9 клас українська література

Шановні учні 9-Б класу! Під час карантину я запрошую вас до співпраці в Viber (тел. (050) 565-82-19), де відповім на всі ваші запитання, надам консультацію, перевірю виконання домашнього задання

21.05.2020

Доброго дня! Сьогодні на уроці ми з вами переходимо до розділу " Українська поезія другої половини ХІХ ст." і почнемо з вивчення творчості Павла Грабовського. Отже, починаємо працювати, переходимо до завдання, яке надається нижче.

1. Відкрити зошити, записати число і тему уроку "Павло Грабовський "Надія", "Справжні герої"
2. Опрацювати навчальний матеріал.
3. Переглянути відеоматеріал

Теоретичні положення Грабовського про поезію як засіб «боротьби з світовою неправдою», як сміливий голос «за всіх пригноблених та скривджених» знайшли яскраве, образне втілення в його щоденній поетичній практиці.

«Карай насильство своїм словом віщим!» — ці слова поета-революціонера є ніби епіграфом до всієї його творчості, вони звучать як заклик до всіх справжніх митців. Протиставляючи справжню поезію, поезію бадьору, життєрадісну, поезію революційної боротьби різній декадентській писанині, він закликав:

Не згадуй нам про вічну млу труни,

Не згадуй нам про мертвий сон могили;

Даль невідомості мість того розгорни,

Клич до життя, буди дрімучі сили!

(«Співень»)

Про своє бажання «з тихих струн добути звуки всім гнобителям кару» говорить П. Грабовський і в поезії «Розійдіться, журні мислі». У таких віршах, як «Заспів», «Поетам-українцям», «Смієшся ти» теж розкривається роль поета в суспільному житті.

Представники «чистого мистецтва», прагнучи відвернути увагу людей від повсякденного життя, сповненого мук і страждань народних, сповненого жорстокої класової боротьби, оспівували природу, не бачачи людини-трудівника, творця й перетворювача цієї природи. Віршем «Я не співець чудовної природи» поет-революціонер вступає в полеміку з цими митцями, висловлюючи свої погляди на завдання поезії. Для нього природа без людини холодна й байдужа. Не їй, а знедоленим народам присвячує він свій поетичний хист:

З ума не йдуть знедолені народи, —

їм я віддав усі чуття мої.

Поет протиставляє красу природи і глибоке страждання народу, нелюдські муки його, що ще більш вражають нас на фоні розкішної природи. Протиставляючи такі образи, як «ясні, золочені простори» і «люд без житнього шматка», «блакить... пташки...», «солов’їні хори» і «стогін мужика», що вражає поета, мов ніж, Грабовський створює картину революційного звучання. За допомогою антитези він висловлює думку про нетерпимість поета до цього лиха, а також говорить про необхідність боротьби з несправедливістю.

Поет не може бути спокійним, поки пригнічується народ; він не погоджується назвати розумним той лад, при якому існує пекельне лихо, при якому «як хижий звір, братів гризуть брати».

Грабовський, розвиваючи традиції Т.Г. Шевченка, на новому історичному етапі викрив антинародність прилизаних творів, показав справжнє життя трудового народу й закликав митців віддати свій поетичний голос боротьбі з неправдою, за справедливий соціальний лад. Для Грабовського немає краси там, де є страждання. Отож, вважає він, треба повалити царизм і лише після перемоги трудового народу співати про красу. А поки ллються сльози, поки чути стогін, не може бути «забуття» у справжнього громадянина своєї вітчизни (а поет саме й мусить бути насамперед громадянином): в його чуйному до всякого лиха, до будь-якої несправедливості серці «озветься мир з турботами всіма».

Таку бойову, революційну програму високоідейного реалістичного мистецтва, що має відігравати велику суспільну роль — служити боротьбі трудового народу, — проголошує П.А. Грабовський у своїй поезії.

Грабовський не тільки закликав письменників служити своїм словом народові, змальовувати його життя, він сам створив яскраві образи людей праці.

Наприклад, вірш «Швачка». Героїня поезії — робітниця-швачка. Грабовський малює тяжкі умови її роботи в капіталістичному суспільстві. Він з глибокою симпатією і співчуттям ставиться до невтомної трудівниці.

А як ставиться Грабовський до експлуататорів? Як малює він пригноблення трудящих? Не трудно помітити, що вірш пройнятий ненавистю до експлуататорського ладу. Важку працю поет змальовує за допомогою метафор (вона «кров висисає», «груди ураз дотика»), а також реалістичними, точними і виразними художніми деталями, які дають нам образне уявлення про нелюдські умови життя: «рученьки терпнуть, злипаються віченьки». Цій же меті служать і епітети «остогиджене, прокляте нишком шиття». Грабовський коротко, двома словами, але виразно (наприклад: «паненя вередливе, зманіжене») висловлює своє презирство до гнобителів, які наживаються на крові трудового народу. Вірш побудований на антитезі, на протиставленні образів виснаженої трудівниці-швачки й огидного нероби-паненяти. Ця антитеза яскраво розкривається в II і III строфах вірша.

Тяжкі умови життя робітників знайшли художнє відображення і у вірші Грабовського «Робітникові». Спільним для обох віршів є відображення нелюдських умов рабської праці на панів. «З раннього ранку до пізньої ніченьки» працює швачка; робить «на других дні та ночі», на хвилю не засипаючи, герой останнього вірша. Для цієї поезії теж характерною є та теплота і любов, з якою поет пише про свого героя-трудівника. любов, що виливається в найніжніших словах, взятих з глибин народної творчості: «горенько», «силоньки».

Хазяїн не дбає про долю робітника: для нього це лише дешевий товар. Чим більше робітник працюватиме, чим більше після роботи він буде заглядати в чарку, тим менше, знесилений роботою і одурманений, буде замислюватись над питаннями боротьби.

В останній строфі виступає деталь, яка свідчить про те, що Грабовський має на увазі міського робітника. З болем у серці пише поет про долю робітника: після смерті його тіло «покрають на шматки» заради науки. Передбачаючи тяжкий кінець трудівника — смерть посеред вулиці (бо й власної хати немає), Грабовський знову-таки використовує народну метафору: задубнеш. Форма вірша взагалі надзвичайно проста, дохідлива, близька до народних пісень про долю заробітчан. Грабовський прагнув, щоб кожне слово його вірша було зрозуміле читачеві, який водночас є й героєм його твору, — робітникові.

Поет-революціонер добре розумів і роль прогресивної інтелігенції, що всі свої знання, всі сили, а часом і життя віддавала трудовому народові. Зворушливий образ сільської вчительки створив він у вірші «Трудівниця». Насамперед слід звернути увагу на короткий пейзажний малюнок, яким відкривається вірш. Метафоричні образи — «хмуро дивилася школа», глухе завивання вітру — створюють тривожний настрій, викликають у читача передчуття якогось лиха, про що поет розповість далі. І справді, вже в наступній строфі змальовується смерть учительки. Важливим художнім прийомом для характеристики образів трудящих у Грабовського є використання засобів народної творчості: порівнянь, постійних епітетів, пестливих слів. Про мертву вчительку він, наприклад, каже, що вона лежала «біла, як віск, на столі». Взагалі поет дуже тепло говорить про свою героїню, яка працювала для народу, «рук і на час не складала, щиро кохала діток...»

Грабовський підносить в образі скромної трудівниці-вчительки людину, що не тільки сумлінно виконувала свій службовий обов’язок, не тільки вчила дітей у школі, а була кращим другом, порадником селян:

В непогідь, стужу злиденну

(Певно, сама сирота!)

Зайде в хатину нужденну,

Словом усіх повіта.

Поет підкреслює, що його героїня теж вийшла з бідноти, пізнала всю гіркоту життя, тому з таким щирим співчуттям ставиться до бідних людей. Матір’ю була вона для учнів; мов ясний сонячний промінь, освітлювала їх безрадісне існування.

Смерть учительки була, може, найтяжчим горем для селян, а особливо для дітей («Що дітвора голосила, — просто не чути попів»). Кожне слово цього трагічно забарвленого вірша передає глибоку скорботу, щире людське горе з приводу смерті найдорожчої людини. Закінчується поезія пейзажним малюнком, що підсилює сумний колорит вірша: «Хуга свистить по загатах, жалібно труп заміта».

Поезія Грабовського — це не тільки поезія скорботи й горя, це ще й поезія гніву та боротьби. Будучи мужнім і непохитним борцем «з світовою неправдою», поет закликав до революційної боротьби проти самодержавного ладу, створив величні образи революціонерів, людей, які «в ланцюгах неволі гинучи заранку, жваво проти долі бились до останку». Він показує, що в цих людей є безмежне море віри, надій. Борці палають вогнем революційної ненависті до гнобителів, вогнем любові до народу й рідного краю, віддають боротьбі найдорожче — життя. Перед революціонерами лежить шлях, не встелений квітами, а политий кров’ю, засланий трупами, але це не повинно викликати зневіри, розпачу. Труднощі загартовують борців, які вірять у щастя майбутніх поколінь:

Не сумуйте, що купа на купі

Всі поляжем за діло святе;

На зотлілому нашому трупі Невмируще братерство зросте.

Образи незламних борців за народне щастя маємо також у поезії «Справжні герої». Вірш побудовано на антитезі: справжні герої, герої революційної справи, протиставляються псевдогероям, нікчемним людцям красивої, але безплідної фрази. Як революціонер, Грабовський вважає своїм поетичним і громадянським обов’язком оспівати саме подвиг справжніх героїв.

Грабовський виступає проти безплідної реакційної романтики. Він натхненно складає подяку тим, хто ніс світло знання, науки в села, чий вік, як один день, минув у праці в ім’я прозріння «сліпих братів». Той же мотив безкорисливості революціонерів, що відзначали ми у вірші «Уперед», ще з більшою силою звучить і в цій поезії.

Простими епітетами, порівняннями та метафорами Грабовський підкреслює виняткову скромність, невибагливість цих, може, навіть безіменних героїв і водночас Говорить про безсмертну велич їх подвигів: це трудівники незнані, шляхи їх — колючі; їх «вік минув за працею, як днина»; Грабовський вірить у перемогу їх справи і в те, що майбутні покоління не забудуть заслуг цих трудівників на полі людського поступу вперед: «Окриють їх колись вінки немручі».

Щоб показати ідейну близькість поезії Грабовського до поезії Некрасова, підкреслити спорідненість мотивів і образів у творах цих двох поетів, слід згадати образ Гриші Добросклонова з поеми «Кому на Руси жить хорошо». В словах Грабовського про колючі шляхи революціонерів — «серед пригід та всякої нужди» — є ідейний перегук з благородними некрасовськими рядками.

З 38 прожитих років 20 Грабовський поневірявся по тюрмах та на засланні. Лише дві постаті в літературі можуть зрівнятися з Грабовським трагічністю життя — це Чернишевський і Шевченко.

Зрозуміло, що такі нелюдські жигтєві умови могли і в найсильнішої, найбільш вольової натури викликати настрій суму, туги. Такий мотив хвилинного розпачу, тимчасової зневіри відбито у вірші «Сповідь». Цей хвилинний стан змінюється почуттям сорому перед тими непохитними борцями, які ні на мить не падали духом на тяжкому шляху боротьби. Можливо, саме приклад Шевченка, чиїм девізом були слова: «Караюсь, мучусь, але не каюсь!», приклад Чернишевського, який відбував заслання там, де й Грабовський, допомогли поетові мужньо перенести всі злигодні, не втративши віри у світле прийдешнє. Закінчується вірш запевненням у незламності своїх сил, закликом до боротьби:

Хочу жити я знов, працювать без кінця,

Власні жалі порвати з докором.

Згиньте ж, туги мої! Ви не гідні співця,

Про вас навіть і згадувать сором!

Тужливі настрої, відбиті в першій частині вірша, змінюються бадьорим, життєрадісним мажором. Знову лунають характерні для громадянської лірики поета окличні інтонації, наказові форми.

Поет твердо вірить у перемогу революційної справи. Хай сьогодні ще мало стійких і відважних борців, хай іще «висне тьма» над неосяжними просторами країни, та незабаром сотні й тисячі нових борців вийдуть на двобій з самодержавством.

Вірш «Надія» починається з заперечення настроїв тих людей, які захиталися на тернистому шляху революціонера. Грабовський закликає їх не складати рук, бути стійкими:

Не зітхай так безнадійно.

Скорбних уст не замикай,

Рук не складуй ще подвійно,

З лану битви не тікай.

Використовуючи народнопісенні повтори, поет підсилює заперечення всякої можливості втратити віру, впасти в розпач. Грабовський тут користується наказовими формами: не зітхай, не складуй, не тікай, глянь, і це звернення звучить як наказ не кидати свого місця в лавах бійців. Поет запевняє, що багато ще є чесних і мужніх людей, чиї лиця «не обвіяв страх» перед царською реакцією. Як не потоптана брудними чобітьми травиця росте й піднімається вгору, так ростуть лави борців із самодержавством.

Революційна боротьба точиться в надзвичайно тяжких умовах: навколо панує зло, «рвуться стони під ворожим батогом», але не тільки революціонери зустрічають труднощі — царизмові стає важче перемагати наростаючий революційний рух. Борці за народне щастя своєю діяльністю ставлять «великі перепони злу». Грабовський пристрасно вірить у перемогу справи, яку відстоюють непохитні бійці революції. Своїм поглядом він прозирає в майбутнє і ясно бачить, як

За годиною прокляття,

Мук, кайданів та крові,

Зрадно купленої слави, —

Панство волі йде услід...

