виговоритися» героєві, а обмежує тим, що не все авторське цей герой може передати, і часто, особливо в епізодах з часів війни, автор перебирає на себе функції оповідача.
Прозові твори – «Жила на світі вдова», «Свіже повітря для матері», «У сорочці народжений», «Сповідь на вершині», а також незавершений роман «Саксаганські портрети» мають спільну ідейно-художню домінанту: перш за все полемічність, протиставлення різних життєвих позицій, справжньої і фальшивої цінностей, доведення їх до логічної, хоч не обов'язково сюжетної, розв'язки.
Повість «Жила на світі вдова» (1960) є, по суті, першою спробою письменника поставити ці проблеми на ширший ґрунт – перевірити їх складністю людських стосунків і доль, життєвих конфліктів, продиктованих тогочасними обставинами. В повісті маємо два полюси, навколо яких і встановлюється відповідне силове поле, два критерії оцінки людей: з одного боку – висока людяність і мужність, втіленням якої є Уляна Дунай, з другого –ницість і демагогічне пристосовництво, уособлене в образі Всеволода Охтирського. Зіткнення цих протилежних моральних засад, цих життєвих, а водночас і філософських принципів становить ядро задуму. Героїзм головної героїні твору Уляни виступає як норма життя, як природний стан – без голосних декларацій і високих слів. Уляна втратила у війну чоловіка Тараса Дуная. Залишений для підпільної роботи в окупованому ворогом Харкові, під час однієї з операцій він був поранений, потрапив до рук гестапо і загинув майже на очах дружини. Сцена героїчної загибелі Тараса, передана у творі через спогад Уляни, вражає силою волі й самовладанням цієї простої жінки. Турбота у ставленні до дітей, до чоловікових батьків, душевна доброта й водночас висока принциповість, органічне неприйняття нещирості, брехні висвітлює цей образ, а заодно й увесь твір, почуттям справжньої людяності, оптимізму.
Сюжет повісті досить розгалужений і дещо схематичний, помітна одноплощинність у змалюванні персонажів, зокрема Петра Дуная та його дружини Тетяни, їх сина Тараса – Уляниного чоловіка. Однак ті епізоди, в центрі яких стоїть образ Уляни, сильні й художньо переконливі.
В романі «Свіже повітря для матері» (1962) поглиблюється і ставиться, так би мовити, на виробничо-побутовий ґрунт морально-філософська проблематика попередньої повісті. Тут автор утверджує думку, що людина пізнається й розкривається не лише у виняткових ситуаціях, коли на карту ставиться саме життя, але і в умовах звичайних, буденних, коли «ставкою» є... душа людини.
Головного героя твору Омеляна Свиридовича Крамаренка, який керував будівництвом елеваторів, звільнено з роботи, бо через грубе порушення технічних норм (про що він знав) сталася аварія й загинув сторож. Факт не випадковий: у ньому своєрідно відбилася вся натура Крамаренка – людини егоїстичної, черствої, фальшивої, користолюбної. Одружившись колись із красунею Катериною, яка була тоді вагітна, він потім на все життя зробив її безсловесною рабою. Омеляну Крамаренкові та Волобуєву протистоять син Катерини (нерідний син Омеляна) Борис і зять Віталій Письменний. Явна протилежність двох таборів, їх полюсовість іде, очевидно, від прагнення письменника перш за все протиставити моральні принципи. Тому характери в романі дещо прямолінійні. А все ж безсумнівною удачею автора є образ Віталія – молодого робітника, свідомого своєї державної ваги, робітника-інтелігента, цікавого й дотепного співбесідника, людини чесної і прямої. Ці ж риси згодом пізнаємо в Дмитрові Череді – персонажі трилогії П. Загребельного («З погляду вічності», «Переходимо до любові», «Намилена трава»).
Роман «У сорочці народжений» (1964) – своєрідна сімейна хроніка, в якій письменник прагне до об'ємності зображення, розмаїтості соціального і людського типажу, поглиблення психологічної розробки образів.
Організуючим – композиційне й ідейно – виступає образ Федора Коляди, котрий уособлює покоління, що виростало й формувалося в умовах радянської дійсності, випробовувалось усіма труднощами життя країни, окрилювалось радістю її досягнень і є її живою історією.
Федір Коляда – не тільки стрижнева вісь сюжету, він визначає і духовну атмосферу роману. В критиці справедливо підкреслювалось, що закладену в основу твору ідею чесності найповніше представляє Федір, який за складних і суперечливих обставин зберігає високу порядність. Антитеза до тієї основної ідеї, виразником якої виступає Федір,– пристосуванство, безпринципність, безоглядний кар'єризм. Ці якості втілені в постаті Гусака. Але Гусак не викликає враження згущеності, нагнітання негативних рис, як Крамаренко із роману «Свіже повітря для матері». Цей образ переконливий і послідовний не як комплекс ідей, а як людський тип, породжений певними обставинами.
Роман «населено» доволі густо, причому переважна більшість персонажів діє протягом майже всього твору, то зникаючи, то знову з'являючись у вирі подій. Тримаючи своїх героїв у полі зору протягом тривалого часу – мирного і воєнного життя,– автор простежує розвиток їх характерів. По-різному склалася доля таких персонажів, як батько Федорової дружини Варвари, Микола Макарович, Федорова тітка Надія Василівна, Варварина сестра Клава, але вони люди порядні, і цю порядність не втратили у життєвій скруті й біді. Показує автор також еволюцію міщанства, починаючи від примітивного, ще з непманських часів споживацького комплексу Раїси Іванівни, Варвариної матері, і до сучасного «інтелектуального» споживацтва Савочки: форма різна, а суть одна.
Удачею автора є образ Федорової дружини Варвари, це чи не найскладніший з усієї прози письменника. У Варвариній натурі втілюється той конфлікт, полюсами якого в сюжеті роману є Коляда і Гусак, її єство мовби розривається між впливом на неї, з одного боку, Федора, а з другого – Гусака. Червоточина роз'їдає душу Варвари змалечку, читач такою і залишає її на півдорозі...
Коли окинути одним поглядом цикл щойно розглянутих романів, можна побачити в їх спільній спрямованості той самий войовничий гуманізм, ту ж боротьбу за чесність, за чистоту людських душ, що є нервом поезії І. Муратова (пригадаймо вірш «Полеміка»).
Частіше вона, полеміка, проходить підтекстом, а іноді й спливає на поверхню. Так, роман «Сповідь на вершині» (1971) починається листом аноніма:
«Шановний письменнику!
Почувши по радіо, що Ви пишете про В. М. Примакова роман, вважаю за свій моральний обов'язок...»
Розповідь у романі веде його головний герой Віталій Примаков. І сам дає відповідь аноніму. Розповідає щиро, пристрасно. То мовою рапортів і зведень, то словами ліричного одкровення. З роману переконливо постає правота Примакова, його чесний рід, його любляче серце, його відданість революції.
У романі переплітаються дві часові площини: революція і наша сучасність. Зв'язує їх в одно ціле постать головного персонажа. Це не просто композиційний прийом. Відтворюючи своєю «сповіддю* історичну правду, герой громадянської війни відповідає анонімщику Сидору: «Усе потьмарилося перед очима... Мерехтить... пересувається безладно у просторі й часі, мов бархани в пустелі, де ми у 30-му ліквідовували басмачів... А може, це в очах афганські піски? Прощайте, мамо... Ви ж усе чули? Не жалкуйте, що йду: значить, треба. І при житті це було головним моїм словом... А Сидір мій – лапки догори, капітулював, бо виштовхує мене назад у небуття! Більш не сподівається примусити мене, щоб я зажадав щось переінакшити у прожитих літах... Ви не бійтеся, мамо: не діжде. Хіба ж я не ваш син?.. Йолоп він, отой Сидір. Ще раз кажу: революцію треба робити з любов'ю – і мудро, і весело...»
Отже, двоплощинність у даному разі – принцип ідейно-естетичний, той спосіб зв'язку часів, який дає можливість оживити сторінки минулого і водночас подивитися на нього очима сучасника, збагаченого новим соціальним досвідом, новим розумінням історії.
«Буковинська повість» теж написана від імені героя. Але розповідь у ній тече спокійно й плавно, як розмова біля гірської ватри. У «Сповіді на вершині» авторові доводиться раз у раз втручатися в розмову, оскільки тут взаємодіють між собою минуле й сучасне. І відповідно дві оцінки – не як заперечення одна одної, а як взаємо-уточнення з висоти сьогодення на новій вершині. Спосіб оповіді в цьому творі – художня умовність, завдяки якій повніше й чіткіше постає реальність історії. І водночас – пристрасть митця в обстоюванні її правди.
Роман «Сповідь на вершині» – найбільше досягнення І. Муратова-прозаїка. Твір цей, по суті, започаткував ту жанрову структуру роману й повісті, що згодом розвинулась на шляхах поглиблення історизму як в українській, так і в загальносоюзній прозі («Циклон» і «Твоя зоря» О. Гончара, «Берег» і «Вибір» Ю. Бондарева, «Його батальйон» В. Викова).
Д раматичні твори І. Муратова підкреслюють вірність основним творчим принципам і мотивам, прагнення розкрити їх на новому життєвому матеріалі, іншою образною мовою. Драма «Нейтральна зона» (1970), справедливо названа критикою однією з кращих п'єс І. Муратова, органічно пов'язана з романом «Сповідь на вершині»: в центрі її – постать героя громадянської війни Віталія Примакова. Автор зосереджує увагу на проблемі моральної чистоти як запоруки перемоги, становлення нового суспільства. «Без моральної чистоти революції я не мислю собі її перемоги» – ці слова Примакова звучать як духовний заповіт наступним поколінням, а, отже, підкреслюють їх актуальність у наш час.
Гостротою моральних альтернатив перейнята п'єса «Земля моїх правнуків» (1963), пафос якої спрямований проти «червоточини душі», угоди з власним сумлінням, моральними компромісами. Класова боротьба 20–30-х років служить письменникові матеріалом для постановки актуальної проблеми – «переробки» людської душі на нових соціальних засадах.
Злободенність проблематики, використання умовних форм, прагнення до філософського узагальнення – риси, які роблять драматургію І. Муратова цікавим і своєрідним явищем в українському театрі.
Заслуговують серйозної уваги і пристрасна публіцистика письменника, спогади про побратимів по перу, вдумливі літературно-критичні статті.
Все це органічно «вписалося» в літературний процес багатої на визначні події доби і, отже, стало його невід'ємною складовою частиною.
Постійне прагнення йти у «вогонь передніх ліній» визначило основну рису літературної спадщини І. Муратова. Оригінальною образною мовою він намагався відобразити неповторність свого часу, стверджуючи в плині минущого «вічності й хвилини голоси», і в цьому – істина його художнього слова, яка відкривається усе новим і новим читачам.
Домашнє завдання: підготуватися до усного твору - розповіді про твори, що вивчалися упродовж року й викликали найбільше роздумів, суперечок, зацікавлення.
13.05.2020
Доброго дня! Сьогодні у нас з вами урок позакласного читання. Ми з вами ознайомимося з творчістью Оксани Думанської та її твором "Школярка із предмістя". Отже, починаємо працювати, переходимо до завдання, яке надається нижче.
1. Відкрити зошити, записати число і тему уроку "Оксана Думанська "Школярка з передмістя".
2. Опрацювати навчальний матаріал.
Сучасні школярі не пишуть ні листів, ні щоденників - вони спілкуються короткими повідомленнями-есемесками, «гуляють» просторами Інтернету, отримують будь-яку інформацію, навіть шкідливу для їхніх таких ще неспотворених душ... І, все ж, вони мало чим відрізняються від повнолітніх дітей минулого тисячоліття, коли йдеться про друзів, любов, вірність, сподівання на щастя.
Письменниця Оксана Думанська визначила жанр своєї книги як «щоденник, дописаний з уяви». Бажаємо вам, юні читачі, приємних годин за сторінками «щоденника» вашої ровесниці.
Не раз і не двічі читач помічає, що дівчинка мислить бабусиними категоріями, повторює її думки, а коли дозволяє собі переступ – то потім переконується, що бабуся таки мала рацію. Цей феномен сам по собі цікавий – що станеться з дівчинкою, яку виховала бабуся – але загалом через це книга багато втрачає. Конфлікт поколінь, який неодмінно мав постати у такій родині, окреслено лише поверхово, бунтарські вчинки відсутні, школярку «вимуштрувано» настільки, що і бабуся їй довіряє, і вона не ладна зрадити бабусину довіру.
Учасницею повісті є бабуся Школярки, котра переймається її одягом та макіяжем, естетичним вихованням і «письменницьким» стилем онуки, але під обіцянку стовідсоткової правдивості навіть не заглядає до її щоденника. Невдовзі ми одержуємо й цілковито зрозуміле пояснення такої демократичності: «Моя бабуся колись теж учителювала, тому в неї на школу алергія», – розповідає Школярка.
І в тій школі є з чого зайтися алергічним чханням. Як вам батьківський комітет, що заповзято витрушує з батьків останні поповнення нескінченних фондів в обмін на оцінки? Знайомо? І тут-таки завучевого синочка тягнуть на медаль, хоча його знання залишилися на рівні шостого класу. Директора школи більше турбують справи його політичної партії, ніж декілька уроків на тиждень, які він не обтяжується відчитати повністю, а змучені й збідовані вчителі виливають свою втому на знуджених старшачків. Вони ж великомученицько намагаються таки напхати дітей нікому не потрібними “хеппі-мілами” затвердженої шкільної програми. А що ж Школярка та її однолітки? Вони вже давно купують усі необхідні для вступу знання в репетиторів, зубарячи 3–5 предметів, які відповідають їхнім життєвим планам, відвідують школу “для годиться” і на повну силу живуть своїми юнацькими життями, доки ще мають час перед справжньою наукою у вишах.
Записи щоденника щедро пересипано бабусиними порадами, практично всі події в Школярчиному житті вони обговорюють і проживають спільно.
Бабуся змалечку виховує Школярку, даючи її молодим батькам можливість для кар’єрного зростання, відтак коли її тато йде, зібравши речі, десь близько Школярчиного першого класу, дівчинка просто починає регулярно бачити тата у вихідні. Згодом, уже в п’ятому класі, мама виїздить на заробітки до Греції, та в житті Школярки знову ніщо радикально не змінюється, хіба що додається трохи добре приховуваного смутку. Отже, єдиним надійним та незмінним дорослим, порадницею і розрадницею, а також найближчим другом у Школярчиному світі є Бабуся. Саме дівча змальовує її як «…самодостатню кобіту з молодим голосом та іронічним поглядом».
Протягом десяти місяців життя, що їх охоплює основний текст повісті, Школярка залишає свого бой-френда однокласника, з нечастих безбарвних згадок про якого здається, що, як і все шкільне, він у неї значився радше «для годиться», аніж бодай із крихітного сентименту. Натомість до подорослішалої Школярки починає виявляти увагу старший хлопець – сусід-студент, якого цілком можна назвати, послуговуючись підлітковим сленгом, водночас бабієм, мажором і занудою, що всерйоз планує нидіти ветлікарем у місцевому м’ясному павільйоні, бо там гарантовані «тверда копійка й шматок полядвиці». Його симпатія є взаємною, проте викликає серйозні роздуми та вагання героїні, дужчаючи в ній самій, однак, протягом усієї книжки.
Сам факт такого розвитку романтичних подій, природно, не може не викликати пересудів у шкільному оточенні. Щоправда, Школярка не встигає перейнятися плітками й інтригою довкола свої персони, бо на обрії знову з’являється тато. Він з’являється, вочевидь, не просто так, а разом із майбутньою дружиною та кількарічним Школярчиним братиком, про якого вона не без подиву дізнається вперше. Вир подій знову змінює свій напрямок: неочікувана недуга бабусі й трепетний догляд за ними обома того ж таки студента-ветеринара, навпіл із його бентежною відстороненістю, змушує Школярку знову замислитися про переваги нехай і приземленої, але надійної присутності поруч.
Система образів
«Асоціативний рядок»
Я
- Я ж, звичайна школярка з передмістя, не поспішала настільки глобалізуватися, щоб метушитися в черзі за американське громадянство. Позбавити себе добровільно усього, до чого звикаєш з часів несвідомого дитинства, — це не моє. І потім, бабусю й у кайданах не витягнеш з нашого двору…
- Я довго не засинала — згадувала усе приємне, що мала в дитинстві: помаранчевий дух взимку, ранні трускавки у травні, морозиво у дитячій кав’ярні, нові лаковані сандалики і рожеве легеньке платтячко, вазонки розквітлих азалій та цикламен, що приносив тато у січні, на мамин день народження. А втіха від застуди чи грипу, коли вже нема температури, але я ще лежу в ліжку і читаю товсті пригодницькі романи, умліваючи від переживань закоханого героя, якого розлучили з дівчиною…
- Значить, і в мене лихоманка від кохання!
- Мені б хотілося опинитися в такому привабливому котеджику, модерно умебльованому, з велетенською кухнею, де є всі сучасні прибамбаси — від посудомийки до різних міксерів і сокодавок. Щоб виходити з лазнички у білому пухнастому халатику з чалмою із рушника на мокрій голові, цілувати тата і маму і брати з її рук високу склянку апельсинового соку… А потім бігти до чистенького шкільного автобуса, який сигналить біля двору, вскакувати в нього і на ходу падати на сидіння… Поруч із якимось симпатичним боєм. І недбало промовляти: «Хай!»
- Я просто викликала із своєї уяви видіння: ось ми удвох подорожуємо, може, навіть, і по Греції, у спортивному авті. Ось на океанському лайнері заходимо в бар. І на мені вечірня сукня, як на Кетрін Зета Джонс, коли вона зустрілася із своїм колишнім коханцем. Кажуть, що я на неї схожа… Ні, про це не треба, бо то було на «Титаніку»… Не на тому, де ді Капріо… Боже, який там океан, тут хоча би в Карпати вибратися!
- Гурти моїх ровесників кучкувалися у скверику: там були й дівчата, розкуті й розмальовані, в смугастих підколінках і кросівках. А я пишалася в лакованих мештах на високих обцасах — і нікому не була потрібна.
Мені ввижалося щастя… Тато й мама більше не розлучатимуться, і я щодня чутиму різкий запах «Дубельвіскі». Ми відремонтуємо наш будинок, проведемо опалення нагору, в мансарду, і облаштуємо там для мене кімнату, в якій я зможу зустрічатися з сусідом, уникаючи контролю з боку дорослих. Мама піде працювати в якесь туристичне агенство, а тато нехай собі возить той секонд-хенд, якщо йому так хочеться.