Мерзенній тогочасній дійсності, де слава купується ціною зради, запроданства, поет протиставляє свою палку надію на прихід пристрасно очікуваного «панства волі». Цей алегоричний образ не є плодом утопічних мрій. Коли Грабовський оспівує «панство волі», «царство свободи», в яке «не нині, не завтра, так потім» виведе народ «шлях, мочений кров’ю та потом», то це не просто красиві слова, а тверда переконаність революціонера, що знає вже, як і за що боротися.

Поет вважає, що в новому суспільстві неможливим буде розв’язання будь-яких питань без участі народу. Саме народні маси будуть господарями життя, саме вони вершитимуть свою долю: «...На чолі миросправи власно з’явиться нарід!»

Героїку боротьби проти самодержавного ладу передано яскравими афористичними виразами, що часто мають характер революційних закликів: «Тим загибелі нема, кому світять ідеали», «Карай насильство своїм словом віщим!», «І несли ми сили наші, щоб звалити гніт віків», «Все зроби, що мога, на користь країні!», «Сміле слово — то наші гармати, світлі вчинки — то наші мечі», «Де плачуть, там немає вже краси!», «Життя — неминуча борба».

Грабовський пише цикл поезій «Веснянки», де милується пробудженням природи навесні: заслухується шумом весняної води і шелестом гайочка, радіє буянню молодої травички й першим квітам, щедрим променям сонечка й щебетанню пташок. Чи не суперечить це милування природою попередній поезії? Ні! Кінцівка вірша переконує нас у тому, що поет-революціонер залишився вірний своїм поглядам, що він так само непримиренно ставиться до зла. Тихий шепіт гаю, спів пташок та дзюрчання струмочків не заглушили стогону поневоленого люду, а золоте сонячне проміння не засліпило його, не закрило від його гострого зору «смердючих болячок», яких «ховає зверхня ця краса», — болячок, породжених тяжким життям. Наступні вірші з циклу «Веснянки» переконують нас у тому, що й тут маємо виразні громадянські мотиви. Поет використовує традиційний образ ластівки для того, щоб засудити філософію покори, схиляння, непротивлення злу й закликати до боротьби. Ластівка, яка облетіла весь світ, говорить, що скрізь бачила вона поневолення, злобу, але ніде немає такого рабського приниження людини, як у рідному краю; ніде немає такого «розбратання посеред громади». І знову звучить притаманний громадянській ліриці Грабовського заклик до боротьби, до революційного повалення самодержавства: «Бийте, рвіть кайдани, доки дух не вмер!» Поет знову висловлює надію на те, що трудящі не будуть «стогнать до віку-суду під вельможним канчуком».

Образ весни у Грабовського — це образ весни соціальної, коли настає пробудження сил народних, оновлення людства.

Для Грабовського, як і для Франка, весна — це пора революційного грому, нового життя, руху й бадьорості, це пора, що прокладає стежку літу — часові, коли остаточно утвердяться нові соціальні відносини між людьми (вірш «Квітень»).

Великою силою в боротьбі, запорукою успіху революційної справи вважав П.А. Грабовський дружбу, братерство всіх народів, єдність усіх поневолених.

https://youtu.be/rFoqlw4pKFE

https://youtu.be/c2jREnYaCas

https://youtu.be/gvpdLOb9R6I

Домашнє завдання: прочитати поезії "Надія", "Справжні герої", "До Н.К.С."

18.05.2020

Доброго дня! Сьогодні у нас з вами урок позакласного читання, на якому ми ознайомимося зі збіркою Марка Вовчка "Народні оповідання", а саме зупинимось на оповіданні "Козачка". Отже, починаємо працювати, переходимо до завдання, яке надається нижче.

В оповіданні Марка Вовчка "Козачка" глибоко розкривається трагічна доля у минулому вільної людини, а потім рабині-кріпачки Олесі, типова доля жінки, уярмленої в кріпосницькій неволі. Шляхом протиставлення життя людей вільних і закріпачених Марко Вовчок яскраво показала нелюдський характер кріпосницької системи, що зневажала, нівечила все краще в людині — забирала її сили й здоров'я, спустошувала душу. Головна увага письменниці підпорядкована реалістичному відображенню кріпосницьких відносин, показові всієї глибини психологічних переживань героїні.

Поклавши в основу твору такий гостро драматичний конфлікт, як зіткнення чистої, щирої людини з народу з морально розбещеними кріпосниками, поставивши злободенні соціальні питання передреформеної дійсності, письменниця винесла суворе обвинувачення тій нелюдській системі, яка ізсушила, ізв'ялила молоду, здорову силу, принесла жінці нечувані страждання. Доля колишньої козачки жахлива. Кріпаччина позбавила Олесю навіть права на родинний затишок, пани розлучили її з чоловіком, забрали дітей, прирекли її на голодну, самітну старість, передчасну смерть на самоті.

Правдивим показом трагедії кріпачки, гнітючими малюнками закріпаченого села, ліричною схвильованістю розповіді оповідання привертало увагу до несправедливої долі української селянки.

У художній тканині прозових творів письменниці зростають естетичні функції пейзажу й портрета. Виробляються нові реалістичні й романтичні принципи в поетиці й стилістиці, хоча в ряді творів Марка Вовчка, помітні риси сентименталізму. У кращих зразках прозових жанрів мовна характеристика персонажів набуває чіткішої індивідуалізації.

У "Народних оповіданнях" відчувається єдність словесної й музичної образності. Марко Вовчок оперує порівняннями з живопису, звукові образи — "слово і голос" народної пісні викликають в її уяві зорові образи тощо. Іншими словами, предмет своєї творчості вона пізнає як явище естетично цілісне, в сукупності всіх його естетичних якостей. Елементи синкретизму в художньому методі письменниці беруть початок у народній пісні, думі й казці, через призму яких Марко Вовчок дивилася на дійсність.

Образ Олесі, її портрет окреслено засобами фольклорної поетики в дусі народних поглядів на життя. У козака Хмари "уродилась дівчинка одна-одним, як сонечко в небі. Випестили її, викохали хорошу й чепурну, і на розум добрий навчили". Вільна дівчина зросла "до всякого привітна й ласкава, і заговорить, і засміється, і пожартує... Жила в батька-матері, не знаючи горя ані лиха". Різким контрастом до вроди козачки, що була, "як квіточка свіжа", постає зовнішність Олесі, яка вже стала матір'ю-кріпачкою: "Олеся стоїть у старій свитині, стоїть сама одна, розлучено її з чоловіком, діточки її стомили ніженьки, заклопотали головочку, годячи панському плем'ю, як лихій болячці...".

Трагедійність долі Олесі, її зболіла від страждань душа особливо розкривається через мову жінки. Тужливі, безрадісні слова-плачі своїм складом, за інтонаційністю близькі до журливих народних пісень про змарновану жіночу долю, до похоронних голосінь. Передусім від них і йде та схвильованість розповіді, що так вражає в оповіданні.

Домашнє завдання: підготуватися до уроку мовленнєвого розвитку. Написання листа авторові улюбленої книжки

14.05.2020

Доброго дня! Сьгодні на уроці ми з вами виконуємо контрольну роботу. Працюємо над написанням контрольного письмового твору на одну з тем: "Ідея соборності та незалежності України (за романом П. Куліша "Чорна рада")", "Антикріпосницька спрямованість повісті Марка Вовчка "Інститутка". Роботу виконуємо на окремому листочку, який зберігається у вас до завершення карантину. Отже, починаємо працювати., переходимо до завдання, яке надається вище. Фото з виконаною роботою необхідно надіслати на електронну адресу ivanenko1904@gmail.com до 20.05.2020.
1. Роботу виконуємо на подвійному листочку в лінійку (листочки зберігаємо до закінчення карантину).
2. На титульній сторінці всередині листочка підписуємо
Контрольна робота
з української літератури
учня/учениці 9-Б класу
Харківської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 128
Прізвище та ім'я (в родовому відмінку)
3. На листочку посередині записати тему твору
4. Нижче записати план твору.
5. Фото з виконаним завданням надсилати на електронну адресу ivanenko1904@gmail.com до 20.05.2020 року
Теми для твору: «Ідея соборності та незалежності України (за романом П. Куліша “Чорна рада”)», «Антикріпосницька спрямованість повісті Марка Вовчка “Інститутка”».

Домашнє завдання: підготуватися до уроку позакласного читання. Прочитати оповідання Марка Вовчка «Козачка» зі збірки «Народні оповідання».

https://youtu.be/O2wD_GU5_WQ

07.05.2020

Доброго дня! Сьогодні на уроці ми з вами починаємо вивчати творчість видатної письменниці Марко Вовчок. Ознайомимось із повістю "Інститутка". Отже, починаємо працювати, переходимо до завдання, яке надається нижче.

1. Відкрити зошити, записати число і тему уроку "Марко Вовчок. Життя і творча діяльність. Марко Вовчок - як перекладач (Ж. Верна, Г.К. Андерсена, А.Е. Брема). "Ннародні оповідання"; продовження теми народного життя в повісті "Інститутка". Антилюдяна суть кріпосництва та солдатчини. Образи персонажів - людей із народу та панночки. Авторська позиція у творі."
2. Опрацювати навчальний матеріал, який ься нижче.
3. Скласти невеликий конспект.
Фото класної роботи надсилати не треба.

Марко Вовчок. „Інститутка”. Образи в повісті

На сьогоднішньому уроці ми познайомимося з життям та творчістю Марка Вовчка, проаналізуємо перекладацьку діяльність української письменниці та її внесок у розвиток французької та української літератури

Народилася 22 грудня 1833 року в с.Єкатерининському орловської губернії в Росії. Батько був збіднілим дворянином, який рано помер, коли ще письменниця була малою, а мати вийшла вдруге заміж за поміщика. Вітчим, лютий кріпосник, знущався не тільки над кріпаками, а й над своєю сім`єю, яка відтепер жила у вічному страху і мусила терпіти. А от селяни виявились мужнішими. Одного разу, доведені до краю жорстокістю кріпаки з вилами кинулися на нього і мало не вбили. Програвши все, цей нелюд покинув сім`ю. З того часу при слові кріпосник вразливу Марію починало трясти.

Коли дівчинка вчилася у Харківському пансіоні, вона постійно сиділа в бібліотеці, в той час, як її подружки ішли на танці. Вона пам`ятала слова мамині: «Не знатимеш хоч кількох мов не вважай себе культурною людиною».

Вона не повернулася додому, а залишилася в Орлі, де виховувала тітиних дітей і познайомилася зі своїм чоловіком Опанасом Марковичем. Опанас Маркович був етнографом та фольклористом, якого заслали в Орел за участь у Кирило-Мефодіївському братстві. У 1851 році вони одружилися і поїхали в Україну, збирали фольклор, письменниця ближче познайомилася з українською творчістю та звичаями. Важке життя закріпачених селян, жорстоке і несправедливе ставлення до них панів спонукало письменницю розпочати письменницьку діяльність.

Перша збірка називається “Народні оповідання”. Була надрукована у 1857 році в Петербурзі.

Письменниця у 1859 році захворіла і переїхала до Німеччини на лікування. Там вона познайомилася з Д. Менделєєвим та І. Сєченовим. Згодом лікується в Лондоні та в Італії, де знайомиться з І. Тургенєвим, О. Герценим, Л. Толстим. Брала активну участь в організації на поширенні матеріалів герценівського “Колокола”

Марко Вовчок переїхала до Франції з сином Богданом у 1860 році проживала там до 1866 року. Знання французької мови дало можливість письменниці займатися перекладацькою діяльністю та писати власні твори. Повість-казку “Маруся” перевидавали 20 разів і була нагороджена премією Французької академії. Цей твір став класичним твором французької дитячої літератури. Проживаючи в Парижі Марко Вовчок дізналася про смерть Т.Г.Шевченка).

Т. Шевченко називав письменницю своєю “донею”, а себе - “іі хрещеним”. У вірші “Марку Вовчку” поет висловив свою прихильність до творчості письменниці, яка також у своїх творах висвітлювала проблеми покріпаченої України. Повість “Інститутка” була присвячена Т.Шевченку.

Повернулася письменниця до Петербурга, де прожила 10 років. Тут вона в журналі “Отечественные записки” видає свої російськомовні твори “Тёплое гнёздышко”, “Живая душа”, редагує журнал “Переводы лучших иностранных писателей”, перекладає твори Ж.Верна, Г.-К. Андерсена, А.Є. Брема.

За повість “Кармелюк” письменницю хотіли притягнути до суду, а за чітку громадянську позицію її почали переслідувати. Марко Вовкок захворіла і поїхала з російської столиці.

Помер Опанас Маркович і Марко Вовчок вийшла заміж за Михайла Лобача-Жученка. Письменниця 7 років жила під Києвом на Богуславщині, збирала фольклор, писала твори.

Останні роки свого життя Марко Вовчок провела на Кавказі. Померла 10 серпня 1907 року в Кабардино-Балкарії у м. Нальчику. Там і похована.

Перебуваючи у Парижі Марко Вовчок познайомилася з відомим французьким письменником, редактором і видавцем П’єром-Жулем Етцелем.

Це знайомство надихнуло письменницю займатися перекладацькою діяльністю. Повернувшись з Франції, з 1868 по 1876 роки Марко Вовчок перекладає російською мовою твори В. Гюго, Г.К. Андерсена, Ж.Верна.

П.-Ж. Етцель у переписці з письменницею вказав, що її “годилось би увінчати золотою рибкою” за корисну перекладацьку діяльність у його фірмі”. Марко Вовчок переклала такі відомі твори Жуля Верна як “Навколо Місяця”, “Діти капітана Гранта”, “П'ятнадцятирічний капітан”, “20 000 льє під водою”, “Вісімнадцять тисяч верств під водою”, “Навколо світу за 80 днів”. Проте, за переклади казок Г.К. Андерсена російські громадські діячки та перекладачки Надія Стасова та Марія Трубникова звинуватили Марка Вовчка у використанні їхніх, зроблених раніше, перекладів. Суперечка точилася в 1872 році в газеті “С. - Петербургские ведомости” і призвела до створення третейського суду та розгляду ним спільних рис перекладів. На жаль, хоч і переклади Марка Вовчка були на вищому художньому рівні, але висновок суду був не на її користь.

Крім того, письменниця видала серію публіцистичних творів про англійських письменників під назвою “Мрачные картинки”. Марко Вовчок ще часто поверталася до Франції у справах, а тісна співпраця з Етцелем налагоджувала взаємовигідні зв'язки з російськими видавцями.

У 1869 році Марко Вовчок пробує видавати свою газету “Стрела”, проте, дозволу не отримала, через те, що жінка не може займатися видавництвом газети.

У 1870 році письменниця разом з Семеном Звонарьовим, який був книговидавцем і мав свою книгарню, отримала дозвіл на видання ілюстрованого щомісячного журналу “Переводы лучших иностранных писателей”.

Реалізм - літературний напрям, який характеризується правдивим і всебічним відображенням дійсності на основі типізації життєвих явищ.

Літературних характер - це образ людини, відтворений в художній формі. Літературному характеру властиві загальні риси, які об'єднують його з іншими персонажами, та індивідуальні особливості поведінки, котрі роблять його самобутнім, неподібним до інших. Такі загальні риси літературного характеру називають типовими.

	Пани	Селяни
Одяг	Пишне вбрання	Звичайний селянський одяг
Їжа	Коли хочуть і що хочуть	Питати дозволу пообідати
Дозвілля	Приїзд гостей, прогулянки	Прогулянка лише тоді, коли пани посилають щось розвідати. Весь час мають бути готові, що пани можуть покликати.
Освіта	Мають право на освіту	Не мають права на освіту
Одруження	Обирають собі самі пару	Якщо вільна виходить заміж за кріпака, о стає кріпачкою. Кріпаки питають дозволу на одруження у панів. Жінка йде за чоловіком, якщо його віддають в рекрути.
Хвороба	Мають право відпочивати чи лікуватися	Все з дозволу панів
Народження дитини	З’їжджаються гості на хрестини, пишне застілля.	Повинні працювати, навіть коли дитина хвора чи померла
Право на щастя	Засмучену пані потрібно розвеселити	Ніхто не зважає на особисті переживання селян, можна бити та жорстоко поводитися

Кріпацтво - правова система, яка встановлювала залежність селянина від пана. Кріпаки були прикріплені до землі, яка належала пану, і який мав право на працю та все майно селян. Кріпацтво - один із видів рабовласності.

Солдатчина - військова служба, на яку віддавали молодих юнаків та чоловіків.

Рекрутська повинність - комплектування війська в Російській імперії.

Аналіз твору

Тема: нелегке життя дівчини-кріпачки, жорстоке ставлення панів до кріпаків

Ідея: співчуття до долі кріпаків, засудження підступності та несправедливості панів

Основна думка:кожна людина, незалежно від її соціального становища, має право бути щасливою

Жанр: соціально-побутова повість

Повість - це великий епічний прозовий твір із розгорнутим сюжетом та чималою кількістю персонажів, але найбільшу увагу приділено головному героєві, життя якого змальовано протягом тривалого часу, тому сюжет повісті найчастіше однолінійні.

Жанру властиві:

- розгорнуті пейзажі,

- детальні портретні риси,

- опис інтер’єру,

- роздуми та переживання персонажів.

План сюжету повісті

1. Розповідь дівчини-кріпачки про життя в старої пані

2. Приїзд панночки та призначення Устини її служницею

3. Жорстоке ставлення до дівчини та пошуки нареченого панночці

4. Одруження панів та переїзд

5. Хазяйнування панночки та знайомство Устини з Прокопом

6. Народження дитини у панів та одруження Устини та Прокопа

7. Спроба панночки побити Устину, передача Прокопа у рекрути

8. Служба Прокопа та наймитування Устини

Складіть порівняльну характеристику Устини й панночки

	Панночка	Устина
Освіта	Вважає освіту непотрібною, хоч закінчила інститут шляхетних панянок	Неосвічена,, проте має природну мудрість
Краса	Дуже красива, проте внутрішня краса не відповідає зовнішній	Звичайна дівчина, проте щира, відверта, вміє бачити красу навколишнього світу
Риси характеру	Дволика, корислива, жорстока, вміє викручуватися із незрозумілих ситуацій	Відверта, щира, покірна, терпляча, сором'язлива, чесна, працьовита.
Потреби	Потребує надмірної уваги до себе та має панські забаганки	Невибаглива, не потребує комфорту, вміє терпіти незручності
Ставлення до інших	Презирлива, жорстока до кріпаків, корислива та нещира у спілкуванні з панами	Доброзичлива, вміє пробачати та співчувати
Вміння кохати	Кохає з розрахунку та вигоди	Кохає щиро і безкорисливо
Працьовитість	Вміє керувати, все налаштовувати під свій лад	Працьовита, витривала, покірлива
Мова	Лайлива та група до прислуги та лагідна до панів	Легка, поетична, сповнена порівнянь та епітетів

Змальовуючи героїв, талановиті письменники намагаються показати не лише індивідуальні, притаманні певній людині риси, а й характерні для більшості людей даного часу й стану. Тому ці образи називають типовими, і діють такі герої за типових обставин. Наприклад, дівчата із дворянських сімей училися в пансіонах або інститутах, цікавилися здебільшого танцями й музикою, мріяли про вигідних женихів; як поміщиці були жорстокими до кріпаків, пихатими, жадібними, вважаючи все, зроблене людьми, своєю беззаперечною власністю, даною Богом. Такою є й інститутка, недаремно ж у неї немає у творі навіть власного імені.

Домашнє завдання: дочитати повість "Інститутка" до кінця. Підготуватися до написання контрольного письмового твору на одну з тем: "Ідея соборності та незалежності України (за романом П. Куліша "Чорна рада")", "Антикріпосницька спрямованість повісті Марка Вовчка "Інститутка".

04.05.2020

Доброго дня! Сьогодні на уроці ми з вами продовжимо працювати над історичним романом Пантелеймона Куліша "Чорна рада". Сьогодні ми розглянемо непросте життя та романтичні пригоди головних героїв. Отже, починаємо працювати, переходимо до завдання, яке надається нижче.

1. Відкрити зошити, записати число і тему уроку "Непросте життя та романтичні пригоди головних героїв. Загальнолюдські риси ініціативності, працьовитості, лицарства, благородства, вірності почуттю та обов'язку".
2. Опрацювати навчальний матеріал, наданий нижче, скласти невеликий конспект (письмово).
3. Фото класної роботи надсилати не треба.

Роман з першої сторінки захоплює читачів. Коли відбуваються події?

( Навесні 1663 року). Яким епізодом розпочинається «Чорна рада»? (Головні герої подорожують Україною. Визначальною сюжетною лінією для характерного увиразнення героїв є дорога, в яку вирушив козак Шрам зі своїм сином Петром, прямуючи з Правобережної України до Лівобережної до Якима Сомка. На цій дорозі вони зустрінуть різних за соціальним статусом і політичними поглядами людей. Дорога – вибір шляху для України, і різні герої вибирають різні дороги у прямому й переносному значенні).

- В якому творі Т. Шевченка використано прийом подорожі?( У поемі «Сон»)

- Які дві сюжетні лінії показано в романі? ( Історична – боротьба за гетьманську булаву,любовна( чотирикутник) – стосунки Лесі з Петром Шраменком, Кирилом Туром, Сомком)

- Зачитайте портрет Івана Шрама. Який висновок можна зробити?(«…по одежі і по сивій бороді, сказать би, піп, а по шаблюці під рясою, по пістолях за поясом і по довгих шрамах на виду - старий козарлюга»

- Де працював? Які риси характеру йому притаманні?( «…гарячий був чоловік Шрам і не всидів би у своїй парафії, чуючи, як іллється рідна кров за безбожний глум польськихконсистентів і урядників над українцями.»)

Словникова робота

Консистенти – польське військо, що стояло по українських селах й утримувалося коштом селян.

- Яку наругу терпів наш народ від поляків? Що вас вразило?( «… людей серед зими по ломках льодових у плуг запрягали, а жидам приказували їх бичовати й поганяти, щоб, на один сміх і наругу, лід плугом орали…»

- Чи пробував народ здобути свободу? ( « Тільки ж не надовго підіймали українці похилу голову.Ляхи держались міцно за руки з недоляшками, гасили хутко полум’яі знов по – свойому обертали Україну. Аж ось піднявсь страшенний, невгасимий пожар із Запорожжя – піднявсь на ляхів і на всіх недругів отчизни батько Хмельницький»)

- Чому і з ким Шрам вирушив до Києва, а потім змінив маршрут до Переяслава?( Вирушив із єдиним сином Петром, бо двоє інших полягло під Смоленськом ( не в рідній Україні, а в Росії) до Сомка.Побачив «свари та чвари, і вже гетьманською булавою почали гратись, мов ціпком…» , «…думав, як би Вкраїну на добру дорогу вивести..» )

- Яке найбільше бажання Якима Сомка? ( « І дай , боже, щоб обидва береги Дніпровії приклонились під одну булаву! Хочу йти на окаянного Тетерю. Виженем недоляшка з України, одтиснем ляхів до самої Случі, да, держачись за руки з Москвою, ігромитимем усякого, хто покуситься ступити на руську землю»)

- Що споріднює Шрама й Сомка?(Він поборник об’єднання України, прихильник міцної гетьманської влади.)

- Кому довіряє Сомко? ( « З ляхами в козаків вовіки – вічні ладу не буде. Чи гаразд, чи не гаразд, а з москалем нам треба укупі жити.»)

- Як назвав Сомко Івана Брюховецького ( Іванця) перед « отаманням, перед генеральною старшиною, на домовій раді в гетьмана»? (Старим собакою)

- Яке покарання й за що придумала військова рада Іванцю ?(« Сомко піймав Іванця з ножем біля свого ліжка. Присудили усікнути голову». Яким

« видумав гіршу кару: звелів посадити верхи на свиню да й провезти по всьому Гадячу».)

- Що відомо про Іванця з розповіді божого чоловіка?( «Почав гроші збирати, почав усякому годити, почав прохати уряду в гетьмана. Той і настановив його хорунжим. Як же ото Юрусь не зміг держатись на гетьманстві да пішов у ченці, так Іванець, маючи в себе од усіх льохів гетьманських ключі, підчистив щире срібло, скільки його там осталось, да й махнув на Запорожжє. А там як сипнув грішми, так запорожці за ним роєм: « Іван Мартинович!...Він з усіма обнімається, да братається, да горілкою поїть…Запорожці так його собі вподобали, що зозвали раду , да й бух Іванця кошовим».)

- Як автор ставиться до Брюховецького?( Не приховує негативного ставлення, називає «Іванець», вказуючи цим на його низьке походження.)

- Про яку рису характеру Іванця свідчать його слова: «Як та бідна курка - клопотуха, що знайде зернятко – да й те оддасть своїм курчаткам, так і я все до останнього жупана пороздавав своїм діткам»?

- В якому одязі ходить Брюховецький до виборів і після? Про що це свідчить?( До виборів « Чоловічок сей був у короткій старенькій свитині, у полотняних штанях, чоботи шкапові(пошиті з кінської шкіри) попротоптувані – і пучки видно. Хіба по шаблі можна б догадуватися, що воно щось не просте: шабля горіла од золота; да й та на йому була мов чужа». Намагається продемонструвати свою близькість з народом. Після виборів «Сам Брюховецький стояв у голубому жупані перед своїх запорожців. Тут він був не той, що в Романовському куті: позирав гордо, по – гетьманськи». Отримавши бажане, показав справжню свою сутність.

Страта Сомка, Шрама – одна з трагічних наслідків Чорної ради. Однак живим залишається Петро. Недарма його ім’я в перекладі з грецької мови означає камінь( від цього імені походить термін петрографія –геологічна наука про гірські породи.)

Петро Шраменко та Леся як уособлення символу незнищенності українців
« Орел, а не козак!» (Василь Невольник про Петра)

Черевань, звертаючись до божого чоловіка: « Се той Шраменко, що переплив Случ під кулями? Їй – богу, я й досі дивуюсь, що таке молоде, та таке сміле! Пробравсь у лядський табір, убив хорунжого й корогов( прапор) його приніс до гетьмана.»

Він прямолінійний, відважний, але не мстивий, не злопам’ятний. Зневажає нікчемних і дріб’язкових людей. Божий чоловік передбачив, що «Ні шабля, ні куля його не одоліє, - і вмре своєю смертю». Пам’ятає Петро слова батька: «Нехай лучче поляже од шаблі і од кулі, аби за добре діло, за цілісність України, що ось розідрали надвоє».