- Я взагалі часто буваю невпевнена у своїх силах.
- І всі мої образи стали космічним пилом на тлі всесвіту. Він же такий величезний! У ньому є місце для щасливих і не дуже, для хитрих і щиросердних, для мудрих і, як каже бабуся, недалеких… От я, наприклад, належу до пестунчиків долі. Чого мені бракує? Маю бабусю, вустами якої промовляють кілька педагогічних поколінь… Маю таку молоду і таку гарненьку маму — сама нею милуюся і не розумію, чого вона не впала в око якомусь нашому олігархові, щоб нам не довелося перелітати кілька кордонів до того блондинистого данця. І, зрештою, я таки татова донька, а тато обіцяв мене не зрікатися. Бо колись давно сказав дивовижне слово «лю…»
Бабуся
- Моя бабуся колись теж учителювала, тому в неї на школу алергія.
- Одна біда — бабуся консервативна щодо мого одягу і макіяжу. (Вона й сама довго кремпувалася, доки ми з мамою переконали її, що штани — це тепло і зручно, ще й на колготах можна зекономити, тому наважилася таки одягти джинси, щоб ходити у дворі, а потім в них влипла — не знімеш…) Вона жахається облич і написів на футболках, топіків до пупа, шортів і чорних бюстгальтерів під білими блузками. Вона благально позирає на мене, коли я сідаю перед дзеркалом з усім асортиментом помад, тіней, рум’ян і туші.
- Моє естетичне виховання почалося із лялькового театру. Цирк бабуся не любила (вважала його видовищем неінтелектуальним), тому вряди-годи мене туди водили батьки. Коли не сварилися «на все життя»…
- Бабуся не любила тата, але співчувала йому. Бабуся любила мою маму, свою єдину доньку, але вважала її винуватою в сімейних сварках.
-Бабуся, як завжди, дипломатична.
- Як моїй мамі, такій пещеній дитині-одиначці, вдалося виховати в собі таку потугу, не знає навіть моя бабуся. Вона колись здивовано сказала мамі: «Дивлюся на тебе — і не віриться, що ти моя донька…» «Біда навчить…» — озвалася мама. Отак! Значить, вся її впевненість, самостійність і енергія — наслідок науки бідою.
Тато
- безвідповідальним татком — молодим спеціалістом з туманними перспективами на майбутнє
- зайнятий своїм дрібним бізнесом і приходить до нас без будь-якої системи: то забіжить вранці в неділю, коли я ще сплю, то зайде увечері в п’ятницю, коли я поспішаю на побачення. Наші розмови — як есемески. І я бачу, що він все частіш незадоволений моєю поведінкою. Та не каже про це вголос. А що йому казати? Він же пішов від нас…
Сусід-хлопець
- Так я й повірила! Широкоплечий під два метри юнак, від якого заносить дорогим одеколоном і дорогими цигарками, вбраний в кращі зразки англійської легкої промисловості — і він для них порожнє місце?!
- Як він там може бути — такий випещений, такий завжди елегантський!
- Мовляв, хлопець як хлопець, дуже прагматичний, але то не ґандж, зараз усі такі; не соромиться називати речі своїми іменами, не вдає із себе кращого, ніж є насправді…
Для сучасних старших школярів характерною є потреба в пізнанні самих себе, зумовлена передусім необхідністю повніше, раціональніше використати свої внутрішні можливості з метою реалізації тих підвищених вимог, які висувають до них школа та сім'я.
Позиція сучасного підлітка також виражена у прагненні знайти своє місце в сім'ї, в подіях суспільства, реально оцінювати власні можливості, у прагненні пізнати складний світ людських взаємин, самого себе.
Вибір у сучасних дітей складніший, ніж у попередніх поколінь. Перед ними не лише відкрито безліч можливостей, та вони, до того ж, іще й невідомі, вони визначаються їхньою мрією, їхніми намірами відносно майбутнього.
Але майбутнє за нашими дітьми. Вони набагато досконаліші за нас, бо мають більший доступ до інформації, мудріші за нас, та їм ще бракує життєвого досвіду, їм під силу вирішити всі життєві проблеми.
Домашнє завдання: ознайомитися з творчістю письменників-земляків
08.05.2020
Доброго дня! Сьогодні на уроці ми з вами будемо виконувати контрольну роботу, яка буде складатися з написання контрольного творпу з однієї із запропонованих тем. Контрольну роботу необхідно виконувати на окремому аркуші.Отже, починаємо працювати, переходимо до завдання, яке надається нижче. Фото з виконаним завданням необхідно надіслати на електронну адресу ivanenko1904@gmail.com до 15. 05.2020.
1.Роботу виконуємо на подвійному листочку в лінійку (листочки зберігаємо до закінчення карантину).
2. На титульній сторінці всередині листочка підписуємо
контрольна робота
з української літератури
учня/учениці 8-А класу
Харківської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 128
Прізвище та ім'я (в родовому відмінку)
3. На листочку посередині записати тему твору
4. Нижче записати план твору.
Теми для твору: "Загибель яскравої особистості у суспільній неволі (за повістю В. Дрозда "Білий кінь Шептало")", "Добро і зло в сучасному світі (за повістю Ю. Винничука "Місце для дракона")", "Поетизація першого почуття у повісті В. Чемериса "Вітька + Галя, або Повість про перше кохання""
Домашнє завдання: підготуватися до уроку позакласного читання, прочитати твір Оксани Думанської "Школярка із предмістя"
06.05.2020
Доброго дня! Сьогодні на уроці ми з вами будемо вивчати новий розділ "Український гумор" яскравим представником якого є видатний українсьеий письменник Валентин Чемерис. І зупинимось ми на вивченні гумористичної повісті про життя і пригоди школярів із села Великі Чаплі "Вітька + Галя, або Повість про перше кохання". Отже, починаємо працювати, переходимо до завдання, яке надається нижче.
1. Відкрити зошити, записати число і тему уроку "Валентин Чемерис. Основні відомості про письменника. "Вітька + Галя, або Повість про перше кохання" - гумористична повість про життя і пригоди школярів із села Великі Чаплі: дружбу і перше кохання".
2. Опрацювати навчальний матеріал, який надається нижче.
3. Опрацювати навчальний матеріал в підручнику (стор. 208- 249)
3. Скласти письмово невеличкий конспект.
(фото класної роботи надсилати не треба)
Лукич Чемерис народився 8 липня 1936 року в селі Заїчинці Семенівського району Полтавської області. З 1953 року жив і працював у Дніпропетровську. 1971 року закінчив Вищі літературні курси при Літературному інституті ім. О. М. Горького. Працював у радгоспі, на низці підприємств Придніпров'я, в редакціях обласних газет, видавництві «Промінь». 1989– 1993 рр. — голова Дніпропетровської організації Спілки письменників України, працював в Адміністрації Президента України головним консультантом Президента з питань літератури (1993–1994).
1996–2000 рр. — секретар Національної Спілки письменників України, член її Президії і Вищої Ради.
Нині живе в Києві. Багато років працював у редакції газети «Літератур-на Україна» заступником головного редактора й завідуючим відділом сати-ри «Вишняк». Уклав 4 збірки антології українського сміху «З ким сміється Україна».
Нагороджений орденами рівноапостольного князя Володимира Вели-кого (І, ІІ, ІІІ ступенів), святого архистратига Михаїла, Св. Кирила й Мефодія, Андрія Первозванного ІІ ступеня, Почесною грамотою і медаллю Кабміну України та іншими відзнаками. Заслужений працівник культури України.
https://youtu.be/sWUEK-NP8TM
Домашнє завдавдання: підготуватися до контрольної роботи (написання контрольного письмового твору на одну з тем: "Загибель яскравої особистості у суспільній неволі (за повістю В. Дрозда "Білий кінь Шептало")", "Добро і зло в сучасному світі (за повістю Ю. Винничука "Місце для дракона")", "Поетизація першого почуття у повісті В. Чемериса "Вітька + Галя, або Повість про перше кохання"").
29.04.2020
Доброго дня! Сьогодні на уроці ми з вами продовжимо працювати над повістю казкою Юрія Винничука "Місце для дракона". Розглянемо алегоричність образів дракона Грицька, Пустельника та князя. Отже, починаємо працювати, переходимо до завдання, яке надається нижче.
1. Відкрити зошити, записати число і тему уроку "Парадокс: дракон Грицько - поет і християнин. Алегоричність образів дракона Грицька, Пустельника та князя"
2. Опрацювати навчальний матеріал, який надається нижче.
3. Скласти невеличкий конспект (роботу надсилати не треба).
Атрамент
Домашнє завдання: підготувати доповідь про Валентина Чемериса. Прочитати гумористичну повість "Вітька + Галя, Повість про перше кохання"
24.04.2020
Доброго дня! Сьогодні на уроці ми з вами продовжуємо працювати над твором Ю. Винничука "Місце для дракона". Отже, починаємо працювати, переходимо до завдання, яке надається вище.
1. Відкрити зошити, записати число і тему уроку "Підтекст твору. Проблематика твору: роздуми про добро і зло, вірність і зраду, доцільність самопожертви"
2. Опрацювати навчальний матеріал, наданий нижче.
3. Записати невеличкий конспект, за навчальним матеріалом (роботу надсилати не треба).
Домашнє завдання: прочитати твір до кінця, виконати тестові завдання, перейшовши за посиланням https://naurok.com.ua/test/join?gamecode=724029, код 724029 . Фото скриншотів надсилати на електронну адресу ivanenko1904@gmail.com до 28.04.2020 року.
22.04.2020
Доброго дня! Сьогодні на уроці ми з вами познайомимося з творчістю Юрія Винничука, а саме з повістю-казкою "Місце для дракона". Отже, починаємо працювати, переходимо до завдання, яке надається вище.
1. Відкрити зошити, записати число та тему уроку: "Юрій Винничук. Стисло про письменника. "Місто для дракона" - повість казка про сучасний світ, у якому й досі живуть "драконячі закони"".
2. Опрацювати навчальний матеріал, який надається нижче.
3. Записати невеличкий конспект.
Домашнє завдання: прочитати твір, стор.195 завдання № 1, 2, 3, 7 (письмово). Фото з виконаним завданням надсилати на електронну адресу ivanenko1904@gmail.com до 24.04.2020 року
17.04.2020
Доброго дня! Сьогодні на уроці ми з вами продовжуємо працювати над оповіданням Володимира Дрозда "Білий кінь Шептало". Отже, починаємо працювати, переходимо до завдання, яке надається нижче.
1. Відкрити зошити, записати число і тему уроку "Алегоричність образу коня Шептала"
2. Опрацювати навчальний матеріал, який надається нижче.
3. Скласти письмово конспект за поданим матеріалом.
Домашнє завдання: підготувати конспект з автобіографії Юрія Винничука. Виконати тестові завдання (join.naurok.ua) код 560757. Фото з виконаним завданням надсилати на електронну адресу ivanenko1904@gmail.com до 22.04.2020 року
10.04.2020
Доброго дня! Сьогодні на уроці ми будемо виконувати контрольну роботу за творчістю М. Коцюбинського, О.Довженка та Н. Бічуї. Отже починаємо працювати над тестами. Завдання необхідно виконувати на окремому листочку, зверху вказати прізвище і клас.
Фото з виконаним завданням надсилати на електронну адресу ivanenko1904@gmail.com до 14.04.2020 року
Домашнє завдання: Підготувати конспект з автобіографії Володимира Дрозда.
08.04.2020
Доброго дня! Сьогодні ми з вами будемо працювати над створенням фанфіків на основі повісті Ніни Бічуї «Шпага Славка Беркути». Отже, починаємо працювати і переходимо до завдання, яке надається нижче.
Домашнє завдання: написати фанфік на основі повісті «Шпага Славка Беркути» (на вибір).
03.04.2020
Доброго дня! Сьогодні ми з вами продовжуємо працювати над повістю Ніни Бічуї "Шпага Славка Беркути". А саме попрацюємо над художніми особливостями твору. Отже, починаємо працювати.
1. Запишіть у зошиті число і тему уроку "Майстерність письменниці у змалюванні образів. Художні особливості твору"
Виконану роботу надіслати до 07.04.2020 на електронну адресу.
Домашнє завдання: письмово відповісти на питання:
1. Чому Юлько спалює свої малюнки?
2. Пригадайте той факт, коли Лілі Теслюк почувала себе справжньою Попелюшкою? Як це характеризує дівчинку?
3. Що нам відомо про дитинство Стефка Вуса?
4.Яку роль зіграла хвороба у формуванні характеру Славка Беркути?
5. Яка роль батька у вихованні Славка Беркути?
6.Передайте емоційний стан Лілі Теслюк під час вистави та після неї. Як це її характеризує?
7.Чому прийшов Стефко до старої вчительки?
8. Яку відповідь дав Юлько на питання Беркути: яке максимальне навантаження можна витримати?
9.Чому Беркута бився із Ващуком шпагами? Про що думав Беркута?
10. Чому Юлько в міліції назвався Славком Беркутою?
01.04.2020
https://classroom.google.com/u/3/w/NTY1ODY0Mjc3Mjha/t/all
20.03.2020
Тема: Ніна Бічуя «Шпага Славка Беркути». Особливості композиції твору.
Ніна Бічуя — письменниця — перекладач — лектор — театрознавець — редактор.
1.Усні відповіді на запитання:
3.- Що таке сюжет?
18.03.2020
Ніна Бічуя. Короткий конспект з автобіографії письменниц (письмово). "Шпага Славка Беркути" читати.
https://youtu.be/uVFcNxGhLjs
13.03.2020
20.05.2020
Доброго дня!
Сьогодні на уроці ми з вами урок узагальнення вивченого матеріалу за рік.
Отже, переходимо до завдання, яке надається нижче.
1.Виконати тест, перейшовши за посиланням (за бажанням)
2.Код 4302011
https://naurok.com.ua/test/join?gamecode=4302011
Домашнє завдання: написати невеличкий твір-роздум про твір, який вам найбільше сподобався (за бажанням)
15.05.2020
Доброго дня! Сьогодні у нас урок літератури рідного краю. На уроці ми з вами познайомимося з творчістю харківського поета Ігоря Муратова. Отже, починаємо роботу, переходимо до завдання, яке надається нижче.
1. Відкрити зошити, записати число і тему уроку "Ознайомлення з творчістю письменників-земляків".
2. Опрацювати навчальний матеріал, наданий нижче.
ХУДОЖНІЙ ЛІТОПИС ЧАСУ
Ігоря Муратова одним крилом сягає періоду утвердження нового радянського мистецтва на засадах соціалістичного реалізму, а другим входить у сучасний літературний процес, втілюючи собою спадкоємність художніх традицій.
У віршах, поемах, повістях, романах і п'єсах І. Муратова відображені ентузіазм перших п'ятирічок, драматизм і героїка Великої Вітчизняної війни, напруга повоєнних років, доба, позначена досягненнями бурхливого науково-технічного прогресу. Твори письменника – документ епохи і сповідь, слово про час і про себе, вони несуть відблиск його світобачення, темпераменту, сповнені неповторних настроїв, почуттів, інтонацій.
Органічною потребою творчої натури І. Муратова було постійне прагнення якнайповніше реалізувати свою громадянську й людську сутність. Відчуваючи, що йому тісно в поезії, переходив до прози; намагаючись увійти в тісніший контакт із сучасником, писав п'єси. Можна так само говорити й про його прагнення до стильової різноманітності, багатства творчої палітри: у поетичному асоціюванні, способах ліплення характеру, окресленні ситуації проглядає намагання виявити нові ресурси слова. У тому постійному пошуку розкрилася велика духовна невтоленність – не споглядальна, а спрямована до дії, поєднана з активною громадянською позицією, з темпераментом бійця.
І. Муратов своїм життям довів ту єдність слова і вчинку, яка лише й може бути справжньою запорукою довір'я читача. Вічна невдоволеність собою, поривання до чогось ще не осягненого, не збагненого, не здобутого – ось риси, притаманні цьому художникові.
«Відкрилась тайна слів мені на схилі років»,- зізнається І. Муратов і напише слова глибокого філософського змісту: «Є у звершенні сум безпричинний...» Сум - від обмеженості людських можливостей, конечності людського життя, від того, що не все із задуманого вдається здійснити. Але поки людина живе, то разом з нею живе і прагнення нових відкриттів.
Хто скаже, чого більше – заперечення чи ствердження – у такій ось строфі:
Чого я жду? Яких новин навальних,
Яких іще нових прекрасних катастроф
Після моїх тривог дев'ятибальних
І неповторних вистражданих строф?!
(«Напровесні стою на перехресті...»)
Тут – діалектика почуттів, настроїв, діалектика живої душі митця. Ігорю Муратову було добре знайоме почуття самокритичності, воно виразно звучить в одному з віршів останніх років:
Усе боюсь не встигнути... куди?
Чогось не доробить... Чого? Для чого?
За мною роки – як важкі сліди,
Що залишила ти, моя тривого!
Творю, руйную, мучусь, і люблю,
І не спинюсь, аж поки серцем стихну,
І все одно – чогось не дороблю,
І все одно – кудись таки не встигну.
(«Усе боюсь не встигнути...»)
У цій строфі пульсує той самий нерв, що й в одному з останніх віршів К.Симонова:
Не хватает меня во времени,
Не хватает меня в пространстве...
Ця спорідненість – від подібності людської і поетичної долі письменників, від однакового прагнення якнайповніше розповісти про свій час і про себе.
Життя поета було часткою життя країни, а творчість – часткою радянської літератури. Перша збірка І. Муратова «Комсографік» вийшла 1933 року, а друкуватися він почав значно раніше – ще з 1925-го, тобто в тринадцятирічному віці (народився письменник 28 липня 1912 р. в Харкові, в сім'ї службовця). Літературне змужніння проходило разом з гартуванням характеру в робітничих лавах: у 1930 р. закінчив хімічну профтехшколу, працював на заводі «Електросталь», потім на ХТЗ техніком-ливарником. Учився на вечірньому відділенні філологічного факультету Харківського університету, який закінчив 1939 року, уже будучи відомим поетом, автором кількох книг.
Творчі принципи молодого автора окреслюють уже самі назви збірок. «Комсографік» утверджує комсомольську, робітничу тему, декларує атакуючі ритми: напружена ситуація, енергійна, рвучка фраза, лаконічна репліка, як, наприклад, у вірші «Чотири бригади вантажили поруч»:
- Вірно! – сказали.