«…умислив собі, після панотцевої смерті, йти на Запорожжєда, поробивши власним коштом човни, з охочими козаками турецькі городи плюндрувати і жизнь свою по – лицарськи, на полі чи на морі, за християнську віру положити».

« Леся не спускала з його ( Петра) очей, а в тих очах сіяла й ласка, й жаль, і щось іще таке, що не вимовиш ніякими словами. Сподобавсь, видимо, козак дівчині» «Леся щебетала, як ластівочка», « Іще не гаразд і весна розгулялась, іще й вишеньки в саду в Лесі не одцвілись, а вже Петро з Лесею і в парі».

Черевань як уособлення щасливого хутірського життя

« А що нам, бгате, до Вкраїни? Хіба нам нічого їсти або пити, або ні в чому хороше походити? Слава тобі, господи, буде з нас, поки нашого віку! Я. бувши б тобою, сидів би лучче дома та та їв би хліб – сіль з упокоєм, аніж мені битись на старість по далеких дорогах та сваритись з міщанами».

« А Черевань мірковав про стьожку, що княгиня прислала: « Блакитна; чом же не червона? Козак звик червону стрічку в ковнірі ( те саме, що і ко́мір — смужка тканини, хутра, пришита на одязі до країв вирізу для шиї) носити, а се вже, мабуть, польська мода. Дармо, надінемо і польську: однаково вже тепер на Вкраїні все почалось вестися по – лядськи.» ( Перед приїздом на Чорну раду)

Кирило Тур як втілення запорозької вольниці та козацького лицарства

Кирило Тур – найколоритніший персонаж «Чорної ради». Образ оповитий романтикою запорізьких подвигів. Змальований неоднозначно, нагадує героїв народних дум та історичних пісень. Відважний і великодушний, ладен віддати життя за бойове побратимство. Перед тим, як битися з Петром за Лесю, рятує йому життя.( «Розігнавшись, скакнув Петро і якраз досяг до другого берега. Аж тут берег під ним – хруп! Одколовсь, і вже козак похиливсь назад. Загув би якраз головою в саме провалля, да Кирило Тур прискочив і вхопив його за руку») Приходить до ув’язненого Сомка, щоб ціною власного життя врятувати його. Це пристрасна, сильна натура.

Божий чоловік як носій основної ідеї

« Звався божим чоловіком сліпий старець- кобзар. Темний він був наочі, а ходив без поводиря;у латаній свитині і без чобіт, а грошей носив повні кишені. Що ж робив з тими грішми? Викупляв невольників із неволі. Іще ж до того знав він лічити усякі болісті і замовляти усякі рани». Лікує Кирила Тура, за це отримає гроші на викуп ще одного невільника.( «Мені усі ви рівні; я в ваші чвари та свари не мішаюсь»). Він не закликає до боротьби,а спонукає до милосердя, доброти. « Не слід мені встрявати до тієї заверюхи», «Наше діло богові молитись, Спасителю хреститись».

« Мир нехай навчається добру, слухаючи, як оддавали жизнь за людське благо…» ( Прощаючись з Петром під час останньої зустрічі.)

- З яким героєм твору Шевченка можна порівняти божого чоловіка?( З Перебендею)

Перебендя, старий, сліпий,-

Хто його не знає?

Він усюди вештається

Та на кобзі грає…

Нема йому в світі хати;

Недоля жартує

Над старою головою,

А йому байдуже…( «Перебендя»).

Народ

Намагаючись об’єктивно оцінити характер українського народу, П. Куліш наголошує на тому, що вдача українців досить складна та суперечлива. З одного боку хоробрість, відвага, нехтування комфортними умовами життя, з іншого – підступність, неспроможність за улесливими словами Іванця побачити наслідки своїх рішень( « Назбиралось люду незчисленна сила, і все то була сільська чернь мужики, що позіходились грабовати Ніжень, як пообіцяв їм Брюховецький». Лунали заклики :« Рушаймо панським добром ділитись!» Потім поступово настає прозріння « Московська сторожа не пускає нашого брата в місто…») Зрозуміли, що їх використано й одурено( « І чарки горілки не заробили»). Ні з чим рушили додому.

Оцінка роману Т. Шевченком

Роман сподобався багатьом діячам тієї доби.

Т. Шевченко так писав:«Спасибі тобі, богу милий друже мій єдиний, за твої дуже добрі подарунки і особливе спасибі тобі за «Чорну раду». Я вже її двічі прочитав, прочитаю і третій раз, і все – таки не скажу більш нічого, як спасибі». ( З листа до П. Куліша від 5 грудня 1857 року)

Звертаючись до складної історичної доби, автор свідомо брався до змалювання не окремого епізоду (саме чорної ради), а до цілісного, багатостороннього зображення української дійсності тих часів.Прагнув підвести як своїх сучасників, так і наступні покоління до висновків про необхідність національної злагоди українців. « Хто ж бо того не знає, скільки опісля (Чорної ради)розлито по Вкраїні крові через Іванцеве лукавство да через неситу хтивість московських воєвод?» - запитує автор. На думку П. Куліша, народ помилився, обравши гетьманом Брюховецького. Історія України могла б рухатися зовсім в іншому напрямку в разі перемоги Сомка.

Під час останньої зустрічі у в’язниці з Кирилом Туром Сомко сказав слова, над якими обов’язково треба замислитись: « Візьме вона ( правда) верх і без нас… Може, се тілько на науку мирові і пустив господь Україну в руки харцизякам. Не можна, мабуть, інше, як тільки горем да бідою, довести людей до розуму» .

Отже, настав час нового сприйняття й розуміння першого українського історичного роману, його неупередженої оцінки. Важко тій країні, яка не має своєї історії, важко тому народові, який її забуває. А ще важче тій нації, хто історію, страшну, криваву й трагічну, забуває, не робить правильних висновків. Пам’ятаймо про Сомка і Шрама. «Хоть же вони і полягли головами, хоть і вмерли лютою смертю, да не вмерла, не полягла їх слава. Буде їх слава поміж земляками, поміж літописами, поміж усіма розумними головами»

Домашня робота: скласти характеристику образів Якима Сомка та Іванця Брюховецького (письмово). Фото виконаної домашньої роботи надсилати на електронну адресу ivanenko1904@gmail.com до 06.05.2020

30.04.2020

Доброго дня! Сьогодні на уроці ми з вами продовжимо вивчати творчість Пантелеймона Куліша, а особливу увагу ми звернемо на історичний роман-хроніку "Чорна рада". Отже, починаємо працювати, переходимо до завдання, яке надається нижче.
1. Відкрити зошити, записати число і тему уроку "Чорна рада" - перший україномовний історичний роман-хроніка. Походження його назви. Історична основа й авторська романтичність стилю. Динамічний інтригуючий сюжет.
2. Ознайомитися з навчальним матеріалом, який надається нижче.
3. Скласти невеличкий конспект(фото класної роботи надсилати не треба).

Тема. «Чорна рада» - перший україномовнийісторичний роман. Історична основа сюжету. Показ протистояння сил державотворення й руїнництва.

Мета:ознайомити учнів зі змістом роману «Чорна рада»; спираючись на текст твору, розкрити причини протистояння сил державотворення таруїнництва; закріпити вивчене про жанр роману; допомогти учням усвідомити суспільний ідеал, утілений П.Кулішем через проблематику роману, а також зрозуміти символіку твору; розвивати вміння зіставляти художній твір і документальну основу його написання; виховувати старшокласників у дусі народної моралі, народних ідеалів; плекати патріотичні почуття; сформувати переконаність у важливості для громадянина України збереження свободи й незалежності рідного краю, його державності.

В умовах посилення в українського народу національної свідомості, а відтак й інтересу до свого героїко-драматичного минулого П. Куліш проймається думкою про потребу широкого й глибокого художньо-історичного осмислення своєї минувшини в її визначальних процесах, суспільних рухах, як це вже робилося в літературах інших народів.

До здійснення цього задуму його підштовхнула також повість М. Гоголя «Тарас Бульба», aлe на противагу гоголівському творові Куліш хотів створити роман, який би ґрунтувався на історичних фактах, зафіксованих літописцями. Чи вдалося Кулішеві створити дійсно історичний роман?

Працювати над романом «Чорна рада» П.Куліш почав ще з 1843 року. Загалом написанню книги автор присвятив 14 років. Перша редакція була завершена вже 1846 року. Проте арешт і заслання перешкодили публікації повного тексту твору. У 50-х роках Куліш створює другу редакцію твору.

1857 року «Чорна рада» виходить друком одразу українською (в Петербурзі) та російською (у Москві) мовами.

За час, що минув між двома редакціями роману, помітно змінилися погляди Куліша. На зміну романтичному захопленню козацькою добою прийшов похмурий скепсис. Ось чому в «Чорній раді» письменник то звеличує Запоріжжя, то проклинає його.

«Чорна рада» - перший історичний україномовний роман в історії літератури.

Джерела написання роману:

ü козацькі літописи, зокрема Літопис Самовидця (який, до речі, саме Куліш першим дослідив і видав) та Грабянки;

ü народні історичні пісні і перекази;

ü «Історія русів» та інші праці українських,польських і російських істориків.

Історична основа роману

Звернімося до тексту Літопису Самовидця:

«Року 1663... Як вдарено в бубни на раду, Брюховецький ведлуг постанови, пішовійсько припровадив к намету своєї сторони на ту раду. І Сомко не зозволився; і сам, і усі козаки, при ньому будучії, яко люди достатнії, на конях добрих, шатно і при оружжю як до войни...

І скоро тая рада стала, і боярин вийшов з намету і почав читати грамоту і указ його царського величества, не дано того скончити, ані слухаючи письма царського величества, зараз крик стався з усіх сторон о гетьманство... І на столець обоїх саджають.

А далі межи собою узялися битися, і бунчук Сомко взламали, заледве Сомко вирвався през намет царський і допав коня. І кінная старшина, а інших позабивано до кілька чоловіка.

І так сторона Сомкова мусила уступати до табору свойого, а сторона Брюховецького на столець всадила Брюховецького, і гетьманом окрикнула, давши одному булаву і бунчук у руки».

Після смерті Богдана Хмельницького в Україні зав’язалася боротьба за гетьманську булаву. Претенденти, зокрема Іван Брюховецький та Павло Тетеря, дбали не про долю України, а про власну вигоду. До 1663 року гетьманом України був Юрій Хмельницький, а коли він зрікся гетьманства, у розколотій на дві частини Україні почався період анархії та чвар, який Микола Костомаров назвав добою Руїни. У козацькому Гетьманаті був обраний на початку 1663 року гетьманом Павло Тетеря, який перейняв булаву з рук Юрія Хмельницького, сина Богдана Хмельницького. Але владу Павла Тетері не визнало лівобережне козацтво: частково через те, що він дотримувався орієнтації на Річ Посполиту, частково через те, що в лівобережної старшини утворилося два угруповання, які почали боротися за владу.
На лівому березі Дніпра в 1663 році старшинська рада в Козельці гетьманом Лівобережної України обрала Якима Сомка.

Однак він був наказним (тимчасово виконуючим обов’язки) гетьманом, оскільки царський уряд не затвердив цього обрання. Яким Сомко відомий в історії як сподвижник Богдана Хмельницького, брат його першої дружини, що належала до тієї частини козацької верхівки, яка орієнтувалася на союз із Росією, і вів боротьбу за гетьманську булаву з ніжинським полковником Золотаренком.

Ще один претендент на гетьманську булаву – Іван Брюховецький.

Уперше його ім’я в історії звучить як Іванець, що свідчить про його низьке походження та становище слуги при Хмельницькому. Він зумів прихилити до себе козацьку голоту тим, що виставляв себе ненависником панства й багатства. У цей час в Україні булава переходила з рук у руки, і Брюховецькому захотілося теж потримати її у своїх руках. Іванець зрозумів, що Запорозька Січ – своєрідна автономія, і керуючи нею, можна керувати всією Україною. Перед Ніжинською радою Брюховецький пообіцяв запорожцям, що дозволить безкарно грабувати майно Сомка, Золотаренка та їхніх прибічників. Ця обіцянка поширилася й на чернь, яка допомогла йому стати гетьманом.

Та щойно Іванець досягнув мети, він наказав низовцям розігнати чернь, а своїх політичних ворогів знищити фізично. Сомкові й Золотаренкові прилюдно було відрубано голови. При владі Брюховецький протримався п’ять років.

Особливості назви твору

Є дві версії, що пояснюють назву роману П. Kуліша - «Чорна рада». Перша: вважається що Ніжинська рада була названа чорною, бо в ній уперше в українській історії брала участь чернь. Друга пов` язана з багатозначністю слова чорна. Це слово в українській мові часто вживається у значенні підла, незаконна, неправомірна, злочинна. В історії України чорними називали ті ради, наслідком яких було недемократичне волевиявлення, а державний переворот. Ніжинська рада - одна з них. Вибори були неправомірні, оскільки не прибула значна кількість реєстрових козаків, голота голосувати не мала права. Зазвичай переможець ніколи не карав на горло переможеного, з миром відпускав додому. А тут сталося навпаки.

Проблематика твору. Теорія літератури.

Щоб відповісти на питання, поставлене на початку уроку («Чи вдалося Кулішеві написати дійсно історичний роман?»), необхідно з’ясувати значення таких понять: роман, історичний роман, роман-хроніка.