- Дайош! – кричать.
Хто – покривився,
Хто – промовчав. Рушили.
П'ять чоловіка стоять.
- Що ж це ви, хлопці?
питаю я.
«Загибель синьої птиці» (1934) полемізує із символістською естетикою М. Метерлінка. І. Муратов заперечував ідеал «синьої птиці» в ім'я «комсографіка», примарну мрію – в ім'я чіткої реальності, революційного ідеалу. Вчуваються тут, щоправда, відголоски пролеткультівського спрощенства, нігілістичного ставлення до традицій минулого, але також – і внутрішній протест проти тенденцій позасоціальності серед деякої частини творчої інтелігенції. Поєднання оцих двох мотивів і породило такі рядки:
Не довелося нам з тобою
Під романтичною вербою
У затишку на самоті
Сонети ткати золоті.
(«Не довелося нам з тобою...»)
Затишок під «романтичною вербою» був тоді чужий поетові (значно пізніше він прийде на пораду до мудрої природи). А сонети – теж уявлялися чимось на зразок «синьої птиці»...
Згодом, уже в 60-і роки, письменник сам недвозначно «уточнив» свою позицію,– давши у вірші «Лірична спокута» (1969) належну оцінку колишнім спрощеним уявленням:
Ми картали поета:
мовляв, не поет, а піїт;
Не горіння, мовляв,
а байдуже безкрилля естета,
Дезертирство у сон,
за незнаним засуджений сум...
Аж тепер я збагнув,
що була то й моя естафета
Від Гомера й до нас
неприборкана віра в красу!
(«Лірична спокута»)
Усвідомлення цієї естафети приніс життєвий і мистецький досвід. А приходив він нелегко. І не тільки до І. Муратова. Для багатьох тоді, скажімо, поняття «сонет» асоціювалося із затишком, ідилією, соціальною індиферентністю...
Можна відзначити принаймні три чинники, під впливом яких формувалося творче обличчя І. Муратова: поезія В. Маяковського й П. Тичини і пов'язане з нею тяжіння до акцентного вірша, щедре введення у тканину творів розмовних інтонацій; українська й російська поетична традиція; стихія фольклорної поетики, зокрема баладного драматизму. Все це з часом синтезувалось у творчості І. Муратова, переплавившись і витворивши його власну манеру, але на початку виразно давали про себе знати прямі впливи.
Вплив класичної традиції особливо помітний у таких ранніх поемах І. Муратова, як «Зелені Зозулі» (1935) та «Остап Горбань» (1938). У першій ідеться про утвердження нових моральних норм у тогочасному селі (право на кохання, яке перемагає в боротьбі з пересудами), в другій – розгорнуто широку картину життя в роки громадянської війни, виразно окреслено розстановку класових сил, у чітких тонах змальовано представників ворожих таборів. Дія розгортається поволі, епічний елемент часто «перебивається» розлогими ліричними відступами, у яких так само, як і в ритміці, вчуваються пушкінські інтонації.
Згодом поет зробив нову редакцію твору, і залежність від Пушкіна відчувається вже менше. Такі ранні поезії, як «Над «Кобзарем», «Моя білява Лорелей», яскраво засвідчують міцний зв'язок поета з класикою. Літературними асоціаціями наскрізь пронизано також пейзажі 1. Муратова – чи це буде «шлях Полтавський», де дівчина «наче з пісні осміхнулась» («Інтимні присвяти»), а чи пізніші «Осінні вогнища», де картина полинового диму викличе таку асоціацію: вогонь той, наче «безсмертний Бульба, що жартує в смертний час».
У ранніх творах відчутна й фольклорна стихія, особливо в тих, де йдеться про революцію і громадянську війну. В цьому є своя закономірність. Молодий поет художнім читанням збагнув, що мотив революції е продовженням героїчного мотиву української пісні та думи, в яких виражено сподівання народу на волю, мрії про соціальну справедливість.
Героїка революційних битв була характерна не лише для творчості учасників революції і громадянської війни, а й для тих поетів, які ще не встигли взяти у ній участі (М. Бажан, А. Малишко), її освоєння було моральною підготовкою, духовною мобілізацією для наступних битв, що назрівали у світі. Все це невдовзі виявилося потрібним.
Велику Вітчизняну війну І. Муратов зустрів уже бувалим солдатом, гартованим у боях з білофінами (в армії служив з 1939 року). Спочатку воював рядовим, потім молодшим сержантом піхоти. В листопаді 1942 р. був контужений і потрапив у фашистський полон. В поемі «Сповідь солдата» (1945–1960) розповідається про обставини полону та про концентраційний табір на півострові Узедом у німецькій Прибалтиці:
Півострів. Ні села, ні міста.
Бараки. Табір. Поле чисте,
Але його ні перейти,
Ні стать на ньому, ані сісти,
Бо вздовж і впоперек – дроти...
А ще, бувало,– хтось там десь
Утік чи здумав утікати,
Вже зранку табір наш увесь
Як стій стоїть. Під автоматом
Іде лічба з кінця в кінець,
І кожний, хто десятий – мрець.
Художнім документом страхітливого табірного побуту є поема «Розчахнута брама», основу якої склали дев'ять віршів, написаних у концтаборі й замаскованих між строфами народних пісень. Коли б вони були виявлені, поет поплатився б за них життям, як це сталося з автором «Моабітського зошита» татарським поетом Мусою Джалілем, молодим українським поетом Дмитром Вакаровим, угорським поетом Міклошем Радноті.
Доля змилувалась над І. Муратовим, і дев'ять табірних віршів, які через двадцять років прийшли до читача розділами «Розчахнутої брами», стали свідченням сили й незламності людського духу й глибокої мудрості, здобутої в умовах, коли людина перебуває на грані життя і смерті і їй відкриваються «останні істини». У дев'ятому вірші, який є, по суті, квінтесенцією циклу і всієї поеми, перед читачем розгорнута градація бажань: «І перше бажання було – тікати... І друге бажання було – наїстись.... І третє бажання було – кричати... Й четверте бажання було – забутись... і п’яте бажання давило: метатись!.. І шосте – любити!.. А сьоме бажання з'явилося згодом. А сьоме бажання було – збагнути». Поет не боїться розкрити читачеві душу до кінця, без останку, не приховуючи слабостей. У єстві його героя жило й інше почуття, яке допомагало долати наругу і страх. Це почуття, здавалося, готове було погаснути під невсипущим жовтим оком з прожекторних вишок оточеного колючим дротом табору, та в необхідний, остаточний момент воно виростало з глибин свідомості. Так, було бажання помститись:
І тим, хто так ревно топтав нас і мучив,
Зирнути у жовті від жаху щілини
І тішитись, тішитись, тішитись довго,
Аж поки не гримне короткий постріл.
І далі – вдертись в їх затишні житла,
Де кров моїх кревних на кожнім трофеї,
Де сині арійські баньки з колисок,
З рожевих ресорних дитячих візочків
Безпомічно вирячили на мене
Малі недорощені чінгісхани,
Яких би простив я...
Але бажання помсти відступило, як тільки з'явилися в уяві дитячі візочки. Цей спогад знову спливе в пам'яті поета, коли в «Сповіді солдата» він уже тверезо й розсудливо скаже про те, що «наша ненависть не стала безумством месників сліпих». Ігор Муратов й надалі брав безпосередню участь у боротьбі з гітлерівцями. Після визволення з концтабору в березні 1945 року він знову на фронті. А по війні – головний редактор газети «За повернення на Батьківщину». Потім – рідний Харків, триває перервана війною літературна робота. Одна за одною виходять нові книги поезії, прози, драматургії, критики й публіцистики. І. Муратов належить до письменників, характер яких визначає не сама тема, а духовний, естетичний досвід.
Події в житті країни і власному житті збагатили його духовно, глибше, багатовимірніше відкрився його внутрішньому зорові світ.
У кінці 50-х – на початку 60-х років у поезії І. Муратова, як і в творчості інших письменників, відбулися важливі якісні зміни: розширення проблематики, збагачення образності, активна взаємодія жанрів. Оновлення палітри було продиктовано самим життям: внутрішній світ людини став складнішим, новий зміст зумовив появу відповідних художніх форм, засобів. Цим характеризується творчість багатьох поетів старшого й середнього поколінь того часу (М. Бажан, А. Малишко, Л. Первомайський). Поява талановитої молоді (Д. Павличко, І. Драч, В. Коротич, М. Вінграновський, Л. Костенко) – стимулювала цей процес.
Загальні літературні тенденції, безперечно, втягують у своє силове поле – тією чи іншою мірою – кожного поета, але по-своєму переломлюються в його творчості. Цікаво, наприклад, як у поезії І. Муратова відбилася дискусія про традиції і новаторство. В одному з віршів («Класифікація») він писав, що «є поети новаторські, є традиційні. Раціональні, а то й емоційні. Є поети мажорні, а то й мінорні». А крім них, ще трапляються «просто поети».
Ігор Муратов намагався бути «просто поетом». У цього «просто поета» знаходимо дуже широку гаму почуттів і настроїв. Позаду лишилася прямолінійна категоричність присудів. Поет, який колись безоглядно відкидав «пейзажну ідилію», тепер відкриває у природі таємницю безсмертя, вічне оновлення. «Це – правда: ми прагнем безсмертя»,– каже він і знаходить його в картині лісу, де «молодими жолудями в дібровах світяться дуби» («На перевалі»). Перевал у житті природи, коли час жнив переходить в осінь, відповідає порі людського життя, коли можна вже оглянутися назад: а які жнива в тебе позаду?.. В природі бачить поет і приклад моральної самовіддачі. Спостерігаючи за роботою дятла, він скаже: «не від старості – від струсу мозку дятли помирають» («На заході барвисто...»).
Світ відкривається поетові багатьма гранями спілкування людини з людиною. Розмаїтішою стає палітра. Але це не ускладнення тільки форми, бо неможливо написати справжній твір, лише «на римі висячи» («Право на вічність»).
У духовному єстві поета постійно «змагаються» два начала: тяжіння до пластики предметного світу і прагнення передати психологічний стан. У віршах І. Муратова сильний полемічний струмінь, коли думка висловлюється «прямим текстом», як, приміром, у вірші «Полеміка»:
Потішайтесь, що я не ліричний,
Тенденційний,
плакатний,
не вічний,
Я ваш спокій не раз вже труїв,
Боженята міщанських раїв.
Я вам дамся взнаки й не ліричний!
Без таких вибухів настрою – навіть надто прямолінійних, як у цьому вірші,– уявлення про І. Муратова, про його соціально-моральне кредо було б неповним. Поетові підвладні різні способи втілення ідеї, він збагатив свою творчу палітру аналітично-інтелектуальним началом, будуючи метафору за принципом віддалених асоціативних зв'язків. Хоча у такий спосіб найважче досягти психологічної достовірності задуму. В І. Муратова трапляються випадки, коли складові елементи не становлять природного цілісного образу (наприклад, в «Аналітичному трактаті»), де романтиці протиставлена робота. Автор знаходить вагомі аргументи для такого протиставлення, хоча у них формується умовивід, від якого віє холодком логічної розумової операції:
Романтика – це очі, а не руки,
Пунктир буття, проекція життя,
Ефектно препаровані розлуки,
Терпкий екстракт чужого почуття.
Тож тричі будь навік благословенна.
Розвідуй зорі й тундрища буди,
Робото наша, чорна й повсякденна...
У деяких віршах поета трапляються місця описові, риторичні, раціоналістичні, зате йому вдавалося викресати іскру поезії від зіткнення різнорідних начал. Погляньмо, як спалахує побутовий прозаїзм у несподіваному контексті:
Я – дух шукання, дух повстання,
А не контора постачання
Утіх, яких жадаєш ти!
(«Мій добрий, бідний Дон-Жуан»)
Творчості І. Муратова притаманна чіткість задуму, струнка логіка розвитку поетичної ідеї. Якщо він іноді вдавався до ускладненої метафорики, то для того, щоб досягти «простоти у лабіринтах складності, тиші в вибуховому вогні».
Творче зростання поета характеризується поглибленням поглядів м;І гніт, на людину, це позначилось на композиції і образній структурі його творів, особливо поем. Ранні поеми І. Муратова – ліро-• пічні. В них чітко окреслено ситуацію і конфлікт. Такий принцип побудови поем бачимо в «Зелених Зозулях», «Мачусі», «Остапі Горбаневі». Поеми «Несміяна», «Прометеєве віче» побудовані зовсім інакше. Сюжет тут внутрішній, і рухає його логіка розвитку ідеї, а не характерів. Відбувається помітна інтелектуалізація задуму, яка вимагає ущільнення побутового матеріалу, нових композиційних прийомів, зміщення центру ваги у розгортанні події до зосередження уваги на концептуальному образі-метафорі.
Поет обирає мотиви, які мають уже велику традицію. Ще на початку свого творчого шляху він тяжів до переосмислення ідей та образів світової класики. Але якщо, наприклад, ідея «Загибелі синьої птиці» звелася до однобокого і спрощеного трактування образу з п'єси М. Метерлінка, то в пору творчої зрілості поет, зберігаючи соціальну загостреність і полемічність, долає однобокість підходу і досягає глибини й багатовимірності художнього задуму. Так, герой поеми «Спокуса» – сучасне втілення гетевського Фауста – дістає можливість здобути дар Мефістофеля – вічну молодість, але ціною втрати пам'яті. Спокуса залишитися вічно молодим зблідла перед голосом пам'яті. У поєдинку зі спокусою пам'ять здобуває перемогу, бо в ній зосереджено почуття кровного зв'язку з часом, з батьківщиною, «з печаллю й радістю земною».
І. Муратов виступає в поемах на захист гуманістичних ідей світової культури в часи поширення отрути антигуманізму. Особливо показова у цьому плані поема «Прометеєве віче», жанрово визначена автором як «віршована драматична полеміка». Звернення до образу Прометея було не випадковим. У буржуазному мистецтві з'явилися спроби скинути з п'єдесталу цього, за словами К. Маркса, найблагороднішого святого й мученика у філософському календарі.
Весь твір сповнений гострої полеміки, в ньому пульсують пристрасті нашого часу, точиться двобій соціально-філософських ідей. Прометеєві на вічі (своєрідному диспуті) доводиться протистояти «практичним діячам» сучасного Олімпу, які намагаються переконати, що люди сьогодні зреклися «твого вогню, твоїх химер» і «пломінь бунтарський твій – димок у комин». В наш час, мовляв, не варто давати собі мороки добродіянням, бо це «міраж... апендикс... атавічний рудимент...» Вістря поеми спрямоване проти цинічного прагматизму; весь твір пронизують гротескно-саркастичні інтонації, які, проте, в кінці оповіді міняються,– в них уже домінує урочистий мілос Вічної Матері, охоронниці прометеївського вогню самопожертві, що у трактуванні поета є вогнем морального самоочищення.
«Прометеєвим вічем» І. Муратов попередив цілу низку творів радянської поезії, в яких прометеївське начало добра, саможертовності протиставлено спопеляючій силі руйнування світу і людських душ («Поема Прометеєві» Ю. Марцінкявічюса, «Не кидай вогню, Прометею» М. Каріма та ін.).
За кілька днів до смерті (помер письменник 29 березня 1973 р.) І. Муратов написав поему «Серце Тичини». В ній показано мужніння Тичини як громадянина й митця, його духовний поступ від «Сонячних кларнетів» до гімну революції й «Псалму залізу». Крізь призму постаті Тичини виразно прочитується ідея, що міра причетності художника до епохи, міра впливу на епоху визначає його вагу в духовній спадщині народу, місце в історії. До такої причетності, суголосності з часом постійно прагнув і сам І. Муратов. Постать великого поета була для нього моральним прикладом і творчим стимулом.
У художній спадщині І. Муратова поезія займає провідне місце. До того ж на нього як на прозаїка – а він є автором романів «Буковинська повість», «Свіже повітря для матері», «У сорочці народжений», «Сповідь на вершині», повісті «Жила на світі вдова», документальної поеми в прозі «Дорога до сина» – багато в чому вплинула поезія. За прозу він узявся, маючи вже чималий поетичний досвід, зокрема в епічному жанрі. Поезія і проза мовби взаємно доповідають одна одну в його творчості: «Я вернусь, моя прозо твереза, до тебе, лиш хмільного скуштую ще раз»,– писав він в одному з своїх віршів. Це, сказати б, зовнішні ознаки спорідненості й «суперництва» в його єстві поета і прозаїка. Що ж стосується ознак внутрішніх, то вони виявляються у структурі творів. В основі чи не кожного прозового, як і поетичного, твору І. Муратова лежить наскрізна поетична ідея. А роман «Сповідь на вершині» побудований за принципом, ближчим до поезії, аніж до прози: увесь сюжет будується на підкресленій умовності – про себе, про свій час розповідає людина, якої вже немає в живих...
Перший великий прозовий твір І. Муратова – «Буковинська повість» (1957). Розповідь у ній ведеться від імені головного героя – Танасія Карпюка. Такий спосіб розгортання сюжету йде від традицій української класичної прози і має свою перевагу над «об'єктивованою» манерою – більшу міру суб'єктивності, тобто розкриття подій і характерів наче зсередини, крізь призму сприйняття героя. Але тут криються і певні труднощі, передусім у виборі персонажа, чия оцінка має стати мірилом об'єктивності в ставленні до людей і подій.
На життєвому шляху Танасія по-своєму відбилася доля буковинського краю, страждання народу за часів панування боярської Румунії, утвердження радянського ладу після Великої Вітчизняної війни. Хоч перед читачем розкриваються сторінки нелегкого життя селянина – бідування в рідному селі Чорногузах, поневіряння за
океаном, боротьба з фашистами під час тимчасової окупації,– головним виступають зміни в свідомості героя, його духовне зростання.
Конфлікти у творі розкриваються не через характеристики, а через стосунки персонажів. Оцінки, репліки (часто дуже влучні, в народному дусі) увиразнюють, підкреслюють суть тієї або іншої людини. Саме так подається диференціація героїв на соціально-класовій основі: з одного боку – багатії Косован, Бережан, Ховрах, Худик, з другого – підпільники Берник, Крикливець, бідняки Метеїк, Хорбут, Платика та ін.