Роман — вид епічної літератури, для якого характерні значний обсяг і складність будови, широке зображення подій і докладне розкриття життєвих доль людей чи однієї людини впродовж тривалого часу. Цей жанр дає авторові змогу докладно передати історію формування характерів персонажів, показати умови їхнього життя й побуту, розкрити психологію, описати боротьбу за тривалий проміжок часу на тлі важливих історичних подій, а також соціально-класові й національні відносини. У романі буває кілька головних сюжетних ліній, які часто взаємопереплітаються та перехрещуються. Якщо романи одного автора пов’язані сюжетом, ідейним задумом, образами персонажів, тоді їх називають дилогією (два твори), трилогією (три твори), тетралогією (чотири твори) або говорять про цикл романів (якщо їх багато).

Особливості роману:

• докладне розкриття історії формування характерів багатьох персонажів, показ їх побуту, психології, праці, кохання тощо за тривалий проміжок часу;
• наявність розгорнутого сюжету або кількох сюжетних ліній, об’єднаних спільним задумом;

•велика кількість дійових осіб;

• докладність описів і розповідей;

• прозова (рідше віршована) форма;

• великий обсяг.

За змістом розрізняють романи соціальні, психологічні, історичні, сімейно-побутові, сатиричні, філософські, науково-фантастичні, пригодницькі та ін.

Роман-хроніка — це такий прозовий твір, у якому розкривається послідовна історія певних суспільних або родинних подій за тривалий проміжок часу.

Історичний роман — роман, у якому відтворюється історична епоха на прикладі конкретних людських доль і подій.

Кожний письменник першої половини XIX ст., пишучи твір про минуле своєї країни, неминуче підпадав під вплив В. Скотта, який в історичних романах відобразив боротьбу волелюбної Шотландії за незалежність від Англії. Зазнав цього впливу й Куліш. Можна спостерігати ряд епізодів і ситуацій, подібних у творах обох письменників: герої збираються в дорогу або перебувають у дорозі; кохання на тлі заколоту в країні тощо. Та, скориставшись прийомами жанру, П.Куліш наповнив його національним змістом, створив колоритні національні типи, порушив важливі питання історії України. Роман Куліша цілком оригінальний, самобутній. У ньому яскраво розкрито не тільки історичні події з життя українського народу, відтворено український колорит, а й національний дух народу. Сам роман теж нагадує «історичну думу за її епічним розмахом, гострими ситуаціями, могутніми національними характерами. І це теж - новаторська риса творчості Куліша.» (За В.Недільком.)

Недарма cучасники його називають «українцем серед європейців і європейцем серед українців». На таких, як він, трималася наша духовність і самобутність у XIX столітті.

Заповніть «анкету твору». (Графи, заповнені курсивним текстом, - учнівські відповіді.)

Автор	Пантелеймон Куліш
Назва	«Чорна рада»
Жанр	Історичний роман-хроніка
Тема	Змалювання боротьби за гетьманську булаву
Герої	Яким Сомко, полковник Шрам, Петро Шрам, Іван Брюховецький, Леся Череванівна, Черевань, Матвій Гвинтовка, Васюта, Кирило Тур, Божий Чоловік, Чорногор, Пугач, народ.
Час дії	1663 рік
Основна думка	«Зложити докупи два береги .Дніпрові»
Проблематика	Патріотизм і незалежність, ставлення влади до народу, роль державного діяча, народ і співець
Сюжетні лінії	Власне історична (боротьба за гетьманську булаву); любовна (любовний трикутник Леся Череванівна – Петро Шраменко – Кирило Тур)

Домашнє завдання: стор. 289-292 (читати), заповнити таблицю на стор. 290.

27.04.2020

Доброго дня! Сьогодні на уроці ми з вами починаємо вивчати творчість відомого письменника, першого українського критика, перекладача Пантелеймона Куліша. Отже, починаємо працювати, переходимо до завдання, яке надається нижче.

1. Відкрити зошити, записати число і тему уроку "П. Куліш - відомий письменник, перший український професійний літературний критик, перекладач, автор підручників для школи, українського правопису".
2. Опрацювати навчальний матеріал, наданий нижче.
3. Заповнити таблицю (письмово)
Увага, класну роботу надсилати не треба.

Тема: Пантелеймон Куліш – письменник, перший український професійний критик, автор підручників для школи, першого українського правопису «кулішівка»

Мета:

Ø ознайомити учнів із основними віхами життєвого та творчого шляху письменника, пояснити вплив на П. Куліша ідей європейського просвітництва, розкрити просвітницько-романтичний світогляд письменника, ентузіазм у громадській роботі на шляху духовного відродження й культурного збагачення нації, учити готувати опорний матеріал для створення презентації;

Ø розвивати вміння працювати з додатковою інформацією, аналізувати й осмислювати її;

Ø виховувати патріотизм, наполегливість і працьовитість для досягнення поставленої мети.

Іван Франко називав П. Куліша «перворядною звіздою» в українському письменстві, «одним із корифеїв нашої літератури». Пантелеймон Олександрович відомий найбільше як автор першого україномовного історичного роману «Чорна рада». Автор першої фонетичної абетки, яка лежить в основі сучасного українського правопису.

Наш урок ми присвятимо видатному письменнику української літератури.

Пантелеймон Олександрович Куліш (1817-1997)

Дитинство

Народився 7 серпня (26 липня за старим стилем) 1819 року в містечку Воронежі колишнього Глухівського повіту Чернігівської губернії (тепер — Шосткинський район Сумської області). Був дитиною від другого шлюбу заможного хлібороба Олександра Андрійовича, що походив зі старовинного старшинського козацького роду, і доньки козацького сотника Івана Гладкого — Катерини. На хуторі під Воронежем хлопчик змалечку наслухався різних казок, переказів, легенд, особливо народних пісень, які наспівувала йому мати. Була в нього і «духовна мати» — сусідка по хуторах Уляна Терентіївна Мужиловська, що навернула його до книжної мудрості і наполягла на навчанні в Новгород-Сіверській гімназії. Про свої перші свідомі роки життя і навчання Панько Куліш розкаже в повістях «История Ульяны Терентьевны» (1852), «Феклуша» (1856) і «Яков Яковлевич» (1852). Та першим його літературним твором була оповідка «Циган», яку він витворив із почутої від матері народної казки.

Навчання

З кінця 1830-х років Куліш — слухач лекцій у Київському університеті. Мрія навчатися тут, яку плекав із 1834 року, коли зробив першу невдалу спробу вступити до цього навчального закладу, обірвалася 1841 року. Куліш не мав документального свідчення про дворянське походження, хоча його батько і був із козацько-старшинського роду, отже, — й права навчатися в університеті. Кілька років слухання лекцій на словесному, а згодом на правничому факультеті виявилися визначальними для його подальшої долі.

Куліш написав у той час «малоросійські оповідання» російською мовою, а також повість із народних переказів «Огненный змей».

1840-ві

Письменник завдяки протекції інспектора шкіл М. Юзефовича дістав посаду викладача в Луцькому дворянському училищі. У цей час він пише російською мовою історичний роман «Михайло Чарнышенко…», віршовану історичну хроніку «Україна» і оповідання-ідилію «Орися». Неодноразово (1843, 1844, 1856) перебував на тривалій гостині та творчому пленері в маєтку Міхала Грабовського. Згодом працював у Києві, у Рівному, а коли журнал «Современник» почав друкувати в 1845 році перші розділи його славетного роману «Чорна рада», ректор Петербурзького університету

П. Плетньов (він і редактор «Современника») запросив його до столиці Російської імперії на посаду старшого вчителя гімназії і лектора російської мови для іноземних слухачів університету.

Через два роки Петербурзька Академія наук за рекомендацією направила Куліша у відрядження в Західну Європу для вивчення слов'янських мов, історії, культури та мистецтва, куди він вирушив зі своєю вісімнадцятирічною дружиною Олександрою Михайлівною Білозерською, з якою побрався 22 січня 1847 року. Боярином на весіллі був співучий, дотепний, веселий друг Пантелеймона — Тарас Шевченко.

Арешт, ув'язнення й заслання

У Варшаві Куліша як члена Кирило-Мефодіївського товариства заарештували і повернули до Санкт-Петербурга, де його майже три місяці допитували у III відділі, але довести його приналежність до таємної антикріпацької організації не змогли. Жандармерія вирішила: «Учителя 5-ої С.-Петербурзької гімназії 9-го класу Куліша, який хоча й не належав до цього товариства, але був у дружніх зв'язках із усіма його учасниками й самовиношував надзвичайні думки про вигадану важливість України, вмістивши навіть у надрукованих ним творах багато двозначних місць, що могли вселяти в малоросів думки про право їх на окреме існування від імперії, — заточити в Олексіївський равелін на чотири місяці й потім відправити на службу у Вологду…»

Після «щирого каяття» Куліша, клопотань сановитих друзів дружини та її особистих благань покарання було замінене: його ув'язнили на два місяці в арештантське відділення військового шпиталю, а звідти відправили на заслання в Тулу. Спочатку молодому подружжю було нелегко. Бідували, але проведені в Тулі три роки й три місяці не пройшли марно. Куліш написав «Историю Бориса Годунова и Дмитрия Самозванца», історичний роман «Северяки», який згодом вийшов друком під назвою «Алексей Однорог», автобіографічний роман у віршах «Евгений Онегин нашего времени», роман «Петр Иванович Березин и его семейство, или Люди, решившиеся во что бы то ни стало быть счастливыми», вивчав європейські мови, осягав «механіку» романного мислення В. Скотта, Ч. Діккенса, захоплювався поезією Дж. Байрона і Ф-Р. Шатобріана, ідеями Ж.-Ж. Руссо.

Після довгих клопотань перед III відділом Куліш здобув посаду у канцелярії губернатора, а згодом почав редагувати неофіційну частину «Тульских губернских ведомостей».

1850-ті

Наближалося 25-ліття царювання Миколи І. Можливо, із ласки монарха, а особливо завдяки клопотанням вірної подруги Олександри Михайлівни, П. Плетньова та протекції земляка-сенатора О. В. Кочубея, П. Куліш повернувся до Санкт-Петербурга, де продовжив творити, хоча деякий час не мав права друкуватися. Під криптонімом «Николай М.» він публікує в Некрасовському «Современнике» російські повісті і двотомні «Записки о жизни Николая Васильевича Гоголя».

Знайомство на Полтавщині (де Куліш хотів придбати власний хутір) із матір'ю автора «Тараса Бульби» і «Мертвих душ» спонукало його до підготовки шеститомного зібрання творів і листів Миколи Гоголя. Та найбільшим своїм творчим успіхом Пантелеймон Куліш вважав двотомну збірку фольклорно-історичних і етнографічних матеріалів «Записки о Южной Руси». З'явилися вони в Санкт-Петербурзі у 1856 — 1857 роках у двох томах і викликали подив та захоплення. «Записки о Южной Руси» друкую з насолодою не тому, що в них є моє, а тому, що передаю світові пам'ятки духу народного, яким у моїх очах нема ціни», — так писав він в одному із листів до

С. Аксакова.

Збірка була написана «кулішівкою» — придуманим Кулішем першим українським фонетичним правописом, який згодом прислужився і для друку «Кобзаря» 1860 року, і для журналу «Основа». Творчо багатим і успішним був для Куліша 1857 рік. Вийшли у світ «Чорна рада», український буквар і читанка — «Граматка», «Народні оповідання» Марка Вовчка, які він відредагував і опублікував, відкрив власну друкарню. Надії на цензурні послаблення не виправдалися, хоча Куліш остаточно не розчарувався в імператорі Олександрі II, тому вирушив із дружиною до Москви, гостював у свого друга С. Т. Аксакова, відвіз дружину на хутір Мотронівку (Чернігівщина), щоб згодом звідси в березні 1858 року разом вирушити в мандри Європою. Там він, уважно фіксуючи в листах найменші деталі життя європейських народів, приглядався до тодішніх здобутків цивілізації, але не захоплювався ними. Навпаки, переймався глибшою вірою в майбутнє природно-патріархального побуту. Хутір як форма практичного втілення руссовської ідеї гармонійного життя серед природи та як духовний оазис національної самобутності — цей ідеал упевнено захоплював Пантелеймона Куліша.

Куліш не отримав дозволу на заснування у Санкт-Петербурзі українського журналу, тому створив альманах «Хата». Одночасно брат дружини Василь Білозерський клопотався про видання першого українського часопису «Основа». Куліш разом із дружиною, яка починала друкувати оповідання під псевдонімом Ганна Барвінок, зразу ж захопився підготовкою матеріалів для цього літературного й громадсько-політичного журналу. Насамперед дбав про історичне виховання українського громадянства. Тому почав писати «Історичні оповідання» — своєрідні науково-популярні нариси із історії України — «Хмельнищина» і «Виговщина». З'явилися вони 1861 року в «Основі». Сторінки цього журналу заповнювали і його перші ліричні поезії та поеми, що були написані вже після другої подорожі Західною Європою, яку він здійснив разом із Миколою Костомаровим.

Водночас Куліш уклав свою першу поетичну збірку «Досвітки. Думи і поеми», що вийшла у Петербурзі 1862 року — перед появою 1863 року ганебного валуєвського циркуляра, яким самодержавство обмежило друкування українською мовою. Слава про Куліша долетіла до Галичини, де львівські журнали «Вечерниці» і «Мета» публікували його прозу, поезію, статті… «Куліш був головним двигачем українофільського руху в Галичині в 60-х і майже до половини 70-х років», — писав Іван Франко, особливо відзначаючи його співробітництво в народовському журналі «Правда».