Напруженим драматизмом сповнені епізоди періоду війни та перших повоєнних років. Перемагає нове, молодь – сини Танасія Олекса та Семен, дочка Крикливця Софія – сприймають нове життя як кровне, завойоване у важкій боротьбі. Запам'ятовується образ Микити Петровича Пономаренка, вчителя, який приїхав допомагати буковинським братам будувати нове життя. Хоч «ховрахам» вдалося вбити його, але сама смерть вчителя – один з вражаючих епізодів твору – яскраво свідчить, що нового життя не зупинити.
За жанром «Буковинська повість» – це явно роман: широке історичне тло, дія відбувається протягом майже півсторіччя, простежено життя цілого покоління людей, розкрито соціально-психологічні конфлікти, виведено багатьох персонажів. Називаючи твір повістю, автор мав на увазі спосіб оповіді, який нагадує розповідь про цікаву подію, свідком якої був оповідач або ж про яку чув. І хоч у даному разі «подією» є, по суті, все життя Танасія і його односельчан, особистість оповідача накладає свій відбиток на твір, веде за собою автора, в одному допомагаючи йому, а в другому обмежуючи. Допомагає тим, що дає можливість вплітати в текст легенди, казки, дає можливість «виговоритися» героєві, а обмежує тим, що не все авторське цей герой може передати, і часто, особливо в епізодах з часів війни, автор перебирає на себе функції оповідача.
Прозові твори – «Жила на світі вдова», «Свіже повітря для матері», «У сорочці народжений», «Сповідь на вершині», а також незавершений роман «Саксаганські портрети» мають спільну ідейно-художню домінанту: перш за все полемічність, протиставлення різних життєвих позицій, справжньої і фальшивої цінностей, доведення їх до логічної, хоч не обов'язково сюжетної, розв'язки.
Повість «Жила на світі вдова» (1960) є, по суті, першою спробою письменника поставити ці проблеми на ширший ґрунт – перевірити їх складністю людських стосунків і доль, життєвих конфліктів, продиктованих тогочасними обставинами. В повісті маємо два полюси, навколо яких і встановлюється відповідне силове поле, два критерії оцінки людей: з одного боку – висока людяність і мужність, втіленням якої є Уляна Дунай, з другого –ницість і демагогічне пристосовництво, уособлене в образі Всеволода Охтирського. Зіткнення цих протилежних моральних засад, цих життєвих, а водночас і філософських принципів становить ядро задуму. Героїзм головної героїні твору Уляни виступає як норма життя, як природний стан – без голосних декларацій і високих слів. Уляна втратила у війну чоловіка Тараса Дуная. Залишений для підпільної роботи в окупованому ворогом Харкові, під час однієї з операцій він був поранений, потрапив до рук гестапо і загинув майже на очах дружини. Сцена героїчної загибелі Тараса, передана у творі через спогад Уляни, вражає силою волі й самовладанням цієї простої жінки. Турбота у ставленні до дітей, до чоловікових батьків, душевна доброта й водночас висока принциповість, органічне неприйняття нещирості, брехні висвітлює цей образ, а заодно й увесь твір, почуттям справжньої людяності, оптимізму.
Сюжет повісті досить розгалужений і дещо схематичний, помітна одноплощинність у змалюванні персонажів, зокрема Петра Дуная та його дружини Тетяни, їх сина Тараса – Уляниного чоловіка. Однак ті епізоди, в центрі яких стоїть образ Уляни, сильні й художньо переконливі.
В романі «Свіже повітря для матері» (1962) поглиблюється і ставиться, так би мовити, на виробничо-побутовий ґрунт морально-філософська проблематика попередньої повісті. Тут автор утверджує думку, що людина пізнається й розкривається не лише у виняткових ситуаціях, коли на карту ставиться саме життя, але і в умовах звичайних, буденних, коли «ставкою» є... душа людини.
Головного героя твору Омеляна Свиридовича Крамаренка, який керував будівництвом елеваторів, звільнено з роботи, бо через грубе порушення технічних норм (про що він знав) сталася аварія й загинув сторож. Факт не випадковий: у ньому своєрідно відбилася вся натура Крамаренка – людини егоїстичної, черствої, фальшивої, користолюбної. Одружившись колись із красунею Катериною, яка була тоді вагітна, він потім на все життя зробив її безсловесною рабою. Омеляну Крамаренкові та Волобуєву протистоять син Катерини (нерідний син Омеляна) Борис і зять Віталій Письменний. Явна протилежність двох таборів, їх полюсовість іде, очевидно, від прагнення письменника перш за все протиставити моральні принципи. Тому характери в романі дещо прямолінійні. А все ж безсумнівною удачею автора є образ Віталія – молодого робітника, свідомого своєї державної ваги, робітника-інтелігента, цікавого й дотепного співбесідника, людини чесної і прямої. Ці ж риси згодом пізнаємо в Дмитрові Череді – персонажі трилогії П. Загребельного («З погляду вічності», «Переходимо до любові», «Намилена трава»).
Роман «У сорочці народжений» (1964) – своєрідна сімейна хроніка, в якій письменник прагне до об'ємності зображення, розмаїтості соціального і людського типажу, поглиблення психологічної розробки образів.
Організуючим – композиційне й ідейно – виступає образ Федора Коляди, котрий уособлює покоління, що виростало й формувалося в умовах радянської дійсності, випробовувалось усіма труднощами життя країни, окрилювалось радістю її досягнень і є її живою історією.
Федір Коляда – не тільки стрижнева вісь сюжету, він визначає і духовну атмосферу роману. В критиці справедливо підкреслювалось, що закладену в основу твору ідею чесності найповніше представляє Федір, який за складних і суперечливих обставин зберігає високу порядність. Антитеза до тієї основної ідеї, виразником якої виступає Федір,– пристосуванство, безпринципність, безоглядний кар'єризм. Ці якості втілені в постаті Гусака. Але Гусак не викликає враження згущеності, нагнітання негативних рис, як Крамаренко із роману «Свіже повітря для матері». Цей образ переконливий і послідовний не як комплекс ідей, а як людський тип, породжений певними обставинами.
Роман «населено» доволі густо, причому переважна більшість персонажів діє протягом майже всього твору, то зникаючи, то знову з'являючись у вирі подій. Тримаючи своїх героїв у полі зору протягом тривалого часу – мирного і воєнного життя,– автор простежує розвиток їх характерів. По-різному склалася доля таких персонажів, як батько Федорової дружини Варвари, Микола Макарович, Федорова тітка Надія Василівна, Варварина сестра Клава, але вони люди порядні, і цю порядність не втратили у життєвій скруті й біді. Показує автор також еволюцію міщанства, починаючи від примітивного, ще з непманських часів споживацького комплексу Раїси Іванівни, Варвариної матері, і до сучасного «інтелектуального» споживацтва Савочки: форма різна, а суть одна.
Удачею автора є образ Федорової дружини Варвари, це чи не найскладніший з усієї прози письменника. У Варвариній натурі втілюється той конфлікт, полюсами якого в сюжеті роману є Коляда і Гусак, її єство мовби розривається між впливом на неї, з одного боку, Федора, а з другого – Гусака. Червоточина роз'їдає душу Варвари змалечку, читач такою і залишає її на півдорозі...
Коли окинути одним поглядом цикл щойно розглянутих романів, можна побачити в їх спільній спрямованості той самий войовничий гуманізм, ту ж боротьбу за чесність, за чистоту людських душ, що є нервом поезії І. Муратова (пригадаймо вірш «Полеміка»).
Частіше вона, полеміка, проходить підтекстом, а іноді й спливає на поверхню. Так, роман «Сповідь на вершині» (1971) починається листом аноніма:
«Шановний письменнику!
Почувши по радіо, що Ви пишете про В. М. Примакова роман, вважаю за свій моральний обов'язок...»
Розповідь у романі веде його головний герой Віталій Примаков. І сам дає відповідь аноніму. Розповідає щиро, пристрасно. То мовою рапортів і зведень, то словами ліричного одкровення. З роману переконливо постає правота Примакова, його чесний рід, його любляче серце, його відданість революції.
У романі переплітаються дві часові площини: революція і наша сучасність. Зв'язує їх в одно ціле постать головного персонажа. Це не просто композиційний прийом. Відтворюючи своєю «сповіддю* історичну правду, герой громадянської війни відповідає анонімщику Сидору: «Усе потьмарилося перед очима... Мерехтить... пересувається безладно у просторі й часі, мов бархани в пустелі, де ми у 30-му ліквідовували басмачів... А може, це в очах афганські піски? Прощайте, мамо... Ви ж усе чули? Не жалкуйте, що йду: значить, треба. І при житті це було головним моїм словом... А Сидір мій – лапки догори, капітулював, бо виштовхує мене назад у небуття! Більш не сподівається примусити мене, щоб я зажадав щось переінакшити у прожитих літах... Ви не бійтеся, мамо: не діжде. Хіба ж я не ваш син?.. Йолоп він, отой Сидір. Ще раз кажу: революцію треба робити з любов'ю – і мудро, і весело...»
Отже, двоплощинність у даному разі – принцип ідейно-естетичний, той спосіб зв'язку часів, який дає можливість оживити сторінки минулого і водночас подивитися на нього очима сучасника, збагаченого новим соціальним досвідом, новим розумінням історії.
«Буковинська повість» теж написана від імені героя. Але розповідь у ній тече спокійно й плавно, як розмова біля гірської ватри. У «Сповіді на вершині» авторові доводиться раз у раз втручатися в розмову, оскільки тут взаємодіють між собою минуле й сучасне. І відповідно дві оцінки – не як заперечення одна одної, а як взаємо-уточнення з висоти сьогодення на новій вершині. Спосіб оповіді в цьому творі – художня умовність, завдяки якій повніше й чіткіше постає реальність історії. І водночас – пристрасть митця в обстоюванні її правди.
Роман «Сповідь на вершині» – найбільше досягнення І. Муратова-прозаїка. Твір цей, по суті, започаткував ту жанрову структуру роману й повісті, що згодом розвинулась на шляхах поглиблення історизму як в українській, так і в загальносоюзній прозі («Циклон» і «Твоя зоря» О. Гончара, «Берег» і «Вибір» Ю. Бондарева, «Його батальйон» В. Викова).
Д раматичні твори І. Муратова підкреслюють вірність основним творчим принципам і мотивам, прагнення розкрити їх на новому життєвому матеріалі, іншою образною мовою. Драма «Нейтральна зона» (1970), справедливо названа критикою однією з кращих п'єс І. Муратова, органічно пов'язана з романом «Сповідь на вершині»: в центрі її – постать героя громадянської війни Віталія Примакова. Автор зосереджує увагу на проблемі моральної чистоти як запоруки перемоги, становлення нового суспільства. «Без моральної чистоти революції я не мислю собі її перемоги» – ці слова Примакова звучать як духовний заповіт наступним поколінням, а, отже, підкреслюють їх актуальність у наш час.
Гостротою моральних альтернатив перейнята п'єса «Земля моїх правнуків» (1963), пафос якої спрямований проти «червоточини душі», угоди з власним сумлінням, моральними компромісами. Класова боротьба 20–30-х років служить письменникові матеріалом для постановки актуальної проблеми – «переробки» людської душі на нових соціальних засадах.
Злободенність проблематики, використання умовних форм, прагнення до філософського узагальнення – риси, які роблять драматургію І. Муратова цікавим і своєрідним явищем в українському театрі.
Заслуговують серйозної уваги і пристрасна публіцистика письменника, спогади про побратимів по перу, вдумливі літературно-критичні статті.
Все це органічно «вписалося» в літературний процес багатої на визначні події доби і, отже, стало його невід'ємною складовою частиною.
Постійне прагнення йти у «вогонь передніх ліній» визначило основну рису літературної спадщини І. Муратова. Оригінальною образною мовою він намагався відобразити неповторність свого часу, стверджуючи в плині минущого «вічності й хвилини голоси», і в цьому – істина його художнього слова, яка відкривається усе новим і новим читачам.
Домашнє завдання: підготуватися до усного твору - розповіді про твори, що вивчалися упродовж року й викликали найбільше роздумів, суперечок, зацікавлення.
13.05.2020
Доброго дня! Сьогодні у нас з вами урок позакласного читання. Ми з вами ознайомимося з творчістью Оксани Думанської та її твором "Школярка із предмістя". Отже, починаємо працювати, переходимо до завдання, яке надається нижче.
1. Відкрити зошити, записати число і тему уроку "Оксана Думанська "Школярка з передмістя".
2. Опрацювати навчальний матаріал.
Сучасні школярі не пишуть ні листів, ні щоденників - вони спілкуються короткими повідомленнями-есемесками, «гуляють» просторами Інтернету, отримують будь-яку інформацію, навіть шкідливу для їхніх таких ще неспотворених душ... І, все ж, вони мало чим відрізняються від повнолітніх дітей минулого тисячоліття, коли йдеться про друзів, любов, вірність, сподівання на щастя.
Письменниця Оксана Думанська визначила жанр своєї книги як «щоденник, дописаний з уяви». Бажаємо вам, юні читачі, приємних годин за сторінками «щоденника» вашої ровесниці.
Сюжет твору:
Головна
героїня має неповну родину, власне – її виховує бабуся. Мама на заробітках,
тато з ними не живе і, як виявилося згодом, заводить собі нову родину. Дівчинка
стикається з нерозумінням однокласників, свариться з хлопцем через його
антифеміністичні погляди, зустрічається зі старшим студентом-ветеринаром,
навіть цілується і йде до нічного клубу… Повний боєкомплект, властивий
підлітковій книжці, яка містить теми, безумовно цікаві цільовій аудиторії.
Свідченням цього є перевидання книги і виразний читацький запит.Не раз і не двічі читач помічає, що дівчинка мислить бабусиними категоріями, повторює її думки, а коли дозволяє собі переступ – то потім переконується, що бабуся таки мала рацію. Цей феномен сам по собі цікавий – що станеться з дівчинкою, яку виховала бабуся – але загалом через це книга багато втрачає. Конфлікт поколінь, який неодмінно мав постати у такій родині, окреслено лише поверхово, бунтарські вчинки відсутні, школярку «вимуштрувано» настільки, що і бабуся їй довіряє, і вона не ладна зрадити бабусину довіру.
Учасницею повісті є бабуся Школярки, котра переймається її одягом та макіяжем, естетичним вихованням і «письменницьким» стилем онуки, але під обіцянку стовідсоткової правдивості навіть не заглядає до її щоденника. Невдовзі ми одержуємо й цілковито зрозуміле пояснення такої демократичності: «Моя бабуся колись теж учителювала, тому в неї на школу алергія», – розповідає Школярка.
І в тій школі є з чого зайтися алергічним чханням. Як вам батьківський комітет, що заповзято витрушує з батьків останні поповнення нескінченних фондів в обмін на оцінки? Знайомо? І тут-таки завучевого синочка тягнуть на медаль, хоча його знання залишилися на рівні шостого класу. Директора школи більше турбують справи його політичної партії, ніж декілька уроків на тиждень, які він не обтяжується відчитати повністю, а змучені й збідовані вчителі виливають свою втому на знуджених старшачків. Вони ж великомученицько намагаються таки напхати дітей нікому не потрібними “хеппі-мілами” затвердженої шкільної програми. А що ж Школярка та її однолітки? Вони вже давно купують усі необхідні для вступу знання в репетиторів, зубарячи 3–5 предметів, які відповідають їхнім життєвим планам, відвідують школу “для годиться” і на повну силу живуть своїми юнацькими життями, доки ще мають час перед справжньою наукою у вишах.
Записи щоденника щедро пересипано бабусиними порадами, практично всі події в Школярчиному житті вони обговорюють і проживають спільно.
Бабуся змалечку виховує Школярку, даючи її молодим батькам можливість для кар’єрного зростання, відтак коли її тато йде, зібравши речі, десь близько Школярчиного першого класу, дівчинка просто починає регулярно бачити тата у вихідні. Згодом, уже в п’ятому класі, мама виїздить на заробітки до Греції, та в житті Школярки знову ніщо радикально не змінюється, хіба що додається трохи добре приховуваного смутку. Отже, єдиним надійним та незмінним дорослим, порадницею і розрадницею, а також найближчим другом у Школярчиному світі є Бабуся. Саме дівча змальовує її як «…самодостатню кобіту з молодим голосом та іронічним поглядом».
Протягом десяти місяців життя, що їх охоплює основний текст повісті, Школярка залишає свого бой-френда однокласника, з нечастих безбарвних згадок про якого здається, що, як і все шкільне, він у неї значився радше «для годиться», аніж бодай із крихітного сентименту. Натомість до подорослішалої Школярки починає виявляти увагу старший хлопець – сусід-студент, якого цілком можна назвати, послуговуючись підлітковим сленгом, водночас бабієм, мажором і занудою, що всерйоз планує нидіти ветлікарем у місцевому м’ясному павільйоні, бо там гарантовані «тверда копійка й шматок полядвиці». Його симпатія є взаємною, проте викликає серйозні роздуми та вагання героїні, дужчаючи в ній самій, однак, протягом усієї книжки.
Сам факт такого розвитку романтичних подій, природно, не може не викликати пересудів у шкільному оточенні. Щоправда, Школярка не встигає перейнятися плітками й інтригою довкола свої персони, бо на обрії знову з’являється тато. Він з’являється, вочевидь, не просто так, а разом із майбутньою дружиною та кількарічним Школярчиним братиком, про якого вона не без подиву дізнається вперше. Вир подій знову змінює свій напрямок: неочікувана недуга бабусі й трепетний догляд за ними обома того ж таки студента-ветеринара, навпіл із його бентежною відстороненістю, змушує Школярку знову замислитися про переваги нехай і приземленої, але надійної присутності поруч.
Система образів
«Асоціативний рядок»
Я
- Я ж, звичайна школярка з передмістя, не поспішала настільки глобалізуватися, щоб метушитися в черзі за американське громадянство. Позбавити себе добровільно усього, до чого звикаєш з часів несвідомого дитинства, — це не моє. І потім, бабусю й у кайданах не витягнеш з нашого двору…
- Я довго не засинала — згадувала усе приємне, що мала в дитинстві: помаранчевий дух взимку, ранні трускавки у травні, морозиво у дитячій кав’ярні, нові лаковані сандалики і рожеве легеньке платтячко, вазонки розквітлих азалій та цикламен, що приносив тато у січні, на мамин день народження. А втіха від застуди чи грипу, коли вже нема температури, але я ще лежу в ліжку і читаю товсті пригодницькі романи, умліваючи від переживань закоханого героя, якого розлучили з дівчиною…
- Значить, і в мене лихоманка від кохання!