Чотири роки перебування у Варшаві, матеріальні статки (тут був на посаді директора духовних справ і членом комісії для перекладу польських законів) дали змогу письменникові набути неабиякого досвіду й знань (праця в державній установі, вивчення архівів, де він робив численні записи для майбутніх історичних досліджень, дружба із польською інтелігенцією й галицькими українцями, зокрема у Львові, де часто бував).

Людина емоційна й діяльна, схильна до беззастережного обстоювання виношеної ідеї, П. Куліш терпляче й цілеспрямовано добирав матеріали для обґрунтування концепції про негативний вплив козацьких і селянських повстань на розвиток української державності й культури. Працюючи у Варшаві в 1864 — 1868 роках, із 1871 року у Відні, а з 1873 — у Санкт-Петербурзі на посаді редактора «Журнала Министерства путей сообщения», він готував тритомне дослідження «История воссоединения Руси», у якому прагнув документально підтвердити ідею історичної згубності народно-визвольних рухів і піднести культуротворчу місію польської шляхти, ополяченого українського панства й російського царизму в Україні.

Роки спливали, відходили в небуття друзі. Однодумців, по суті, не залишилося, надто після появи «Истории воссоединения Руси», яка була зустрінута українською громадськістю із розчаруванням і обуренням. Сам Куліш розчарувався в державній службі і своїх «москвофільських» орієнтаціях. 1876 року з'явився Емський указ, згідно з яким заборонялося друкувати українською мовою будь-які тексти, крім художніх творів та історичних документів, ставити театральні спектаклі; не дозволялися прилюдні читання українською мовою, а також викладання нею будь-яких дисциплін… Львівський журнал «Правда» в 1876 році у статті «Указ проти руського язика» проаналізував наслідки цього згубного для української культури шовіністичного указу, а через два роки М. Драгоманов подав до Міжнародного літературного конгресу в Парижі науковий реферат, у якому інформував європейську громадськість про самодержавну акцію щодо цілковитого усунення української мови з громадського життя.

Останні роки життя

Куліш оселився на хуторі Мотронівка поблизу Борзни Чернігівської губернії. Тут господарював, творив, зокрема, укладав зі своїх російськомовних статей і україномовних художніх творів збірку «Хуторская философия и удаленная от света поэзия», яку після появи друком 1879 року цензура заборонила і вилучила з продажу. Це не зупинило вченого, письменника. Його погляд то знову сягає далекої Галичини, куди він посилає свою «Крашанку русинам і полякам на Великдень 1882 року» в надії залучити до спільної культурницької діяльності українських і польських інтелігентів, то приглядається до мусульманського світу, передусім до етичних засад Ісламу (поема «Магомет і Хадиза», 1883, драма у віршах «Байда, князь Вишневецький», 1884).

Куліш багато перекладав, особливо Шекспіра, Гете, Байрона, готував до видання в Женеві третю збірку поезій «Дзвін», завершував історіографічну працю в трьох томах «Отпадение Малороссии от Польши», листувався з багатьма кореспондентами, переймався розбратом слов'янських націй, особливо шовіністичними заходами польської шляхти в Східній Галичині щодо українського населення, дбав про видання прогресивних журналів і газет…

Пантелеймон Куліш пішов із життя 14 лютого 1897 року на своєму хуторі Мотронівка.

Кулішівка

У кінці 1850-их років Куліш уклав першу фонетичну абетку для української мови, у якій не було церковнослов'янських літер ѣ та ы, з'явилася літера g (на позначення ґ). Загалом саме правопис Куліша лежить в основі сучасної української абетки, хоча для цього первинна кулішівка пережила значну трансформацію.

Із 1876 року кулішівку було заборонено в Російській імперії, натомість у 1890-их роках її у видозміненому вигляді було впроваджено у школах Галичини (на зміну етимологічному правопису), що дало поштовх до розвитку цього правопису.

Літературна творчість

Історичний роман «Чорна рада»

За словами Івана Франка, «Чорна рада» — «найліпша історична повість в нашій літературі».

Історична основа роману — події, що відбулися після Переяславської угоди 1654 року — боротьба за гетьманування після смерті Богдана Хмельницького.

Гумористичні оповідання:

«Циган», «Пан Мурло», «Малоросійські анекдоти»

Оповідання на тему нещасливого кохання:

«Гордовита пара», «Дівоче серце»

Історичні оповідання:

«Мартин Гак», «Брати», «Січові гості»

роман «Михайло Чарнишенко, або Малоросія 80 літ назад»

романтично-ідилічне оповідання «Орися»

Інші твори:

«До кобзи», «Заворожена криниця», «Заспів», «Маруся Богуславка», «Праведне пануваннє», «Рідне слово», «Святиня», «Степ опівідні».

Переклади

Переклав Біблію, майже всього Шекспіра, Ґете, Дж. Байрона (зокрема, поеми «Чайльд-Гарольдова мандрівка», «Дон-Жуан»), балади А. Міцкевича «Русалка», «Химери», «Чумацькі діти» (опубліковано в журналі «Основа» 1861 р.). Наприкінці свого життя П. Куліш підготував до друку поетичну збірку «Позичена кобза: Переспіви чужоземних співів», яка вийшла в Женеві 1897 р., уже по смерті поета. Увійшли в неї переспіви творів визначних англійських та німецьких поетів XIX ст.: Байрона, Ґете, Шіллера, Гайне. Чимало переклав із російської (твори Пушкіна, Фета, Нікітіна, Кольцова, Некрасова).

Куліш систематично працював у царині перекладу, був твердо переконаний, що найвидатніші світочі європейського письменства мають стати здобутком письменства українського. Не знижуватись до популярного переказу для простолюду, а, навпаки, дорівнятись вершин творчої думки — такою уявлялися перспектива й завдання українського перекладу романтикові Кулішеві.

Вважаючи мовну реформу І.Котляревського невдалою, П.Куліш марив про «староруську» мову як літературну. Осмислюючи Кулішів перекладацький стиль, М. Зеров звернув увагу на його «теорію староруського відродження», згідно з якою староруська (староукраїнська) літературна має синтезувати здобутки старої книжної мови і виражальні ресурси мови народнопоетичної. Тому в лексиці Кулішевих перекладів відсутні бурлескні фразеологізми, натомість значне місце посідають старослов'янізми, які надають їм урочистого, піднесеного, хоча нерідко й важкуватого для сприйняття характеру. «Далеко менше шкодить цей словник перекладам з Ґете та Байрона», — зазначив М.Зеров.

Від англійських, німецьких, італійських поетів П.Куліш переніс на український ґрунт октаву, Спенсерову 9-віршову строфу та інші зразки канонічної строфіки.

Переклад Біблії

Куліш здійснив перший повний переклад Біблії українською мовою. Свою працю він розпочав у 1860. До нього приєднався Іван Нечуй-Левицький. У 1869 році вони залучили до перекладу Івана Пулюя, відомого вченого-фізика, що мав глибокі знання з богослов'я. У 1881 Наукове товариство імені Шевченка опублікувало у Львові Новий Заповіт у їхньому перекладі.

Праця над Старим Заповітом тривала. Загадкова листопадова пожежа 1885 р. на Кулішевому хуторі Мотронівка (Ганнина Пустинь) стала трагічною сторінкою в історії української Біблії, під час пожежі згорів рукопис перекладу Старого Заповіту. Перекладачі знову почали працювати над його перекладом від самого початку.

Завершив переклад уже після смерті П.Куліша І.Пулюй. 1903 року Британське та закордонне біблійне товариство видало першу повну українську Біблію («Святе письмо Старого і Нового Завіту») у перекладі П.Куліша, І.Нечуя-Левицького та І.Пулюя.

Біблію в перекладі Куліша, Пулюя та Нечуя-Левицького перевидавали у 1912 (Відень), 1921 і 1930 (Берлін), 1947 (Нью-Йорк, Лондон) роках. На теренах України Кулішевий переклад вперше був виданий лише у 2000 (Київ).

Складання таблиці «Спадщина П. Куліша»

Сфера діяльності	Внесок П. Куліша
Література
Фольклор
Публіцистика
Мовознавство
Переклади
Видавнича справа
Історія

https://youtu.be/to1S-rN7IGI

https://youtu.be/HQ1NtBNFWr8

Домашнє завдання: Прочитати роман П. Куліша "Чорна рада". Аналіз твору письмово. Фото з виконаною роботою необхідно надіслати на електронну адресу ivanenko1904@gmail.com до 01.05.2020

23.04.2020

Доброго дня! Сьогодні на уроці ми з вами виконаємо контрольну роботу за творчістю Т.Г. Шевченка. Отже, починаємо працювати., переходимо до завдання, яке надається нижче. Фото з виконаною роботою необхідно надіслати на електронну адресу ivanenko1904@gmail.com до 28.04.2020. Бажаю успіхів!
1. Роботу виконуємо на подвійному листочку в лінійку (листочки зберігаємо до закінчення карантину).
2. На титульній сторінці всередині листочка підписуємо
Контрольна робота
з української літератури
учня/учениці 9-Б класу
Харківської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 128
Прізвище та ім'я (в родовому відмінку)

Контрольна робота. Творчість Тараса Шевченка (9 клас)

Варіант I

Початковий рівень (0,5 бала за завдання)

1. Визначте, кому адресоване послання Т. Шевченка «І мертвим, і живим…».

А Українським кріпакам;

Б ліберальному панству;

В царському уряду;

Г літераторам різних напрямків.

2. Головна думка поеми Т. Шевченка «Кавказ»:

А засудження загарбницької політики царського уряду;

Б захоплення історією, міфологією народів Кавказу;

В уславлення мужності горців, краси кавказької природи;

Г засудження агресії горців.

3. Свій твір «Гайдамаки» письменник присвятив людині, яка безпосередньо брала участь у його викупі з кріпацтва( розділ «Передмова») :

А) В. Григоровичу; Б) К. Брюллову;

В) В. Жуковському; Г) І. Сошенку.

4. Ліричний герой поеми «Гайдамаки» буде «Білолицему» ( розділ «Передмова») :

А) розповідати цікаві пригоди з власного життя;

Б) сповідувати власні гріхи;

В) писати твори про героїчне минуле;

Г) співати думу.

5. Укажіть, як здобули гроші для викупу Т. Г. Шевченка з кріпацтва.

A) організували благодійну виставку картин;

Б) продали збірки творів Є. Гребінки;

B) взяли в борг;

Г) розіграли в лотерею картину К. Брюллова.

6. Назвіть, скільки поезій ввійшло до першої збірки поезій Т. Г. Шевченка.

A) 7; Б) 8; B) 9; Г) 10.

Середній рівень (1 бал за завдання)

7. Допишіть речення. Елегія — це…

8. Упишіть прізвище художника, з яким Т. Г. Шевченко познайомився у Літньому саду в Петербурзі.

Достатній рівень (2 бали за завдання)

1. Назвіть основні теми ранньої творчості Т. Шевченка.

2. Розкрийте образ «землячків» у поемі Т. Шевченка «Сон» та посланні «І мертвим, і живим…».

Високий рівень (3 бали.)

Виконайте одне із завдань.

А Напишіть тези до теми: «Жіноча доля у творах Шевченка та різні типи й способи її втілення».

Б Підтвердіть або спростуйте думку: «Життя Т. Шевченка — подвиг», навівши відповідні аргументи.

Контрольна робота Творчість Тараса Шевченка (9 клас)

Варіант II

Початковий рівень (0,5 бала за завдання)

1. Провідною думкою послання Т. Шевченка «І мертвим, і живим…» є:

А утвердження сили знань, навчання;

Б утвердження того, що становище кріпаків можна змінити революційним шляхом;

В засудження панів-лжепатріотів, їхнього комплексу меншовартості;

Г засудження царських прислужників, кріпосників і самої царської влади.

2. Про кого Т. Шевченко зазначив, що вони на бенкеті, наче на раді(«Гайдамаки» розділ «Передмова») :

А) гетьманів; Б) сотників; В) панів; Г) отаманів.

3. Ляхи у поемі «Гайдамаки» порівнюються із(розділ «Інтродукція»):

А) жорстокими псами;

Б) вельможною панею;

В) чорними воронами;

Г) смердючим болотом.

4. Король Польщі, який хотів шляхтичам добра, «як дітям мати» «Гайдамаки» (розділ «Інтродукція»):

А) Сигізмунд-Август;

Б) Генріх Валуа;

В) Станіслав Понятовський;

Г) Стефан Баторій.

5. Назвіть рік, коли Т. Г. Шевченка викупили з кріпацтва.

A) 1837 р.; Б) 1838 р.; B) 1830 р.; Г) 1839 р.

6. Укажіть, як називалася перша збірка поезій Т. Г. Шевченка.

A) «Кобзар»;

Б) «Збулося…»;

B) «Художник»;

Г) «Думи мої, думи мої…».

Середній рівень (1 бал за завдання)

7. Упишіть прізвище художника, який написав картину, після продажу якої Т.Г.Шевченка викупили з кріпацтва.

8. Що символізує Прометей у поемі Т. Шевченка «Кавказ»?

Достатній рівень (2 бали за завдання)

1. Порівняйте образи головних героїнь поем Т. Шевченка «Катерина» й «Наймичка», знайдіть у них спільне та відмінне.

2. Визначте основні сюжетні лінії поеми «Гайдамаки» та їх елементи.

Високий рівень (3 бали.)

Виконайте одне із завдань.

А Напишіть тези до теми: «Національна проблематика у творчості Т.Шевченка періоду «трьох літ» і суворість авторської оцінки історичних діячів».

Б Зробіть ідейно-художній аналіз улюбленого вірша Т. Шевченка (або уривка з поеми).

Домашнє завдання: підготувати невеликий конспект з біографії П. Куліша. (роботу надсилати не треба).

16.04.2020

Доброго дня! Сьогодні у наз з вами урок позакласного читання. Ми будемо працювати над твором Т.Г. Шевченка "Назар Стодоля". Отже починаємо працювати, переходимо до завдання, яке надається нижче.

1. Відкрити зошити, записати число і тему уроку "Тарас Шевченко "Назар Стодоля".
2. Опрацювати навчальний матеріал, який надається нижче.
3. Скласти письмово невеликий конспект за твором Т.Шевченка "Назар Стодоля"

У своїй творчості Т. Шевченко неодноразово звертався до історичного минулого свого народу, шукав там відповідь на гострі проблеми сучасності. Особливо митець захоплювався добою козаччини, яка приваблювала його своєю героїкою, волелюбними настроями. Тому і показував її часто у своїх творах як взірець життя, гідною людини, утверджуючи необхідність боротьби проти самодержавно-кріпосницької системи, яка принижувала національну гідність, калічила особистість. Серед кращих творів на цю тему є драма Тараса Григоровича «Назар Стодоля».

1. Драма (гр. drama — дія) — 1) Рід художньої літератури, у творах якого життя подається через розмови та вчинки дійових осіб. Має такі основні види: драма (у вузькому значенні), комедія, трагедія — призначені для вистав у театрах. 2) Художній твір (п'єса), в якому показано важкий у розв'язанні життєвий конфлікт між певними групами людей чи окремими особами із суспільством; розв'язка такого конфлікту часто не має трагічного характеру.

2. Особливості драматичних творів:

· Ÿнаявність ремарок;

· Ÿспосіб викладу за допомогою діалогу;

· Ÿпризначений для показу на сцені;

· Ÿвідтворення подій на сцені як процесу, що відбувається в цей момент у дійсності;

· Ÿзображення героя через його вчинки і висловлення;

· Ÿпрозова або віршована форма.

3. Опрацювання твору Т. Шевченка «Назар Стодоля»

Як виник задум написати програмовий твір Кобзаря?

Глибоке вивчення минулого, шукання нових драматичних засобів його відтворення дали змогу Т. Шевченкові створити драму «Назар Стодоля» (1842–1843), яка стала явищем у європейській драматургії.

Тема: зображення суспільного життя різних прошарків населення на Україні в XVII ст.: поет уводить читача у складний світ кичатих, які прагнуть багатства, чинів, слави навіть ціною щастя рідних дітей, протиставляючи їм світ простих українців і козаків.

Ідея: висміювання козацької старшини, уславлення благородства низових козаків, їх волелюбність і відвагу.

Основна думка:

а) викриваючи й засуджуючи антигуманний, потворний характер шлюбу з розрахунку, Т. Шевченко доводить, що сім'ю слід будувати на взаємній любові, довірі, духовній близькості людей;

б) у моральних основах народного життя Кобзар бачить силу, здатну піднести особистість до героїзму.

Жанр: історична соціально-побутова драма.

Особливості твору: багатогранність у змалюванні характерів героїв; відтворення народних звичаїв та обрядів; поєднання народних звичаїв та обрядів; поєднання ліричного і гумористичного.

Конфлікт твору — соціальний, який розгортається в побутовому плані на правдиво відтвореному тлі історичного минулого України після Визвольної війни під проводом Б. Хмельницького. Ця доба в історії країни характеризується загостренням суперечок між козацькою верхівкою, у руках якої була зосереджена вся повнота політичної, економічної і військової влади, і рядовим козацтвом, народними масами.

Сюжет, композиція.

Хома Кичатий — сотник, який вирішив збагатитися за рахунок того, що він силоміць видасть свою дочку заміж за старого полковника Молочая. Жених присилає сватів, але цьому перешкоджає Назар, якого любить Галя.

Сотник категорично забороняє дочці зустрічатися із Стодолею. Назар у розпачі. Гнат, побратим засудженого козака, вирішує допомогти горю. Друзі умовляють Стеху, ключницю Кичатого, за винагороду допомогти викрасти Галю з батьківського будинку. Кохані знову разом, вони чекають коней, щоб виїхати на постійне помешкання у Січ. Незабаром з'являється Кичатий, якому Стеха (що виявила вигідну для себе дворушність) розповіла про викрадення Галі. Виникає сутичка між сотником з одного боку і Назаром, Гнатом з іншого. Ситуація склалася на користь молодих. Хома благословляє їх на одруження.

Експозиція: рішення Хоми видати дочку заміж за полковника; очікування сватів.

Зав'язка: одночасне з'явлення у хаті Кичатого сватів і Назара; конфлікт між сотником і простим козаком.

Розвиток дії: опис народних вечорниць напередодні Різдва; рішення Гната допомогти побратиму в його горі — за допомогою Стехи викрасти кохану в батька.

Кульмінація: сутичка Хоми з побратимами.

Розв'язка: згода Кичатого на шлюб Назара і Галі.

4. Скласти асоціативний портрет до образу Назара.

Н — надзвичайно щирий і відвертий;

а — активний у рішенні пов'язати своє майбутнє життя з Галею;

з — закоханий у чарівну дочку Кичатого;

а — адекватно сприймає підступність людини, яку він захистив від смерті.

р — рішуче діє у боротьбі за своє майбутнє

Домашнє завдання: підготуватися до контрольної роботи, повторити тему "Творчість Т.Г. Шевченка". Фото виконаної класної роботи надсилати на електронну адресу ivanenko1904@gmail.com до 22.04.2020

13.04.2020

Доброго дня! Сьгодні у нас з вами підсумковий урок за творчістю Т.Г. Шевченка. . Отже, починаємо працювати. Переходимо до завдання:

1. Відкрити зошити, записати число і тему уроку "Світова велич Т.Г. Шевченка".
2. Переглянути презентацію.
3. Скласти конспект (письмово), скориставшись теоретичним матеріалом.

Сьогоднішній урок на тему «Світова велич Т.Шевченка» завершує вивчення доробку Тараса Григоровича Шевченка, хоча справедливо зауважують критики: вивчення творів великого Кобзаря триває все життя. Я бажаю вам, любі учні, щоб кожен з вас віднайшов свою стежку до цілющого джерела творчості цього по-справжньому народного письменника. Сьогодні на нашому уроці ми пригадаємо життєвий і творчий шлях поета, будемо розвивати увагу, мислення, ерудицію, навички виразного читання і з повагою будемо ставитися до творчості такої неповторної людини як Т.Шевченко.

Хочу розпочати наш з однієї легенди. В одному санаторії на Харківщині перебував на лікуванні тяжко хворий токар із Харкова Василь Марченко. Незадовго до смерті зі стовбура зламаної вітром сосни він вирізав погруддя Т. Шевченка. Нехтуючи забороною лікарів, мужньо борючись зі смертельною недугою, він просив друзів носити його в парк на носилках, і там, напівлежачи, знаючи, що дні його лічені, він поспішав закінчити роботу. Одного дня, уже закінчуючи свою роботу, ця мужня, благородна людина померла, але під майстерним різцем закоханого в Кобзаря робітника ожив світлий образ вели-кого Тараса. З того часу в парку цьому стоїть Т. Шевченко, врісши коріннями в землю.

Справді, з великою пошаною ставляться люди до Великого Кобзаря, бо він того вартий…

Т.Г. Шевченко - відомий український і російський поет і прозаїк, художник. Літературна спадщина Шевченка вважається основою української літератури і багато в чому сучасної літературної української мови. Після смерті Тарас Шевченко став знаковою, культовою фігурою у формуванні національної самосвідомості серед української інтелігенції, і його вплив на національну культуру залишається значним до цього дня. У літературі кожного народу, серед її великих творців, є поети, імена яких оповиті невмирущою любов'ю і славою. Таким поетом українського народу є Тарас Шевченко, чия безсмертна спадщина - одна з найбільших вершин людського генія.

Так як ми з вами вивчили біографію поета, я пропоную вам перевірити свої знання, виконавши літературну гра «В гостях у Шевченка». Будь ласка, розташуйте в хронологічному порядку життєві події Шевченка.

1. Звільнення із заслання.

2. Перша поїздка в Україну.

3. Арешт Шевченка.

4. Викуп з кріпацтва.

5. Надання звання некласного художника.

6. Вихід «Кобзаря».

7. Навчання в Академії.

8. Створення «Щоденника».

9.Присвоєння звання академіка.

10.Нове видіння «Кобзаря».

11.Експедиція до берегів Аральського моря.

12.Навчання у цехового майстра Василя Ширяєва.

Шевченкова доля - випадковість чи закономірність? Чи обов’язково вона мала бути такою тяжкою і трагічною?

2. Запис в робочих зошитах(виділене)

«Він був сином мужика – і став володарем у царстві Духа.

Він був кріпаком – і став велетнем у царстві людської культури.

Він був самоуком – і вказав нові, світлі й вільні шляхи професорам і книжним ученим.

Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних армій.

Доля переслідувала його в житті, скільки лиш могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі в іржу, ані любові до людей в ненависть і погорду, а віри в Бога у зневіру і песимізм.

Доля не шкодувала йому страждань, але й не пожаліла втіх, що били із здорового джерела життя.

Найкращий і найцінніший скарб доля дала лише після його смерті – невмирущу славу і все розквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець все наново збуджуватимуть його твори.

Отакий був і є для нас, українців, Тарас Шевченко».

Книгу « Кобзар » український народ поставив на першому місці серед духовних скарбів. Дивовижна доля цієї книжки. Поезії, що входять до неї, складались на тернистих дорогах поетового життя, писались то в мандрах, то в казематах, прижились при світлі білих ночей Півночі і в пісках закаспійських пустель, під самотнім сонцем вигнання. «Кобзар» належить до найволелюбніших книг усіх часів. Він наскрізь сповнений прагненням волі. Поезії « Кобзаря » пронизані вірою в незнищенність людини, вірою в те, що людина ніколи не змириться з неволею. Кожен, хто відкриє томик « Кобзаря» відчує, що книгу цю написала людина, яка вистраждала свої відкриття, яка по крутизнах життя піднеслась до вершин мудрості.

3.Записати у зошити на які теми писав свої твори Т.Шевченко?

Історична доля України – тема, що хвилювала поета протягом усього життя, тому що саме через трагічні події минулого можна було зрозуміти сучасне становище України. Починаючи з 1838 року, одну за одною пише поет історичні поеми «Тарасова ніч», «Іван Підкова», уславлену поему «Гайдамаки», яку присвятив великій події націо-нально-визвольної та антифеодальної боротьби українського народу проти польсько-шляхетських гнобителів.

У травні 1843 року Шевченко вперше після 14 років відсутності повернувся в Україну, побачився з рідними, багато подорожував Полтавщиною. Саме тоді розпочався світоглядний злам у поета: критика кріпосницько-само-державного ладу, осмислення історії України й пошуків її занепаду, трагедії бездержавності. Першими ластівками були поезія «Розрита могила» і поема «Тризна». У цей же період поет створив збірку «Три літа». Збірка містить групу творів, переважно поем історіософсько-політичного змісту. Це поеми «Сон», «Кавказ», послання «І мертвим, і жи-вим…», поема-містерія «Великий льох».

Багато творів написав Т.Шевченко і ніколи він не забував про свій народ. Також у творчості Т.Шевченка важливе місце посідає доля жінок-кріпачок. Образи жінок з любов’ю змальовані митцем у багатьох ліричних творах: «У нашім раї на землі…», «На панщині пшеницю жала..». Одночасно Шевченко пише побутові поеми, розширюючи виднокіл зображення народного життя.

Тарас Григорович Шевченко був не тільки пое-том, він був ще й і талановитим художником. Його роботи різноманітні за жанрами: автопортрети, портрети, пейзажі. Тарас Григорович Шевченко, як художник, займає одне із самих почесних місць в українському образотвор-чому мистецтві. Шевченко був одним із перших художни-ків, які прокладали новий реалістичний напрям, осново-положник критичного реалізму в українському мистецтві. Загальновідомо, що Шевченко був одним із зачинателів і першим видатним майстром офорту у вітчизняному мис-тецтві. Сам він прекрасно володів всіма відомими тоді за-собами графічного зображення. Обдарований від природи хлопчина рано відчув тягу до малювання. Ще змалку крей-да і вуглинка були для нього неабиякою радістю. Все ними малює: стіни, лави, стіл в хаті і на дворі, в себе і у гостях. Якось прийшла сестра Катерина з панщини і не впізнала своєї хати: візерунками розмальовані стіни, долівка і навіть призьба. Хлопець любив зображувати птахів, звірів, людей.

Шевченкова художня спадщина значно більша від літературної. Митець затвердив себе як новатор у галузі офортів, різновиду граверного мистецтва. Серія офортів «Живописна Україна» - спроба увічнити красу, історію, звичаї рідного краю. Автопортрети Шевченка дають змогу простежити, як впливали життєві обставини на його долю.

Державна премія ім. Т. Шевченка заснована 20 травня 1961 року Нею нагороджували видатних митців за високоідейні й високохудожні твори та роботи у галузі літератури, образотворчого мистецтва, музики, театрального мистецтва та кінематографії. Першими Диплом та Почесний знак лауреата 9 березня 1962 року отримали Павло Тичина, Олесь Гончар в галузі літератури і Платон Майборода в галузі музики.