- Мені б хотілося опинитися в такому привабливому котеджику, модерно умебльованому, з велетенською кухнею, де є всі сучасні прибамбаси — від посудомийки до різних міксерів і сокодавок. Щоб виходити з лазнички у білому пухнастому халатику з чалмою із рушника на мокрій голові, цілувати тата і маму і брати з її рук високу склянку апельсинового соку… А потім бігти до чистенького шкільного автобуса, який сигналить біля двору, вскакувати в нього і на ходу падати на сидіння… Поруч із якимось симпатичним боєм. І недбало промовляти: «Хай!»
- Я просто викликала із своєї уяви видіння: ось ми удвох подорожуємо, може, навіть, і по Греції, у спортивному авті. Ось на океанському лайнері заходимо в бар. І на мені вечірня сукня, як на Кетрін Зета Джонс, коли вона зустрілася із своїм колишнім коханцем. Кажуть, що я на неї схожа… Ні, про це не треба, бо то було на «Титаніку»… Не на тому, де ді Капріо… Боже, який там океан, тут хоча би в Карпати вибратися!
- Гурти моїх ровесників кучкувалися у скверику: там були й дівчата, розкуті й розмальовані, в смугастих підколінках і кросівках. А я пишалася в лакованих мештах на високих обцасах — і нікому не була потрібна.
Мені ввижалося щастя… Тато й мама більше не розлучатимуться, і я щодня чутиму різкий запах «Дубельвіскі». Ми відремонтуємо наш будинок, проведемо опалення нагору, в мансарду, і облаштуємо там для мене кімнату, в якій я зможу зустрічатися з сусідом, уникаючи контролю з боку дорослих. Мама піде працювати в якесь туристичне агенство, а тато нехай собі возить той секонд-хенд, якщо йому так хочеться.
- Я взагалі часто буваю невпевнена у своїх силах.
- І всі мої образи стали космічним пилом на тлі всесвіту. Він же такий величезний! У ньому є місце для щасливих і не дуже, для хитрих і щиросердних, для мудрих і, як каже бабуся, недалеких… От я, наприклад, належу до пестунчиків долі. Чого мені бракує? Маю бабусю, вустами якої промовляють кілька педагогічних поколінь… Маю таку молоду і таку гарненьку маму — сама нею милуюся і не розумію, чого вона не впала в око якомусь нашому олігархові, щоб нам не довелося перелітати кілька кордонів до того блондинистого данця. І, зрештою, я таки татова донька, а тато обіцяв мене не зрікатися. Бо колись давно сказав дивовижне слово «лю…»
Бабуся
- Моя бабуся колись теж учителювала, тому в неї на школу алергія.
- Одна біда — бабуся консервативна щодо мого одягу і макіяжу. (Вона й сама довго кремпувалася, доки ми з мамою переконали її, що штани — це тепло і зручно, ще й на колготах можна зекономити, тому наважилася таки одягти джинси, щоб ходити у дворі, а потім в них влипла — не знімеш…) Вона жахається облич і написів на футболках, топіків до пупа, шортів і чорних бюстгальтерів під білими блузками. Вона благально позирає на мене, коли я сідаю перед дзеркалом з усім асортиментом помад, тіней, рум’ян і туші.
- Моє естетичне виховання почалося із лялькового театру. Цирк бабуся не любила (вважала його видовищем неінтелектуальним), тому вряди-годи мене туди водили батьки. Коли не сварилися «на все життя»…
- Бабуся не любила тата, але співчувала йому. Бабуся любила мою маму, свою єдину доньку, але вважала її винуватою в сімейних сварках.
-Бабуся, як завжди, дипломатична.
Мама
-
Найбільше дісталося моїй мамі, яка вже шостий рік сидить у Греції на
заробітках. Тобто вона, звичайно, не сидить,
а працює: доглядає одну стару жилаву пані- Як моїй мамі, такій пещеній дитині-одиначці, вдалося виховати в собі таку потугу, не знає навіть моя бабуся. Вона колись здивовано сказала мамі: «Дивлюся на тебе — і не віриться, що ти моя донька…» «Біда навчить…» — озвалася мама. Отак! Значить, вся її впевненість, самостійність і енергія — наслідок науки бідою.
Тато
- безвідповідальним татком — молодим спеціалістом з туманними перспективами на майбутнє
- зайнятий своїм дрібним бізнесом і приходить до нас без будь-якої системи: то забіжить вранці в неділю, коли я ще сплю, то зайде увечері в п’ятницю, коли я поспішаю на побачення. Наші розмови — як есемески. І я бачу, що він все частіш незадоволений моєю поведінкою. Та не каже про це вголос. А що йому казати? Він же пішов від нас…
Сусід-хлопець
- Так я й повірила! Широкоплечий під два метри юнак, від якого заносить дорогим одеколоном і дорогими цигарками, вбраний в кращі зразки англійської легкої промисловості — і він для них порожнє місце?!
- Як він там може бути — такий випещений, такий завжди елегантський!
- Мовляв, хлопець як хлопець, дуже прагматичний, але то не ґандж, зараз усі такі; не соромиться називати речі своїми іменами, не вдає із себе кращого, ніж є насправді…
Директор школи
Він дуже зайнята людина — має приватний базарчик, депутатствує в міському парламенті та ще й у якійся партії серед провідників. Він під’їздить до школи на іномарці, обережно оминаючи вічні баюри перед входом, не забуває перехреститися до Матері Божої (її біла статуя — причина йому пишатися перед батьками), входить із запізненням до класу і виходить з нього задовго до кінця уроку…
Він дуже зайнята людина — має приватний базарчик, депутатствує в міському парламенті та ще й у якійся партії серед провідників. Він під’їздить до школи на іномарці, обережно оминаючи вічні баюри перед входом, не забуває перехреститися до Матері Божої (її біла статуя — причина йому пишатися перед батьками), входить із запізненням до класу і виходить з нього задовго до кінця уроку…
Сьогодні постає питання: "Сучасні діти – які вони?"
Сучасні
діти мають досить високий рівень пам'яті, розвинене логічне мислення, високий
рівень розвитку образного мислення.Для сучасних старших школярів характерною є потреба в пізнанні самих себе, зумовлена передусім необхідністю повніше, раціональніше використати свої внутрішні можливості з метою реалізації тих підвищених вимог, які висувають до них школа та сім'я.
Позиція сучасного підлітка також виражена у прагненні знайти своє місце в сім'ї, в подіях суспільства, реально оцінювати власні можливості, у прагненні пізнати складний світ людських взаємин, самого себе.
Вибір у сучасних дітей складніший, ніж у попередніх поколінь. Перед ними не лише відкрито безліч можливостей, та вони, до того ж, іще й невідомі, вони визначаються їхньою мрією, їхніми намірами відносно майбутнього.
Але майбутнє за нашими дітьми. Вони набагато досконаліші за нас, бо мають більший доступ до інформації, мудріші за нас, та їм ще бракує життєвого досвіду, їм під силу вирішити всі життєві проблеми.
“Школярка з передмістя” аналіз
Автор: Оксана Іванівна Думанська.
Рік написання: 2008.
Жанр: повість, щоденник.
Літературний рід: епос.
Тема: Зображення життя звичайної дівчини-підлітка з усіма його радощами і
бідами.
Ідея: Допомогти підліткам зрозуміти, що останній рік їхнього навчального
життя дуже швидкоплинний і тому його потрібно особливо цінувати.
проблематика:
- проблема порозуміння батьків
і дітей;
- проблема кохання і зради,
вірності;
- проблема самотності підлітка;
- проблема стосунків з друзями
та однокласниками;
- проблема сприйняття нового,
готовності до змін;
- проблема успішності в школі
і важливості шкільного навчання;
- проблема дорослішання. “
Школярка з передмістя” головні герої: (Усі
герої твору безіменні)
- Школярка, вона ж оповідачка.
- Її хлопець (колишній).
- Її подруга.
- Її сусід (в якого Школярка
закохана).
- Бабуся.
- Мама.
- Тато.
- Татова нова дружина.
- Класний керівник (кєра).
- Однокласники.
“Школярка з передмістя” сюжет та композиція:
Експозиція: Розділ “Насамперед”, в якому йдеться про теперішнє
життя оповідачки і як вона знайшла щоденник.
Зав’язка: Розділ “Початок вересня”, в якому Школярка розповідає про
своє життя, про свою сім’ю, хлопця, школу.
Розвиток дії: Усі розділи від “Ще початок вересня” і до
“Листопад-Грудень”. Розповідь про проблеми Школярки, їх вирішення, стосунки з
мамою і татом, бабусею, сусідом, однокласниками. Кульмінація: Розділ
“Січень-Лютий”, де Школярка дізнається новину від бабусі, що мама планує
забрати її закордон.
Розв’язка: Від розділу “Березень” до розділу “Червень”, де навчання
добігає свого кінця і Школярка, хоч спочатку і не могла в це повірити,
переїздить закордон. Замість епілогу розділ “Насамкінець”, який разом з
розділом «Насамперед утворює своєрідне обрамлення твору».
Домашнє завдання: ознайомитися з творчістю письменників-земляків
08.05.2020
Доброго дня! Сьогодні на уроці ми з вами будемо виконувати контрольну роботу, яка буде складатися з написання контрольного творпу з однієї із запропонованих тем. Контрольну роботу необхідно виконувати на окремому аркуші.Отже, починаємо працювати, переходимо до завдання, яке надається нижче. Фото з виконаним завданням необхідно надіслати на електронну адресу ivanenko1904@gmail.com до 15. 05.2020.
1.Роботу виконуємо на подвійному листочку в лінійку (листочки зберігаємо до закінчення карантину).
2. На титульній сторінці всередині листочка підписуємо
контрольна робота
з української літератури
учня/учениці 8-А класу
Харківської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 128
Прізвище та ім'я (в родовому відмінку)
3. На листочку посередині записати тему твору
4. Нижче записати план твору.
Теми для твору: "Загибель яскравої особистості у суспільній неволі (за повістю В. Дрозда "Білий кінь Шептало")", "Добро і зло в сучасному світі (за повістю Ю. Винничука "Місце для дракона")", "Поетизація першого почуття у повісті В. Чемериса "Вітька + Галя, або Повість про перше кохання""
Домашнє завдання: підготуватися до уроку позакласного читання, прочитати твір Оксани Думанської "Школярка із предмістя"
06.05.2020
Доброго дня! Сьогодні на уроці ми з вами будемо вивчати новий розділ "Український гумор" яскравим представником якого є видатний українсьеий письменник Валентин Чемерис. І зупинимось ми на вивченні гумористичної повісті про життя і пригоди школярів із села Великі Чаплі "Вітька + Галя, або Повість про перше кохання". Отже, починаємо працювати, переходимо до завдання, яке надається нижче.
1. Відкрити зошити, записати число і тему уроку "Валентин Чемерис. Основні відомості про письменника. "Вітька + Галя, або Повість про перше кохання" - гумористична повість про життя і пригоди школярів із села Великі Чаплі: дружбу і перше кохання".
2. Опрацювати навчальний матеріал, який надається нижче.
3. Опрацювати навчальний матеріал в підручнику (стор. 208- 249)
3. Скласти письмово невеличкий конспект.
(фото класної роботи надсилати не треба)
Біографічна довідка
Лукич Чемерис народився 8 липня 1936 року в селі Заїчинці Семенівського району Полтавської області. З 1953 року жив і працював у Дніпропетровську. 1971 року закінчив Вищі літературні курси при Літературному інституті ім. О. М. Горького. Працював у радгоспі, на низці підприємств Придніпров'я, в редакціях обласних газет, видавництві «Промінь». 1989– 1993 рр. — голова Дніпропетровської організації Спілки письменників України, працював в Адміністрації Президента України головним консультантом Президента з питань літератури (1993–1994).
1996–2000 рр. — секретар Національної Спілки письменників України, член її Президії і Вищої Ради.
Нині живе в Києві. Багато років працював у редакції газети «Літератур-на Україна» заступником головного редактора й завідуючим відділом сати-ри «Вишняк». Уклав 4 збірки антології українського сміху «З ким сміється Україна».
Нагороджений орденами рівноапостольного князя Володимира Вели-кого (І, ІІ, ІІІ ступенів), святого архистратига Михаїла, Св. Кирила й Мефодія, Андрія Первозванного ІІ ступеня, Почесною грамотою і медаллю Кабміну України та іншими відзнаками. Заслужений працівник культури України.
В.В.Чемерис
починав як сатирик-гуморист. Видав вісімнадцять книг веселого жанру (всього в
нього вийшло більше п'ятдесяти). Серед них — «Царська охота», «Вибори таємного
агента», «Як стати щасливим», «Вуса № 3» (свого часу були відзначені журналом
«Перець»). За що автор отримав премію ім. Остапа Вишні, ім. Степана Олійника,
ім. Ф. Ф. Маківчука, він лауреат веселої премії Одарки та Карася, що її
присудила газета «Молодь України».
Писав він і у жанрі історичні романи , повісті, оповідання: «Ольвія» (чотири перевидання), «Фортеця на Борисфені», «Смерть Атея» (літературна премія ім. Д. І. Яворницького), «Генерали імперії», «Ордер на любов» (Міжнародна премія Українського козацтва «Лицарське перо», 2008).
В його доробку є і детективно-пригодницькі книги: «Убивство на хуторі бі-ля Диканьки» (літературно-мистецька премія ім. І. Нечуя-Левицького), «День Ворона», «Тайна Агати Крісті», «Таємнича пригода на Орілі», «Золотий саркофаг»; і фантастика: роман «Приречені на щастя», «Білий корал де-тективу», «В сузір'ї Дракона», «Феномен Фенікса» тощо.
Значне місце займають і твори із сучасного життя: оповідання, повісті. «Державна коханка» (Премія ім. Ю. Яновського за кращі оповідання»), романи-есе: «Сини змієногої богині», «Президент», «Голгофа українського православ'я», «Бомба для патріарха»
Писав він і у жанрі історичні романи , повісті, оповідання: «Ольвія» (чотири перевидання), «Фортеця на Борисфені», «Смерть Атея» (літературна премія ім. Д. І. Яворницького), «Генерали імперії», «Ордер на любов» (Міжнародна премія Українського козацтва «Лицарське перо», 2008).
В його доробку є і детективно-пригодницькі книги: «Убивство на хуторі бі-ля Диканьки» (літературно-мистецька премія ім. І. Нечуя-Левицького), «День Ворона», «Тайна Агати Крісті», «Таємнича пригода на Орілі», «Золотий саркофаг»; і фантастика: роман «Приречені на щастя», «Білий корал де-тективу», «В сузір'ї Дракона», «Феномен Фенікса» тощо.
Значне місце займають і твори із сучасного життя: оповідання, повісті. «Державна коханка» (Премія ім. Ю. Яновського за кращі оповідання»), романи-есе: «Сини змієногої богині», «Президент», «Голгофа українського православ'я», «Бомба для патріарха»
"Вітька+Галя..." - це
гумористичний твір про пригоди майже чотирнадцятирічних друзів Віті Горобця,
Федька Котигорошка і Галі Козачок - мешканців села Великі Чаплі. Цей твір
автобіографічний, тому що автор розповів про своє перше кохання, а Вітя
Горобець - це він, Валентин Чемерис, бо в дитинстві його часто називали
"Валько" або "Вітько". Імен друзів письменник теж не
змінював: Федько і Галя Козачок - реальні особи, з яких він писав своїх героїв.
"Вітька + Галя, або Повість про перше кохання" - чудова
гумористична повість Валентина Чемериса про життя і пригоди школярів із
села Великі Чаплі. На сторінках цієї книги переплелись: дружба і перше кохання,
вірність і перший поцілунок, дуель і перше побачення. Героїчні, а часом і
безглузді вчинки підказують Вітьку Горобцю шлях до серця Галі Козачок.
https://youtu.be/EaYXDSvr4Zshttps://youtu.be/sWUEK-NP8TM
Домашнє завдавдання: підготуватися до контрольної роботи (написання контрольного письмового твору на одну з тем: "Загибель яскравої особистості у суспільній неволі (за повістю В. Дрозда "Білий кінь Шептало")", "Добро і зло в сучасному світі (за повістю Ю. Винничука "Місце для дракона")", "Поетизація першого почуття у повісті В. Чемериса "Вітька + Галя, або Повість про перше кохання"").
29.04.2020
Доброго дня! Сьогодні на уроці ми з вами продовжимо працювати над повістю казкою Юрія Винничука "Місце для дракона". Розглянемо алегоричність образів дракона Грицька, Пустельника та князя. Отже, починаємо працювати, переходимо до завдання, яке надається нижче.
1. Відкрити зошити, записати число і тему уроку "Парадокс: дракон Грицько - поет і християнин. Алегоричність образів дракона Грицька, Пустельника та князя"
2. Опрацювати навчальний матеріал, який надається нижче.
3. Скласти невеличкий конспект (роботу надсилати не треба).
Тема. Юрій Винничук «Місце для дракона”.
Парадокс: дракон Грицько –
поет і християнин.
Алегоричність образів дракона Грицька,
пустельника, князя.
Мета: удосконалювати навички коментувати сюжет;
вміння переказувати
найголовніші епізоди;
розвивати техніку читання?
розвивати естетичні смаки
вміння бачити красу й силу художнього
слова;
виховувати доброту, чесність, дружні стосунки.
Любов до Бога... не
терпить ненависті до людини.
Парадокс (грец. - несподіваний, дивний) -
висловлювання, що суперечить звичним уявленням людей або усталеним системам
знання, які ґрунтуються на певних принципах і відповідно до зумовленої
історичним розвитком науки парадигми.
У логічному
смислі парадокс - це суперечність, але не кожна
суперечність є парадоксом.
У тлумачному
словнику подається таке визначення: «Християнин
– це особа, яка вірить в Ісуса Христа, або в релігію, основану на вченні
Ісуса».
Словникова
робота. Пое́т
1.
Автор літературних віршованих,
прозових і драматичних поетичних творів.
// Художник будь-якого
виду мистецтва, твори якого відзначаються поетичністю. // Той, хто оспівує,
прославляє що- небудь; співець, пісняр, піїт, бард, скальд, піїта, віршомаз.
Розквітають дивні квіти,
Рокривають пелюстини,
а метелики стікають по вустах,
як сік ожини.
Сни дзвіночків голубіють,
зазирають у кишені,
а ти сиплеш їм дукати
у роззявлені їх жмені.
І ковтаєш сон глибокий,
подарований навічно,
і вмираєш разом з ними,
не питаючи, навіщо.
День минув, і склали крила
всі метелики на зиму.
Заховайся й ти в шкарлупку
і ридай собі за ними.
(Цей вірш дракон вперше прочитав під час
знайомства з князем).
Ти сни колись бачив рожеві і білі –
у течії їхній гойдалося тіло.
Де зникло усе? Поринаєш в пергамент,
виловлюєш
тихі слова на свій лямент
і свт викладаєш отими словами,
в якому ніколи не мав навіть мами.
А свт цей жорстокий тикий і шалений –
суть чурви во чревію і гризь щоденна.
Мовчи і надійся, смерть коли – небудь,
твій слід
загубивши, пройде попри тебе.
Даремні надії – умийся сльозою! –
меча вже занесено над головою.
Набридло усім тої днини чекати,
коли ти посічений будеш конати.
Ніхто над тобою тоді не заплаче...
Умреш, проклинаючи долю собачу.
Коли дим густих моїх слів спопелілих,
ілюзій
розтрачених, марень зотлілих
у душу сумну почина проникати,
чи можу я квітами, доле, співати?
Лямент (ле́мент), ту, м. Плачъ,
вопль, рыданіе; крикъ. Чутно
було в Рамі голос, лемент. Єв.
Мт. II. 18. Із городів встає
під небо лемент. К. Іов. 53. Коли вихожу з хати, а на вулиці
такий галас, такий лемент!Канев. у. Ото
буде лементу! Левиц. Пов.
143.
-
Князь назвав дракона, після почутого вірша єретиком. Доведіть або спростуйте це
твердження.
Єретик (від грец. αἵρεσις) — особа, що
виступає проти загальноприйнятого в суспільстві вчення, віровідступник. Слово єретик переважно пов'язане з релігією, хоча сьогодні слово вживається також в інших
значеннях.
Коли осінній лист лаштується в дорогу
І гуси його кличуть за собою,
Коли туман вінчається з імлою
І поруч для розмов нема нікого,
Надходить смуток у плащі рудому
І переслідує уперто й люто,
Влива у спогади гірку отруту
І не дає розрадити нікому.
Але тепер ваш образ, Панно світла,
Як промінь, що крізь ночі
проникає,
Мені в очах притьмарених
заквітнув
І про щасливу днину пригадає,
Коли ми були тільки вдвох на
світі.
Тепер я сам. Молюся і згасаю.
(Атрамент
був свіжий...)
Атрамент
ЧОРНИЛО (розчин
певного барвника, призначений для писання), АТРАМЕНТ заст.
(Катря:) Та що ото ти робиш там, Панасе? Нащо ти розляпуєш чорнило? (С.
Васильченко); Чорнильниця підплигнула, перекинулась, і фіолетовий атрамент
залив програму (Ю. Смолич).
Ідейно – художній аналіз
вірша „Коли осінній лист лаштується в дорогу...”
1. Автор – дракон Грицько.
2. Зразок інтимної лірики.
3. Тема. Перше кохання до князівни Настуні.
4. Ідея – допомогти князівні зрозуміти суть
справжнього почуття кохання.
5. Художні засоби:
епітети: гірка отрута, щаслива днина,
промінь притьмарений, гірка отрута
метафори: лист лаштувавсь в дорогу,
промінь заквітнув, туман вінчається з імлою, промінь заквітнув, надходить
смуток...
порівняння: ваш образ, як промінь...
гіпербола: смуток влива гірку отруту.. і
не дає розрадтит НІКОМУ...
звертання: Панно світла.
6. Віршовий розмір – ямб.
7. Кільцеве римування, жіноча рима.
Останній вірш дракона:
В моїй душі хтось посадив осику.
На вижовклих від самоти горбах
Вона росте на чорнім полі крику
Така ж висока, як моя журба.
І бачу я в один похмурий день –
Замайоріла постать вдалині.
Невже до мене Юда йде,
Щоби повісити мене?
Юда (син Ізраїля) — батько племені Юда ізраїльского народу. ЮдаІскаріот — апостол Ісуса
Христа, що видав Його за 30 срібняків.
3. Самостійна робота. Обрати
поезію дракона (за смаком) і зробити ідейно – художній аналіз за зразком.
ІІІ. Підсумок уроку. Гра „Склади образ...”
На дошці розміщено таблички з назваминегативних і
позитивних якостей особистості. Учні залишають лише ті, які стосуються дракона
Грицька.
Ідеа́л (лат. idealis від грец. ίδέα — образ, ідея, пор. також ейдос) — вища цінність; якнайкращий, завершений стан того або іншого явища;
зразок особистих якостей, здібностей; вища норма етичної особи; вищий ступінь етичного уявлення про благо і
належність; досконалість у відносинах між людьми; найбільш довершений устрійсуспільства, вища абсолютна істина, довершений взірець Бог.
·
ідеал добра
·
ідеал жіночої
краси
·
ідеал чоловічої
краси
·
ідеал держави
·
ідеал громадянина
і ін.
Негативні риси характеру
- Злість.
Це емоційна риса, яка може виражатися в негативному ставленні будь-якої
спрямованості - до себе, людей і навіть до роботи. Якщо це не періодична,
а постійна реакція, швидше за все її коріння знаходяться в глибокій
дитячій образі.
- Гординя.
У релігії така риса навіть вважається одним з найтяжчих гріхів. Тому що
людина, в якій ця якість виражена дуже сильно, втрачає здатність до адекватної
оцінки і правильних рішень. Така людина в підсумку приносить шкоду і
оточуючим, і собі.
- Егоїзм.
Це негативна риса, яка концентрує і породжує ціле безліч інших. По суті,
вона може стати квінтесенцією всіх непорядних рис характеру, і, як
правило, робить негативний вплив в напрямку ставлення до інших людей, тоді
як по відношенню до себе суб'єктивно вважається позитивною.
- Ревнощі.
Ця риса характеру пов'язана з егоїзмом і гординею, оскільки передбачає
наявність почуття власництва і чинить руйнівну дію не тільки на інших, а й
на себе, оскільки ревнощі - "сліпа" якість і тому здатна
штовхати на дуже погані вчинки.
- Жадібність.
Може мати різні форми: жадібність до слави, грошей, речей, їжі, задоволень
і т.п. Штовхає людину на непорядні вчинки і викликає відторгнення
оточуючих.
- Заздрість.
Людина, одержима заздрістю заподіює шкоду, насамперед собі. Адже, як
кажуть, заздрість - з'їдає зсередини, точить як хробак. Може принести
також великий шкоду об'єкту заздрості, якщо власник такої риси наміриться
якимсь способом відновити нерівновагу на свою користь.
- Жорстокість. Ця риса в будь-якій формі приносить тільки руйнування і
страждання тим, на кого буде спрямована. Психологи вважають, що вона є
проявом безвілля. Можна додати, що часто жорстока людина керується страхом
і невпевненістю в собі.
Позитивні риси характеру
Вважається, що всі риси характеру мають свій антипод. Тому давайте подивимося, які бувають риси характеру, що є протилежними тим, які перераховані вище.
Вважається, що всі риси характеру мають свій антипод. Тому давайте подивимося, які бувають риси характеру, що є протилежними тим, які перераховані вище.
- Доброта.
На відміну від злої людини, з доброю хочеться спілкуватися. Доброта має на
увазі також такі риси як безкорисливість і участь. Чи не тому добрих людей
так часто намагаються використати для своїх цілей ті, у кого переважають
негативні риси характеру? Подумайте про це.
- Смирення.
Деяким не подобається ця якість, оскільки чомусь вважається рабською.
Насправді це дуже хороша риса, яка може творити дива - наприклад, зупиняти
руйнівні конфлікти, зводити нанівець чвари і марне з'ясування відносин.
- Альтруїзм.
Це повний антипод егоїзму. Егоїсту ніколи не зрозуміти альтруїста, а ось
альтруїст зрозуміє, вислухає, простить і навіть допоможе. Дивовижна риса,
яка є зникаючим видом, а даремно.
- Довіра.
Мабуть, вона є найточнішим антиподом ревнощів, хоча деякі стверджують, що
її антипод - любов. Але саме довіра, а не довірливість - той рятівний міст
між люблячими людьми, який здатний з'єднати їх і дати істинне щастя
спілкування один з одним.
- Щедрість.
Якщо вона поширюється в усіх напрямках, це буде унікальна особистість. Ця
риса характеру - благословення для оточуючих, і якщо вона від усього
серця, то і для свого володаря.
- Доброзичливість. Незважаючи на те, що ця риса пов'язана з добротою, вона
відноситься скоріше до зовнішніх проявів на відміну від заздрості, яка
завжди таємна. Доброзичливість благословляє і притягує, якщо вона щира і є
рисою характеру, а не показухою.
- Милосердя.
Одна з найкращих рис характеру людини. Можна сміливо стверджувати, що на
милосерді, як однієї з форм вселенської любові, ґрунтується цей світ.
Розвиваючи цю рису, людина збагачується духовно.
- Порядність.
Тут все зрозуміло. Таку якість характеру не отримаєш у спадок. Її в людині
батькам треба виховувати власним прикладом.
- Оптимізм.
Люди, які ніколи не сумують і радуються кожному дню. На них хочеться
рівнятися і бути такими, як вони.
-
Є така стародавня приказка: "Посієш вчинок - пожнеш звичку, посієш
звичку - пожнеш характер, посієш характер - пожнеш долю".
-
Чи хотіли б ви мати такого друга, як
Грицько? Чому?
-
Чи маєте ви тепер такого друга?
-
Бажаю, щоб на вашому життєвому шляху
траплялися лише такі друзі, як дракон, і ви ніколи не зустрічали князів...
24.04.2020
Доброго дня! Сьогодні на уроці ми з вами продовжуємо працювати над твором Ю. Винничука "Місце для дракона". Отже, починаємо працювати, переходимо до завдання, яке надається вище.
1. Відкрити зошити, записати число і тему уроку "Підтекст твору. Проблематика твору: роздуми про добро і зло, вірність і зраду, доцільність самопожертви"
2. Опрацювати навчальний матеріал, наданий нижче.
3. Записати невеличкий конспект, за навчальним матеріалом (роботу надсилати не треба).
Тема: Юрій Винничук
«Місце для дракона». Проблематика
твору: роздуми про добро і зло, вірність ізраду, доцільність самопожертви
Мета: продовжити роботу над змістом твору, удосконалювати
навички коментування
сюжету, вміння переказувати найвагоміші епізоди, пояснювати підтекст твору,
розвивати критичне мислення,вміння
оцінювати людські думки й вчинки,
сприяти вихованню кращих людських рис, почуття справедливості й
рівноправності
.
Сенкан
- це вірш який складається з 5рядків
1- тема
(іменник)
2-опис
теми (2 прикметники)
3-дія
пов’язана з темою (3дієслова)
4-
фраза переважно з 4слів, висловлює ставлення до теми
5- ніби
висновок (1слово,синонім до слова( теми)
Записати один з наведених сенканів
Дракон
Вірний, щирий (безкорисливий,
чесний, доброзичливий, турботливий, чуйний,
привітний, довірливий,
м’якосердий)
Захоплює,
розмовляє, надихає ( облагороджує, читає)
Не
бажає нікому робити зла ( Навчає любити всіх навколо)
Добро
(любов, життя, творча натура)
Пустельник
Мудрий,
добрий (розумний)
Навчає,
переконує, пояснює (співчуває, роздумує, розуміє)
Піклується
про дракона Грицька (намагається переконати дракона в хибності його
рішення)
Мудрість
(розум, наставник, учитель)
Князь
Байдужий,
егоїстичний (жорстокий, безликий, підступний)
Втерся
в довіру, не знаходить спокою (дотримується традицій, мучиться
Піклується
про майбутнє своєї держави (Турбується про доньку та державу)
Зло
(брехня, егоїст, обман, зрада, сіра душа)
Сьогодні ми продовжимо
працювати над твором письменника, який все своє життя відстоює ідеали добра і
любові, благородні людські почуття, розглянемо основні поняття етики – добро і
зло, спробуємо довести, що добро – найвища цінність. Сподіваюся, що
сьогоднішній діалог змусить вас замислитися над питаннями, які
турбують не одне покоління: добро і зло, вірність і зрада, окриленість душі
та сіра буденність
Життя… Таким
коротким воно здається
для кожної людини.
А як багато хочеться зробити!
Ще маленькою людина прагне самоутвердитися,
пізнати нове,
цікаве, корисне,
розібратися, щотаке добро і зло. Дійсно, людина сама визначає власні
бажання. У сучасному світі кожен намагається протистояти
лиху, кривді, жорстокості
захищаючи добро, правду, справедливість.
Саме такими є дракон Грицько та
Пустельник. Але є й ті, що живуть за іншими принципами, які здатні
обманути,
втертися в довіру, згодом і зрадити.
Словникова
робота(виписати слова)
Добро – усе позитивне в житті людей, що відповідає їх інтересам,
бажанням, мріям.
Зло – щось погане , недобре; антонім до слова ,, добро”
«Доміно» (робота в зошитах)
Складітьдоміно, добираючисиноніми до слів «добро»,
«зло».
Добро– вірність, ввічливість,
щирість, працьовитість, любов, терпіння, турбота,
допомога, чуйність, прихильність, ласка, привітність,
співчуття, щедрість…
Зло – жорстокість, боягуз, егоїзм,
грубість, зазнайство, скупість, заздрість, ворог,
злочин, ненависть, вбивство, брехня, гординя, злість,
ревнощі…
Вірність - вміння знаходитися поруч із людиною за будь-яких обставин і умов,
вміння
цінувати її і розуміти, підтримувати і надихати.
Зрада…
то ніби навмисне приниження близької людини. Чи ненайболючіше, що може трапитися в житті людини. Зрада – цемайже як смерть. Смерть довіри та
близькості.
Самопожертва – героїзм,
смерть, необдуманий вчинок, вдячність, любов, милосердя, таємниця, мужність..
Можна сказати,
що егоїзм
і самопожертва
є протилежними за значеннями. Адже
трапляється й таке, коли в складній ситуації,
коли одна людина змогла
б пожертвувати
своїм життям заради порятунку когось,
інший, у свою чергу, зайнявся б порятунком
власної душі. У подібній ситуації інстинкт самопожертви змінюється,
заміщається чи
іншим словом видавлюється інстинктом самозбереження.
Проблематика твору
Ю.Винничука «Місце для дракона»
- життя і смерть;
- любов і ненависть;
- поет і суспільство;
- прекрасне і потворне
- проблема вибору
У
світовій літературі ми можемо знайти подібний твір Кеннета Грехема «Казка про доброго дракона». Щоправда
сюжет та герої трохи інші: зокрема,
про існування
дракона дізнається
хлопчик, а не Пустельник. Малий вирішує попередити про
небезпеку (згадаймо, що
князь навпаки "організовує" вбивство). З драконом хоче
битися Юрій-змієносець. Хлопчик домовляється із Юрієм, відбувається
"вдавана"
битва, після якої "злодієві" дається "шанс" не шкодити
людям. Всі щасливі. Тобто не
перемогли
"драконячі закони". Є багато схожого: дракони (зовсім не злодії, з
поетичною натурою, прагненням до краси тощо), хлопчик - Пустельник; лицар - Юрій-змієносець
(щоправда, різні за характерами, віком, вдачею).
Цей твір можна назвати
не просто казкою, а повчальною притчею. Адже його герої вчать
нас багатьом речам. Лицарі виявляються зовсім
не лицарями, і не має значення,
що на них справжні яскраві обладунки.
Люботинський князь, який має дотримуватися справедливості
й бути взірцем для своїх підданців,
виявляється зрадником. І
зраджує він найсвятіше
- довіру, дружбу. Князівна, шлюбу з якою домагаються лицарі,
думає лише про
себе.
Твір цей
не втрачає своєї актуальності
і в наш час. Він учить нас, що зі злом,
несправедливістю треба боротися, але
так, щоб не скоїти ще більшого
зла, бо далеко
не всіма шляхами можна дійти праведного діяння.
І ніколи неправда неможе бути на
благо людині.
Гіркий досвід
героя роману вчить нас: не можна побудувати справедливості
Неправедними діями,
не можна стати щасливим на нещасті інших. Лише з
добра
Можуть вирости зернятка
добра, а зло породить ще більше
зло. Але і добро слід
Робити чистими руками,
не заплямованими людською кров'ю.
Ця повість підштовхує до
серйозних роздумів,
переосмислення цінностей, підштовхує з'ясувати для
себе, що є добро, а що - зло, яку величезну цінність має людське життя,
яке не маєш права зганьбити й відібрати.
Домашнє завдання: прочитати твір до кінця, виконати тестові завдання, перейшовши за посиланням https://naurok.com.ua/test/join?gamecode=724029, код 724029 . Фото скриншотів надсилати на електронну адресу ivanenko1904@gmail.com до 28.04.2020 року.
22.04.2020
Доброго дня! Сьогодні на уроці ми з вами познайомимося з творчістю Юрія Винничука, а саме з повістю-казкою "Місце для дракона". Отже, починаємо працювати, переходимо до завдання, яке надається вище.
1. Відкрити зошити, записати число та тему уроку: "Юрій Винничук. Стисло про письменника. "Місто для дракона" - повість казка про сучасний світ, у якому й досі живуть "драконячі закони"".
2. Опрацювати навчальний матеріал, який надається нижче.
3. Записати невеличкий конспект.
Тема.Юрій Винничук. «Місце для дракона» - повість-казка про
сучасний світ.
Мета: висвітлити яскраві сторінки життя та творчості Юрія
Винничука; навчити учнів самостійно добирати, опрацьовувати і систематизовувати
біографічний матеріал; розвивати логічне та критичне мислення, навички усного
зв’язного мовлення; виховувати почуття національної гідності.
Юрій Павлович Винничук
- український лінгвіст, журналіст, письменник, редактор.
Юрій Павлович Винничук (18 березня 1952) Український
поет, прозаїк, гуморист, сценарист, режисер і журналіст. Народився в
Івано-Франківську в родині лікаря. Після школи вступив до Івано-Франківського
педагогічного інституту на філологічний факультет, який закінчив у 1973 р.
Через рік переїхав до Львова, працював на різних роботах. У 1987 р. організував
естрадну групу “Не журись!”, з якою гастролював і для якої писав пісні та
сценарії. У 1991– 1994 рр. Ю. Винничук працював редактором відділу містики та
сенсацій надзвичайно популярної тоді львівської газети “Post-Поступ”, у
1995–1997 рр. – головним редактором газети “Гульвіса” (Львів), у 1998–1999 рр.
– редактором відділу газети “Поступ”. За щотижневу сторінку Юзя Обсерватора у 1999
р. він одержав титул “Галицький лицар”, водночас через неї мусив пережити
більше десяти судових процесів. Перші вірші Ю. Винничук почав друкувати в
1971–1973 рр. Щоправда, після того, як у 1974 р. у нього вдома відбувся обшук,
в публікаціях настала перерва. Однак уже з 1981 р. почали з’являтися критичні
статті та переклади Винничука практично у всіх українських часописах. У 1985 р.
він здав до видавництва “Радянський письменник” збірку прози, яка вийшла друком
1991 р. у серії “Перша книжка прозаїка” під назвою “Спалах”. Її можна вважати
першою книжкою фантастики популярного сьогодні автора. Літературна діяльність
Ю. Винничука багатогранна: він – автор збірки поезій, еротичних повістей,
краєзнавчих книг, фітологічної енциклопедії тощо. Його роман “Весняні ігри в
осінніх садах” став переможцем конкурсу Бі-Бі-Сі на кращу українську книгу 2005
року. Ю. Винничук – упорядник антологій української фантастики ХІХ ст.
“Огненний змій” та “Огняний змій”, української літературної казки ХІХ ст.
“Срібна книга казок”, серії книг “Юрій Винничук презентує”, “Казкова
скарбниця”. Його твори виходили у перекладах у Великобританії, Аргентині,
Білорусі, Канаді, Німеччині, Польщі, Сербії, США, Франції, Хорватії, Чехії, за
його казками знято два мультфільми. Крім того, письменник сам перекладає з
багатьох мов. До фантастики Ю. Винничука, окрім вже згаданого “Спалаху”, можна
віднести збірки “Вікна застиглого часу” та “Місце для Дракона”, роман “Мальва
Ланда”. Остання книжка стала переможцем у номінації “Сучасна художня проза”
рейтингового дослідження “Книжка року – 2003”, а також отримала премію
Міжнародного фестивалю фантастики “Портал – 2004”. Варто також згадати про
жваву реакцію читачів, яку спричинила у 1992 р. публікація фантастичної повісті
Ю. Винничука “Ласкаво просимо в Щуроград”. Сам пан Юрій не дуже любить називати
себе фантастом, однак сьогодні уявити українську фантастику без його творчості
просто неможливо.
Одружений, виховує двох дітей. Живе і працює у Львові.
Одружений, виховує двох дітей. Живе і працює у Львові.
Робота над твором Юрія Винничука
«Місце для дракона»
В книзі Юрія Винничука
“Місце для дракона” все перевертається з ніг на голову: дракон зовсім не лютий
і кровожерливий хижак, що поїдає пишних молодиць, а добрий травоїдний мрійник
та романтик. Тішиться метеликам, пише вірші та читає Біблію. Біля його печери
замість людських останків милують око доглянуті клумбочки мальв, а своє
полум’яне дихання він спрямовує тільки вгору – щоб не нищити природу. А
найцікавіше, що дракон, він же Грицько, пише вірші.
Лише
одна річ залишається незмінною: у світі й досі діють “драконячі закони”.
Традиції, мислить володар, у князівстві якого миролюбно живе дракон Грицько,
зобов’язують будь-що вбити дракона. Тож князівські посланці скликають лицарів
із усіх усюд, проте, зібравшись докупи, відважні лицарі… роз’їхались, адже
“лютий хижак” й гадки не мав з кимось боротися, щоб бува не завдати нікому
шкоди.
Ось така каламбурна
зав’язка Винничукової повісті-казки. Далі, як за сценарієм, розпочинається
підступна гра на людських, тобто на драконячих, емоціях: князь усе частіше
навідується до свого буцімто друга дракона й розповідає про свої клопоти через
нього. М’якосердий Грицько, він же “кровожерливий” дракон, погоджується битися
з лицарями, щоб догодити князеві.
“Життя володаря не
варте й одного рядка поета”, – розпачливо промовляє Грицькові його наставник і
вчитель, самотній старий пустельник. – “Навіщо виховував у ньому розуміння
краси й добра? Навіщо зробив з нього поета? Поети так тяжко помирають, і нема
їм на цьому світі місця, бо вони нетутешні”.
Продовжуючи
демонструвати весь парадокс того, що відбувається, автор укладає в уста дракона
не менш парадоксальну прощальну молитву до Господа.
Але чи принесло
вбивство дракона спокій та мир у князівство? Ні, воно лише пробудило лихі
інстинкти. “Що станеться, коли народові буде замало смерті змія, бо зло ним не
вичерпалось? Що буде, коли він кинеться шукати й інші джерела зла? Одного
дракона на всю державу замало. Де взяти ще стільки драконів, аби кожен мав кого
розп’ясти? Де взяти стільки юд, аби мали на кого перекласти провину? Коли народ
не має кого проклинати – сили його підтупадають.
Боже! Пошли нам драконів!” – роздумує автор.
Дракон (грецьк. δράκων) — збірна назва, що об'єднує ряд міфологічних і фантастичних істот. Слово «дракон»
використовується в найменуваннях деяких реальних
видів хребетних,
переважно рептилій і риб. Образ дракона знайшов широке поширення в фентезі,
а також використовується в феншуй,
в гороскопах(рік Дракона) і астрології.
Це
змієподібна істота великих розмірів, котра, у деяких розповідях, харчується
людьми, має кілька голів, може літати та вміє видихати полум'я зі своєї пащі,
володіє чарівними здібностями.
Розповіді й легенди про
драконів відомі практично всім народам світу. Характеристики драконів і
ставлення до них у різних культурах різні. В традиції країн Далекого Сходу дракони
здебільшого зображаються із приязню, добрими, покровителями людей. Західній традиції
властиве зображення драконів злими істотами, з якими вступають в бій
шляхетні лицарі.
На Середньому Сході драконоподібні істоти з'явилися у ранніх міфах про
створення світу, що датуються 2600-2000 роком до н.е. Перекази виникли разом з
шумерською цивілізацією у Месопотамії(сучасний Ірак та Іран). Античні дракони
Середнього Сходу поділялися на два види: чудовиська, з якими боролися боги
перед створенням світу та чудовиська,з якими боролися герої після створення
світу.
У вавилонському міфі про створення світу «Енума Еліш», драконоподібна богиня Тіамат займає важливе місце у створенні світу.Мардук повставши проти Тіамат, вбиває її пострілом стріли у пащу,коли вона намагалась проковтнути його.З її тіла Мардук створив Землю, а життя утворилося з черева дракона.
Єгиптяни мають схожий переказ, у якому бог сонця Ра або ж божество Сет перемагає змія(чи дракона),що звався Апеп.А хетеї маєть розповідь про бога грози, що б'ється з драконом на ймення Іллуянка.
Ранні зображення драконоподібних істот виявлено повсюди на Середньому Сході. Наприклад, у 600 році до н.е., цар Навуходоносор наказав вавилонському майстру створити барельєфи тварин на глазурованій цеглі Воріт Іштар. Серед левів та биків, на цеглі було зображено довгошию істоту, що звалася Сірруш.
У вавилонському міфі про створення світу «Енума Еліш», драконоподібна богиня Тіамат займає важливе місце у створенні світу.Мардук повставши проти Тіамат, вбиває її пострілом стріли у пащу,коли вона намагалась проковтнути його.З її тіла Мардук створив Землю, а життя утворилося з черева дракона.
Єгиптяни мають схожий переказ, у якому бог сонця Ра або ж божество Сет перемагає змія(чи дракона),що звався Апеп.А хетеї маєть розповідь про бога грози, що б'ється з драконом на ймення Іллуянка.
Ранні зображення драконоподібних істот виявлено повсюди на Середньому Сході. Наприклад, у 600 році до н.е., цар Навуходоносор наказав вавилонському майстру створити барельєфи тварин на глазурованій цеглі Воріт Іштар. Серед левів та биків, на цеглі було зображено довгошию істоту, що звалася Сірруш.
У грецькій міфології, Зевс вбив своєю
блискавкою Тифона(страховище, що мало сто драконових голів).
Тифоновий нащадок, дракон Ладон,що
теж мав сто голів, охороняв чарівні яблука Гесперид.
Серед інших змієборців у грецькій міфології :
Серед інших змієборців у грецькій міфології :
Слово
«дракон» багато разів зустрічається у Біблії. Вплив шумерських та аркауських міфів про
створення світу на Книгу Буття є
очевидним. Вавилоняни описували Тіамат, як дракона, чиє пересування спричиняє хаотичний рух океану. Головний вавилонянський бог Мардук
вбиває Тіамат. У Старому Заповіті Елогім також
вбиває істоту,що відома нам як Левіафан.
Левіафан згадується у Книзі пророка Ісаї:« У той день навідає Господь Своїм твердим, і дужим та сильним мечем левіятана, змія прудкого, і левіятана, змія звивкого, і дракона, що в морі, заб'є.». .
У Старому Заповіті, термінологія та зображення,що стосуються драконів, схожі до месопотамських міфів про створення світу.Єврейські адаптації цих давніх переказів включають в себе битву Бога з водяним драконом Хаосу у Книзі Псалмів та Книзі Йова; як і вмесопотамських міфах, смерть чудовиська є необхідною для створення та виживання світу. У Книзі Даниїла описується істота з десятьма рогами на яких «очі, як очі людські, і уста,що говорили про великі речі».
Левіафан згадується у Книзі пророка Ісаї:« У той день навідає Господь Своїм твердим, і дужим та сильним мечем левіятана, змія прудкого, і левіятана, змія звивкого, і дракона, що в морі, заб'є.». .
У Старому Заповіті, термінологія та зображення,що стосуються драконів, схожі до месопотамських міфів про створення світу.Єврейські адаптації цих давніх переказів включають в себе битву Бога з водяним драконом Хаосу у Книзі Псалмів та Книзі Йова; як і вмесопотамських міфах, смерть чудовиська є необхідною для створення та виживання світу. У Книзі Даниїла описується істота з десятьма рогами на яких «очі, як очі людські, і уста,що говорили про великі речі».
Дракони наявні і у Новому Заповіті. Об'явлення Івана
Богослова містить 12 згадувань дракона.Серед них: описання «великого червоного
дракона із сімома головами і десятьма рогами, і на головах його сім
діадем»;дракона, який готовий поглинути щойнонароджене немовля; війну на небі,
де «Михаїл і Ангели його воювали супроти дракона, і дракон і ангели його
воювали супроти них».
Також у Об'явленні Івана Богослова наявна чітка паралель між злом та драконом:«І повержено величезного дракона, старожитнього змія, названого дияволом та сатаною, що зводить світ, повержено на землю, і ангели його повержені з ним»
Також у Об'явленні Івана Богослова наявна чітка паралель між злом та драконом:«І повержено величезного дракона, старожитнього змія, названого дияволом та сатаною, що зводить світ, повержено на землю, і ангели його повержені з ним»
17.04.2020
Доброго дня! Сьогодні на уроці ми з вами продовжуємо працювати над оповіданням Володимира Дрозда "Білий кінь Шептало". Отже, починаємо працювати, переходимо до завдання, яке надається нижче.
1. Відкрити зошити, записати число і тему уроку "Алегоричність образу коня Шептала"
2. Опрацювати навчальний матеріал, який надається нижче.
3. Скласти письмово конспект за поданим матеріалом.
Кожна людина у цьому світі неповторна й єдина. У кожного
своя доля, скільки людей – скільки душ, характерів, думок, учинків. Ми, люди,
усі живемо в суспільстві, пліч -о- пліч один з одним. То ж чи повинні ми
вирізнятися серед інших, стояти на власній позиції, мати власну непохитну
дамку, чи бути такими, як усі: сліпо йти за натовпом, навіть якщо цей натовп
нам огидний? Чи пишатися людині своїми талантами, чи ховати їх, щоб ніхто не
бачив? Чи справедлива мудрість народу: «З ким поведешся, від того й наберешся»?
чи легко бути «білою вороною», тобто не таким, як усі? Бо для цього треба мати
витримку й мужність, бо… «У зграї звірі знищують слабких, щоб через них не
нищилась порода. А люди, як не дивно, нищать тих, у кого розум є, талант і
врода». На ці та інші запитання, що стосуються морально - етичних проблем
оповідання В.Дрозда «Білий кінь Шептало»,
сьогодні ми і спробуємо дати
відповіді.
Ви прочитали оповідання «Білий
кінь Шептало». Чи все вам зрозуміло у творі? Які слова виявилися
незрозумілими чи незнайомими і ви
потребуєте, щоб вам пояснили їх лексичне значення?
Запишіть у зошити
визначення:
Привід – пристрій для
нарізання трави.
Клуня – будівля для
зберігання снопів, сіна, полови, а також для молотьби, віяння тощо.
Пуга – прикріплений до
держака мотузок або ремінець, яким поганяють тварин; батіг.
Чвал – швидкий біг
навскач; галоп.
Недоуздок – вуздечка без
вудил.
Білий кінь:
біологічні особливості
Історія коней як виду починається десь близько 50
мільйонів років тому. Свійський кінь поширений на всіх континентах, крім
Антарктиди, в більшості країн світу. Домашні коні розповсюджені у всіх країнах
у вигляді величезної кількості порід, які сильно розрізняються по величині,
формі голови, кольору. Коні з дивовижною легкістю, при хоч трохи сприятливих умовах,
повертаються у дикий стан і починають вести спосіб життя, який нічим не
відрізняється від способу життя диких представників родини. Масть коня – це
пігментація волосяного покриву, шкіри і очей. Є
однією з основних індивідуальних ознак тварини. Більшість білих коней
несуть домінуючу мутацію, яка змушує їх сивіти з дорослішанням. Білий кінь
народжується «пофарбованим» (чорним, коричневим), але процес посивіння
починається вже протягом першого року життя. Існує певний зв'язок між зовнішнім
виглядом коня і його темпераментом. Білі коні – «флегматичні й зніжені». З
давніх часів відомо, що тварини з білою або світлою шкірою ніжніші, ніж
темношкірі.
Білий кінь у
віруваннях слов’ян
Кінь – символ енергії й сили, пристрастей та інстинктів,
а також вірності й відданості в праці, в щоденних турботах. Предковічно, коні були помічниками богів,
воїнів і , головне, хліборобів. Навіть творчі люди мають своїм символом коня
Пегаса.
«Осідлати коня» - означає досягти цілі, здобути кращу долю. Тож кінь – і
працьовитий, і войовничий, і творчий дух. Він, правда, несе на собі частку
Божого прокляття: коли маленький Ісус лежав у яслах, кінь висмикнув з-під
немовляти сіно і їв. Через це коні приречені до ненажерливості: вони, якщо не
тягнуть воза чи плуга. Постійно їдять або пасуться. І не можуть ні наїстися, ні
напастися… Кінь наполегливий у праці: коли захоче, все у нього
вдається, особливо в такій справі, яка вимагає багато енергії, великого
напруження всіх його сил. Його талант – невтомна праця. Водночас, у своїй
працелюбності любить незалежність, залюбки виконує будь-яку важку, але приємну
йому роботу. Однак, може «знатуритись»; працювати тільки «з-під батога». Але
все це робить відкрито, нічого не приховуючи, тому він – символ чесності й
працьовитості, має свій характер.
Наші предки вважали, що червоний кінь уособлює вогонь,
вороний – зоряне небо, білий – світ предків. Має кінь і магічні здібності: якщо
спотикається на праву ногу - добра ознака, на ліву – попередження про невдачу.
Це за свою вірність, працьовитість і витривалість кінь нагороджений причетністю
до таїн світу.
Білий же кінь зустрічається найчастіше в казках та легендах «скарб, який
неодноразово бачили в образі білого коня», «скрізь, де кінь відіграє культову
роль, він завжди білий».
У святковому
ритуалі давніх слов’ян однією з емблем був білий кінь, що біжить по небу. Наші
предки шанували білого коня, якого вважали священним. Він уособлював Світанок.
Досі зберігся звичай переможця – полководець в’їжджає в місто через
тріумфальну арку на білому коні.
Отже, образ коня в цьому творі – це образ сучасної
людини. Автор зображує людину у стані внутрішнього роздвоєння. Підсвідомо вона
хоче бути вільною, не хоче приймати рабську долю, бути «як усі», опирається
«сірій» буденності, але зазнає поразки у цій боротьбі. Людини змирилася зі
звичним станом речей. Так і білий кінь, повертається додому, але навіть і
подумати не зміг, що рідне подвір’я вже зачинене для нього. Проте він вирішив
усе-таки тут залишитися, тому «скільки зміг, просунув голову між двох жердин та
й собі задрімав…»
Домашнє завдання: підготувати конспект з автобіографії Юрія Винничука. Виконати тестові завдання (join.naurok.ua) код 560757. Фото з виконаним завданням надсилати на електронну адресу ivanenko1904@gmail.com до 22.04.2020 року
10.04.2020
Доброго дня! Сьогодні на уроці ми будемо виконувати контрольну роботу за творчістю М. Коцюбинського, О.Довженка та Н. Бічуї. Отже починаємо працювати над тестами. Завдання необхідно виконувати на окремому листочку, зверху вказати прізвище і клас.
Фото з виконаним завданням надсилати на електронну адресу ivanenko1904@gmail.com до 14.04.2020 року
М.Коцюбинський, О.Довженко, Н. Бічуя
1. Ідея твору «Ніч перед боєм»:
А. Заклик до
єдності перед ворожою небезпекою. Б. Засудження братовбивства.
В. Возвеличення
героїзму, мужності, патріотизму українців під час Великої Вітчизняної війни.
Г. Незнищенність
українського народу, віра в його духовну силу.
2. Усі записані персонажі з твору «Ніч
перед боєм» у рядку:
А. Іван Дробот,
Остап Мандрика, Соломія.
Б. Платон Півторак,
Борис Троянда, лейтенант Сокіл.
В. Капітан Колодуб,
дід Савка, Іван Котигорошко.
Г. Петро Колодуб,
Юлько Ващук, Славко Беркут.
3. У цитаті «…про вас пишуть у всіх газетах
як про людину безстрашну і невтомну, хоч ви на вид, пробачте, і маленькі…» схарактеризовано:
А. Івана Дробота.
Б. Петра
Колодуба.
В. Платона
Півторака.
Г. Бориса Троянду.
4. Відступом наших військових був
розчарований:
А. Петро
Колодуб.
Б. Іван Дробот.
В. Платон Півторак.
Г. Борис Троянда.
5. Слова «Душа, хлопче, вона буває всяка.
Одна глибока і бистра, як Дніпро, друга – як Десна, ось третя – як калюжа…» належать:
А. Петрові
Колодубу.
Б. Дідові
Савці.
В. Борисові Троянді.
Г. Дідові Платону.
6. Дід Платон і дід Савка переправляли
військових через річку:
А. Дніпро.
Б.
Прут.
В. Десну.
Г. Дунай.
7. «Викресав з мого (Петра Колодуба) серця
огонь уночі…»
А. Дід Платон.
Б. Лейтенант Сокіл.
В. Дід Савка.
Г. Іван Дробот.
8. Після війни капітан Колодуб мріяв
поклонитися в ноги за науку:
А. Дідові Савці.
Б. Борисові
Троянді.
В. Дідові Платону.
Г. Своїм землякам.
9.Платон
Півторак і дід Савка загинули:
А.
Перевернувши човен із фашистами.
Б. Захищаючи своїх
онуків.
В. Потрапивши під
ворожі кулі.
Г. Перевозячи зброю для наших військових.
10.
«Це
звучить, як оскарження. Годинами хлопчик сидить за роялем й вимолює у клавішів
пісню, щоб зрозуміти і полюбити її, а клавіші нічого не дарують, і навіть коні
перестають малюватися, гублять щось живе і справжнє…»Про кого з героїв повісті сказано?
А. Славко
Беркута.
Б. Юлько Ващук.
В.
Стефко Вус.
Г. Степан Геник.
11.
Що за повістю Михайла Коцюбинського
«Дорогою ціною» дістається героям дорогою ціною?
А. Кохання.
Б.
Життя.
В. Воля.
Г.
Гроші.
12.
Назвіть,
кому належать слова: «Дорого заплатив я за волю, гірку ціну дав… Половина мене
лежить на дні Дунаю, а друга чекає і не дочекається, коли злучиться з нею…» (за
повістю М. Коцюбинського «Дорогою ціною»).
A. Остапові.
A. Остапові.
Б.
Івану.
B.
Цигану.
Г.
Авторові твору
13.
М.Коцюбинський
у повісті «Дорогою ціною» закріпачений український народ порівнює з:
А. Голодним вовком.
А. Голодним вовком.
Б. Уярмленим волом.
В.
Гордим туром.
Г. Роботящим конем.
14.
Укажіть,
що змусило тікати із села Остапа.
A. Посварився з односельцями.
A. Посварився з односельцями.
Б.
Бажав подорожувати.
B. Прагнув вирватися на волю від панщини.
B. Прагнув вирватися на волю від панщини.
Г.
Бажав заробити грошей на весілля.
15. Установіть
відповідність. (1,5 б)
Герой Учинок
1 Славко Беркута А. Рятує сороку з переламаним крилом.
2 Стефко Вус Б. Страждає через недовіру однокласників.
3 Юлько Ващук В. Вірить у невинність Беркути.
4 Лілі Теслюк Г У міліції називає чуже прізвище замість свого. Д Не боїться пити вино на вулиці.
1 Славко Беркута А. Рятує сороку з переламаним крилом.
2 Стефко Вус Б. Страждає через недовіру однокласників.
3 Юлько Ващук В. Вірить у невинність Беркути.
4 Лілі Теслюк Г У міліції називає чуже прізвище замість свого. Д Не боїться пити вино на вулиці.
16.
Установіть
відповідність між цитатою та її автором (1,5 б)
А. «Навіщо ти вчинив
це побоїще? Ще й заховався після всього. Чого завгодно міг сподіватися,
але щоб Славко Беркута заховався…
Б.
«Максимальне навантаження – справа немаловажна. Це вимір
характеру і людських сил».
В. «Трапилася велика, страшна прикрість —
ви…власне, ми, бо й моя вина в тім — ми даремно образили цього хлопця, Славка
Беркуту. Він справді не був у нас ні того, ні іншого вечора».
Г. «Шкода паперу,
спробуй краще вистругати літака, ось тобі дощечка, ніж; спробуй вистругати
літака — два крила, хвіст, пропелер. І ніколи не намагайся робити щось тільки
тому, що це роблять інші. Своє шукай».
1. Батько Юлька.
2. Андрій Степанович.
3. Батько Славка Беркути.
4. Директор школи.
5. Немолода втомлена жінка з дитячої
кімнати міліції.
17.
Напишіть
твір на одну із запропонованих тем: (2 б)
1) Волелюбність
українського народу (за повістю М. Коцюбинського «Дорогою ціною»).
2) Проблема
особистості в сучасному світі у творі Ніни Бічуї «Шпага Славка Беркути»
3) Моральний урок
для солдатів діда Платона та діда Савки (За оповіданням О.Довженка «Ніч перед
боєм»).
Домашнє завдання: Підготувати конспект з автобіографії Володимира Дрозда.
08.04.2020
Доброго дня! Сьогодні ми з вами будемо працювати над створенням фанфіків на основі повісті Ніни Бічуї «Шпага Славка Беркути». Отже, починаємо працювати і переходимо до завдання, яке надається нижче.
https://naurok.com.ua/test/shpaga-slavka-berkuti-175825.html
Фанфік (Fanfic) – це вигадана історія, написана шанувальниками (фанатами) певного оригінального серіалу, фільму, гри чи книги. У деяких випадках, фанфіки видаються в паперовому варіанті, але більшість з них поширюється через Інтернет. Іноді, подібні фанатські історії, можуть порушувати закони про авторське право, але як правило, санкції до них не застосовуються, якщо автори фанфіків не намагаються отримати фінансову вигоду.
Фанфік (Fanfic) – це вигадана історія, написана шанувальниками (фанатами) певного оригінального серіалу, фільму, гри чи книги. У деяких випадках, фанфіки видаються в паперовому варіанті, але більшість з них поширюється через Інтернет. Іноді, подібні фанатські історії, можуть порушувати закони про авторське право, але як правило, санкції до них не застосовуються, якщо автори фанфіків не намагаються отримати фінансову вигоду.
Простими
словами, фанфік – це розширена, доповнена чи повністю змінена історія,
написана аматорами, під враженнями від якогось оригінального твору. Дана історія може містити в собі безліч різних
аспектів, від розширення меж всесвіту до продовження або зміни основних
сюжетних ліній головних персонажів. Наприклад, якщо фанатам, кінцівка твору
здалася невиразною або незакінченою, то у своїх фанфіках вони можуть
продовжувати вести історію направляючи її, на їхню думку, в правильне русло.
Пам’ятка «Як створити фанфік»
1. Вирішіть, з якого твору ви
хочете створити фанфік, виберіть головних персонажів, уявіть загальний сюжет і
настрій фанфіку. Чи хочете ви написати гумористичну розповідь або ваш твір буде
оповідати про трагічну смерть героя?
3. Позначте для себе головні
риси характеру взятих вами персонажів.
4. Виберіть спосіб створення
фанфіку.
5. Після того, як ви закінчили
свій твір, перечитайте його ще раз: так ви будете краще бачити всі
помилки.
6. Придумайте
йому назву, напишіть «шапку», в якій вкажіть жанр, діючих персонажів, рейтинг,
короткий опис.
7. Напишіть, кому належать
оригінальні персонажі.
Ваша історія
не повинна бути наповнена тільки радісними подіями. Необхідно додати
драматичних і сумних сцен, це зробить сюжет більш захоплюючим.
з
Домашнє завдання: написати фанфік на основі повісті «Шпага Славка Беркути» (на вибір).
• написати своє продовження твору;
• переписати фінал повісті;
• ввести нових героїв у твір;
• змінити характер героїв на протилежний;
• переробити сюжет;
• запропонувати нові пригоди героїв;
• змінити оповідача твору;
• написати листа герою.
Виконану роботу необхідно надіслати до 10.04.2020 року до 12.00 на електронну адресу ivanenko1904@gmail.com03.04.2020
Доброго дня! Сьогодні ми з вами продовжуємо працювати над повістю Ніни Бічуї "Шпага Славка Беркути". А саме попрацюємо над художніми особливостями твору. Отже, починаємо працювати.
1. Запишіть у зошиті число і тему уроку "Майстерність письменниці у змалюванні образів. Художні особливості твору"
2. Запишіть у зошити головну проблему твору: проблема виховання дітей у родинах .
3. Перекресліть у
зошит таблицю, в якій вказано яких помилок припустилися дорослі, рідні наших
героїв – підлітків.
Тато Юлька
|
Тато Юлька любить своє місто, захоплений його давньою
історією, написав навіть книжку. Але в ній використав без дозволу чужі матеріали, відкриття, видаючи їх за
свої знахідки
|
Товариш по роботі Славкового тата Комарин
|
Механік Комарин недостатньо добре оглянув літак перед
польотом і з ним трапилася авіакатастрофа. Загинув другий пілот, а батька
Славка довго не могли розшукати. Комарин намагався знайти собі виправдання,
уживав алкоголь
|
Батько Стефка
|
Не дбав про родину, пиячив, діти залишилися бездоглядні
|
Висновок: дітям було соромно за дорослих. Вони розчаровані.
Юлько та Стефко навіть стали злими в ставленні до інших
|
|
4. Записати чому твір має таку назву?
Зброя не має своєї волі, вона не несе відповідальності, у чиїх руках
опиняється, і чи буде використана на
добру чи лиху справу. Зброя може захистити, а може вбити: так само і слово може
зцілити і підтримати, а може зганьбити і знищити. І тільки людині вирішувати,
як вчинити, а тоді відповідати за свої вчинки перед собою й світом.
Твір має своєрідне обрамлення (починається лапатим снігом, який укриває
місто, і закінчується так само снігопадом. На чистому сніговому полотні кожен
пише своє життя, й у тому усі ми рівні і вільні у виборі – герої книги і люди з
будь-якого часу).
5. Записати паспорт твору
1. Тема: зображення
становлення життя підлітків, протистоянні підлості й порядності, виховання
відповідальності за себе та інших.
2. Ідея: уславлення загальнолюдських цінностей, засудження гордості; характер
гартується в боротьбі з життєвими труднощами справжньої особистості; пошук
свого шляху в житті.
3. Жанр : психологічна
повість.
Експозиція: пізнання ціни дружби;
Зав’язка: знайомство з головними героями повісті;
Розвиток
дії: навчання та
захоплення Славка, Юлька, Стефка та Лілі;
Кульмінація: шкільний суд над Славком Беркутою, вирок – підтримка
класу + байдужість Юлька;
Розв’язка: усе ніби так просто, так гарно. Як у казці. Судили – вибачили
– помилилися…
5. Сюжетні лінії: Юлько-Славко, Юлько-Лілі
6. Місце, час дії: Львів, зима
Домашнє завдання: письмово відповісти на питання:
1. Чому Юлько спалює свої малюнки?
2. Пригадайте той факт, коли Лілі Теслюк почувала себе справжньою Попелюшкою? Як це характеризує дівчинку?
3. Що нам відомо про дитинство Стефка Вуса?
4.Яку роль зіграла хвороба у формуванні характеру Славка Беркути?
5. Яка роль батька у вихованні Славка Беркути?
6.Передайте емоційний стан Лілі Теслюк під час вистави та після неї. Як це її характеризує?
7.Чому прийшов Стефко до старої вчительки?
8. Яку відповідь дав Юлько на питання Беркути: яке максимальне навантаження можна витримати?
9.Чому Беркута бився із Ващуком шпагами? Про що думав Беркута?
10. Чому Юлько в міліції назвався Славком Беркутою?
01.04.2020
Доброго дня! Сьогодні ми з вами попрацюємо над повістю Н. Бічуї "Шпага Славка Беркути". А саме попрацюємо над образами Славка Беркути, Юлька Ващука, Стефка Вуса та Лілі Теслюк. Отже, починаємо працювати. Виконуємо завдання:
1. Записати у зошити число і тему уроку "Образи Славка Беркути, Юлька Ващука, Стефка Вуса та Лілі Теслюк".
2. Записати у зошити проблеми, які піднято у творі.
2. Записати у зошити проблеми, які піднято у творі.
Проблематика повісті:
– дорослішання дітей;
– самотність людини;
– відсутність повноцінного спілкування з
дорослими;
– підлість і відкритість;
– жорстокість молоді, ставлення до братів
менших – тварин;
– віра у свій талант;
– стосунки в середовищі дітей;
– самовдосконалення і самореалізація
дитини;
– відповідальність людини за свої вчинки;
– дружба в житті людини;
– призначення людини на землі;
– формування характеру підлітків;
– протистояння брехні і правди.
3. Записати літературний самодиктант.
Впишіть у текст на місці пропуску правильні відповіді:
Ніна
_____________ Бічуя – письменниця, перекладач, журналіст,член ________________
_________ _____________ _________. Народилася 24 серпня _________
року у місті ____________. Закінчила факультет ________________
________________ університету. Довгий час мешкає у _____________.
Працювала____________ ____________ __________ Львівського театру юного
глядача. Ніна Бічуя має дитячу нагороду – _____________ _________
________. Останнім часом працює в галузі ___________.
4. Скласти "шифрограму"
Завдання: із переліку розділів виберіть тільки ті,
які стосуються повісті «Ніни Бічуї» і запишіть їхні номери.
1. «Щедрий вечір».
2. «Чотири портрети».
3. «Двоє дітей і місто».
4. «Три зерна пшениці».
5. «Ниточка бабиного літа».
6. «Максимальне навантаження».
7. «Театральна вистава».
8. «Дискусія за партою».
9. «Чиста хвилина для роздумів».
10. «Два по два – чотири».
11. «Стиглі яблука під осінь».
12. «Суд».
5. Виконати вправу "Шпаргалка"
Учень 8 класу на контрольній роботі
отримав підказку від товариша, але ніяк не може її до кінця зрозуміти. Вам
потрібно дописати те, чого не вистачає у цитатах, вказати героя і розділ.
1. «Крадькома хлопчик усміхається дзеркалу
і миттю стягує губи у сердитій гримасі…
2. «Максимальне навантаження – справа
немаловажна. Це…
3. «Уперше в житті почувалася ніяково від
похвал. Вона виходила на сцену, немов…
4. «Навіщо ти вчинив це побоїще? Ще й
заховався після всього. Чого завгодно міг сподіватися, але …
5. «Коли б я знала, хто це зробив, ну як
він міг, як у людини язик повернувся – зробити щось паскудне…
Домашнє завдання: стор. 153-154 завдання 1, 2, 4,5,8; стор. 164-165 завдання 1, 2, 3 (письмово).
Рекомендовано до перегляду:
https://classroom.google.com/u/3/c/NTY1ODY0Mjc3Mjhahttps://classroom.google.com/u/3/w/NTY1ODY0Mjc3Mjha/t/all
20.03.2020
Тема: Ніна Бічуя «Шпага Славка Беркути». Особливості композиції твору.
Ніна Бічуя — письменниця — перекладач — лектор — театрознавець — редактор.
1.Усні відповіді на запитання:
- Яке значення заголовка в художньому творі?
- Чи може заголовок сформувати ваше перше враження про літературний твір?
- Чого очікуєте ви, прочитавши назву твору?
- Що для вас означає слово „дружба”?
2. Підберіть цитати до двох абсолютно вічних понять – ДОБРО і ЗЛО
ДОБРО
|
ЗЛО
|
...Покажи мені своїх учнів – і я скажу тобі, хто ти...
|
...Якщо мій тато користується чужими думками, то...
|
...Трапилась велика, страшна помилка...
|
...Ви збираєтесь стати на захист хулігана?...
|
... Пам᾽ятай, пам᾽ятай, але без злості...
|
...Втомлена жінка запитала в Юлька прізвище,...і він раптом назвався Славком Беркутою...
|
3.- Що таке сюжет?
- Друзі, уявіть, що до нас на урок завітала автор Ніна Бічуя, розкажіть їй, що вас схвилювало, що найбільше вразило?
- Що вам відомо про композицію твору?
Теорія літератури (терміни записати)
Композиція (лат. compositio — складання, поєднання, створення, побудова) — це план твору, співвідношення його частин, взаємозв'язок образів, картин, епізодів. У художньому творі повинно бути стільки персонажів, епізодів, сцен, скільки необхідно для розкриття змісту.
- Які особливості композиції цього твору ви помітили? (незвичайний інтригуючий початок, розвиток подій рімномірно стосується трьох персонажів, чітка характеристика дітей автором й іншими персонажами...)
- Як називається момент найвищого напруження дії, вершина конфлікту у художньому творі?
Теорія літератури
Кульміна́ція (від лат. culmen, родовий відмінок culminis — вершин) — Найвище напруження, піднесення у розвитку чого-небудь. У більшості випадків кульмінація- це найцікавіша частина твору.
- Знайдіть кульмінацію у творі. Прочитайте.
- Про що цей твір?
- Які проблеми порушує автор ?
Мораль – система поглядів і уявлень ,норм і оцінок, що регулюють поведінку людей.
Етика – наука, що вивчає мораль; норми поведінки, сукупність моральних правил певної соціальної групи.
4. Робота з текстом.
- Визначити художні засоби в розділі „Блакитні печери”.
- Прочитайте, створіть уявний малюнок, перекажіть його, використовуючи художні засоби.
5. Виконання тестових завдань
1. В якому році народилася Ніна Бічуя?
А). 24 серпня 1937
Б). 24 серпня 1956
В). 24 серпня 1987
Г). 20 липня 1937
2. Як називаєтьсся явище нестійкості поведінки певних нелінійних дисинативних систем щодо бодай невеликої зміни початкових умов?
А). Ефект сніжинки
Б). Ефект метелика
В). Ефект весняного вітру
Г). Ефект брехні
3. Чим захоплювався головний герой?
А). Колекціонуванням
Б). Малюванням
В). Фехтуванням
Г). Балетом
4. Кульмінацією у творі є:
А). Коли у класі з᾽явилася „новенька”Лілі
Б). Бій на шпагах між Юльком і Славком
В). Суд
Г). Сестра пропонує Стефкові йти з нею в інтернат
6. Сгрупуйте персонажів повісті „Шпага Славка Беркути” у дві групи: позитивні і негативні.
Правильні відповіді: 1А, 2Б, 3В,4В
Домашнє завдання: дати розгорнуту характеристику одного з головних персонажів повісті .
18.03.2020
Ніна Бічуя. Короткий конспект з автобіографії письменниц (письмово). "Шпага Славка Беркути" читати.
13.03.2020
Комментарии
Отправить комментарий