Національна премія присуджується авторові чи виконавцеві один раз за життя. Лауреатам Національної премії Комітетом виплачується грошова частина, розмір якої щороку визначає Президент України.

Ключ до літературної гри «В гостях у Шевченка» (12-1, 4-2, 7-3, 6-4, 2-5, 5-6, 3-7, 11-8, 1-9, 8-10, 10-11, 9-12)

Домашнє завдання: Т.Г. Шевченко "Назар Стодоля" (аналіз твору, характеристика головних героїв письмово). Фото виконаної роботи надсилати на електронну адресу ivanenko1904@gmail.com до 16.04.2020

09.04.2020

Доброго дня! Сьогодні ми з вами продовжуємо працювати над творчістю .Г. Шевченка, а саме над тим, що ми з'ясуємо яке місце в житті поета посідала Біблія.Отже, починаємо працювати і преходимо до завдання, яке надається нижче.

Тарас Шевченко виріс у патріархальній українській родині, де любов до Бога була неодмінною умовою життя. Українці свято вірили в Бога і ревно молилися, а жорстоку панщину сприймали як замах на їхню віру, переконання, оскільки неволя не давала можливості належно відправляти обряди, почувати себе людиною, створеною за подобою за образом Божим. Про це Шевченко писав так:

Там неволя,
Робота тяжкая, ніколи
І помолитися не дають.

Із цих рядків бачимо, що потреба молитви вважалась такою ж насущною як дихання і їжа.
Учився Шевченко в школі за церковними книгами, дуже добре знав Псалтир, читав молитви над померлими, відбував церковні богослужіння. У його "Щоденнику" є прекрасні слова про те, яке полегшення йому приносили сповідь та причастя. Уже ці факти розвіюють створений тоталітарною системою образ Шевченка - атеїста.

Існує легенда. За легендою, Біблію Т.Шевченкові подарувала закохана в нього Варвара Рєпніна (княжна). Усвідомивши неможливість одруження Варвара подарувала Тарасові Біблію і сказала: "Люди розлучають нас, але Бог повінчає як не на цьому, так на тому світі ".

Цю біблію поет взяв із собою на заслання. Отже, Святе Письмо необхідне було Шевченкові навіть на каторзі. Про що свідчать рядки із поезії „ Сон "(гори мої високої), написаної у 2-й половині 1847р. В Орській кріпості

"… Молюсь тобі, боже милий,
Господи великий!
Що не дав мені загинуть
Небесний владико,
Що дав мені добру силу
Пересклить горе..."

Щоб глибше збагнути ставлення Кобзаря до Бога і релігії, ми й проаналізуємо цей аспект його творчості. Зверніть увагу на таблицю, яку склав М. Гнатишак ще в 1936 році.

Усіх віршованих творів у "Кобзарі"	218
Вірші, написані в перший період творчості, 1838-1850 рр.	166
7-річна перерва	-
Кількість поем, в основу яких покладено біблійний сюжет	7
Кількість творів, у яких наявні довші поетичні молитви	17*	У деяких творах кілька молитов
Кількість творів, у яких наявні вислови "молитися", "Богу молитися"	150
Кількість творів, у яких наявні вислови "Господа благати", "Бога благати"	Кілька десятків
Кількість творів, у яких наявний вислів "перехрестився" /автор-оповідач або персонаж/	20
Кількість творів, у яких мовиться про святе причастя	6
Скільки разів у "Кобзарі" вживається слово "Бог", в т.ч. Ісус Христос	600*
Кількість віршів, у яких не згадано Бога	75	Це переважно "дрібна лірика"
У скількох творах згадано про Бога	143
Скільки разів у "Кобзарі" згадується Матір Божа	25

Деякі з цих творів ми зараз згадаємо.

Сон (1844)
Чи бог бачить із-за хмари
Наші сльози, горе?
Може, й бачить, та помага,
Як і оті гори
Предковічні, що политі
Кровію людською!..
Душе моя убогая!
Лишенько з тобою.
Уп'ємося отрутою,
В кризі ляжем спати,
Пошлем думу аж до бога:
Його розпитати,
Чи довго ще на сім світі
Катам панувати??

Причинна (1837)
Така її доля… О боже мій милий!
За що ж ти караєш її, молоду?
За те, що так щиро вона полюбила
Козацькії очі?.. Прости сироту!
Кого ж їй любити? Ні батька, ні неньки,
Одна, як та пташка в далекім краю.

Заповіт (1845)
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу... отойді я
І лани, і гори -
Все покину і полину
До самого бога
Молитися... а до того
Я не знаю бога.

Катерина (1838)
Обізвався старий батько:
"Чого ждеш, небого?"
Заридала Катерина
Та бух йому в ноги:
"Прости мені, мій батечку,
Що я наробила!
Прости мені, мій голубе,
Мій соколе милий!"
"Нехай тебе бог прощає
Та добрії люде;
Молись богу та йди собі -
Мені легше буде".

І виріс я на чужині (1848)
І сивію в чужому краї;
То одинокому мені
Здається - кращого немає
Нічого в бога, як Дніпро
Та наша славная країна...
І мертвим, і живим… (1845)
І смеркає, і світає,
День божий минає,
І знову люд потомлений,
І все спочиває.
Тілько я, мов окаянний,
І день і ніч плачу
На розпуттях велелюдних,
І ніхто не бачить,
І не бачить, і не знає
Оглухли, не чують;
Кайданами міняються,
Правдою торгують.
І господа зневажають,
Людей запрягають
В тяжкі ярма.

"Сон" (гори мої високії)(1847)
Молюсь тобі, Боже милий,
Господи великий!
Що не дав мені загинуть,
Небесний владико,
Що дав мені добру силу
Пересилить горе...

"Ликері" 1860
...Не хрестись,
І не кленись, і не молись
Нікому в світі! Збрешуть люде,
і візантійський Саваоф
Одурить! Не одурить Бог,
Карать і миловать не буде:
Ми не раби його - ми люде!

«Мені тринадцятий минало» (1847)
Я пас ягнята за селом.
Чи то так сонечко сіяло,
Чи так мені чого було?
Мені так любо, любо стало,
Неначе в бога. .......
Уже прокликали до паю,
А я собі у бур'яні
Молюся богу...

«Не гріє сонце на чужині» (1847)
… І я хилився ні до кого,
Блукав собі, молився богу
Та люте панство проклинав.

«Кавказ» (1845)
Не вмирає душа наша,
Не вмирає воля.
І неситий не виоре
На дні моря поле...
Не скує души живої
І слова живого.
Не понесе слави бога,
Великого бога.

«Якби ви знали, паничі» (1850)
… То ви б елегій не творили
Та марне бога б не хвалили,
На наші сльози сміючись…
За що, не знаю, називають
… Я не знаю,
Чи єсть у бога люте зло,
Що б у тій хаті не жило?
А хату раєм називають!
Не називаю її раєм,
Тії хатиночки у гаї
Над чистим ставом край села.
Мене там мати повила
І, повиваючи, співала,
Свою нудьгу переливала
В свою дитину... В тім гаю,
У тій хатині, у раю,
Я бачив пекло...

Поема "Княжна"
Виростає... Та недовго
Буде веселити
Свою матір. Бог карає
Княгиню на світі...
А за віщо? Чудно людям,
Бо люде не знають,
Чому добре умирає,
Злеє оживає.

«Світе ясний, світе тихий» (1860)
… Не добито!...
Будем, брате,
З багряниць онучі драти,
Люльки з кадил закуряти,
Явленими піч топити,
А кропилом будем, брате,
Нову хату вимітати!

- Як ставиться Шевченко до атеїстів?
Чи у своїй творчості осуджував людей, які не вірили, заперечували або зневажали Бога?
(Відповідь на ці запитання давайте пошукаємо у творах Кобзаря).

Прочитаємо рядки послання: "І мертвим, і живим…" Вдумаємося в них:

Якби ви вчились так, як треба,
То й мудрость би була своя.
А то залізете на небо:
"І ми не ми, і я не я,
І все те бачив, і все знаю, Нема ні пекла, ані раю.
Немає й Бога, тілько я!
Та куций німець узлуватий,
А більш нікого!..." - "Добре брате,
Що ж ти такеє? -
"Нехай схаже німець.
Ми не знаєм."

Як бачимо, автор ставить дуже доречне запитання перед людиною, яка заперечує існування Бога. Але ця недовчена істота не може пояснити навіть, що собою являє вона сама. Звісно, в такому разі про Бога вона взагалі не здатна щось сказати.

Оскільки послання "І мертвим, і живим..." ми вважаємо пророим твором, то чи не слід сприймати слова-запитання Шевченка і його осуд атеістові адресованими всім, хто береться судити про те, чого сам неспроможний збагнути? Богові Шевченко у своїй творчості приділяє багато уваги.

- Згадайте, будь ласка, твори Кобзаря, епіграфами до яких є вірші з Біблії, і запишіть їх.
("Сон" ("У всякого своя доля"), "Єретик", "Великий льох", "Кавказ", "І мертвим, і живим…")

. Неважко помітити, що Шевченко звертається до біблійних мотивів саме в суспільному-політичній поезії.

Але є у творчості Шевченка, на наш погляд, бодай три морально-етичні моменти, за яких поет ніби вступає в суперечку з Богом.

(записати в зошити)

Перший - це нарікання на Господа, викликане соціальною неправдою, гірким становищем українського народу. Євген Сверстюк зауважує, що такі питання, як "Я не можу збагнути, чому Бог усе це терпить?", лунають тисячоліттями, і їх ставлять люди віруючі.

Шевченко з розпачу та відчаю осуджує Господню терплячість. Ось слова з поеми "Сон":

Чи Бог бачить із-за хмари
Наші сльози, горе?

Або з поеми "Княжна":

А Бог куняє. Бо се було б диво,
Щоб чути і бачить - і не покарать.
Або вже аж надто довготерпеливий…

Пояснення вчителя:

На такі питання Біблія дає відповідь: може повсякчас карати й нищити злочинців, тому що разом з тими гинутимуть і невинні. Святе Письмо влучно порівнює Божу кару з рукою хлібороба, який вириваючи бур'яни з лану, неодмінно вирве й кілька стебел пшениці.

У поемі "Кавказ" автор жорстоко таврує російську церкву за співучасть у загарбницьких війнах, але при цьому з великим почуттям звертається до Ісуса Христа, усвідомлюючи, що свята кров пролилася за всіх живущих, а дехто, та ще й священник, не усвідомлює жертви Господнього Сина і нехтує своїм призначенням у світі. Не можна й сьогодні без хвилювання читати слова Шевченка:

За кого ж Ти розіп'явся,
Христе, Сине Божий?
За нас, добрих, чи за слово
Істини…Чи, може,
Щоб ми з Тебе насміялись?

У цих рядках звучить докір людям, усім нам, хто не хоче жити за заповітами Ісуса, хто заради користолюбства і лакомства матеріального запропащує душу.

Другий момент - протест або те, що в радянські часи називалося "богоборством" Шевченка. Звернімо увагу, богоборство Кобзаря завжди жертовне, а оскільки у світі ніщо не нове, то воно нагадує нам своєрідне богоборство Мойсея, який вступив у суперечку з Єговою, щоб відстояти інтереси свого народу, вступив, добре знаючи, що ризикує життям і буде покараний за таку зухвалість.
До поезії цього типу належать "Заповіт" та "Сон" ("Гори мої високії…").

- Чому, на вашу думку, Шевченко в цих творах такий категоричний у ставленні до Бога?
Прочитайте уривок із поезії "Сон".

Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу…отойді я
І лани, і гори -
Все покину, і полину
До самого Бога
Молитися … а до того
Я не знаю Бога.

У "Заповіті" Шевченко не зрікається Бога, а наголошує, що співати йому осанту зможе лише тоді, коли Україна буде визволена від окупації, стане вільною державою.

Я так її, так люблю
Мою Україну убогу,
Що прокляну святого Бога,
За неї душу погублю!

Такий своєрідний виклик звучить і в поезії "Сон" ("Гори мої високії..") Шевченко добре усвідомлює, що ризикує навіть не життям, а значно більшим - безсмертям своєї душі. Та заради України він здатний на найбільшу жертву.

Третій момент трактується з позиції пророцтва, зокрема в поезії "Світе ясний! Світе тихий!" Створена поетом картина асоціюється з 20-30 р.р. ХХ ст.. в Україні, коли більшовики нищили храми, трощили ікони, шматували церковні хоругви.

Прочитати два перші рядки вірша - не Шевченкові.

Це своєрідний переспів церковного твору, який виконується під час вечірні. Щоб збагнути його красу послухайте уривок: "Світе тихий, святия слави, безсмертного Отця небесного, святого блаженного, Ісусе Христе, пришедши сонця на запад, видівши світ вечірній, поєм Отця і Сина і Святого Духа, Бога…"

Решта рядків - показ деградації людської особистості, яка втратила опіку Бога, замахнулася на не проминаючи цінності:

Будем, брате,
З багряниць онучі драти,
Люльки з кадил закуряти,
Явленими піч топити,
А кропилом будем, брате,
Нову хату вимітати.

Псалтир. (визначення записати в зошити).

Псалми - особливі пісні релігійного змісту. Збірник псалмів називається

- Псалтир - з давньоєврейської мови перекладається як "книга хвали".

Це найулюбленіша книга Старого Заповіту багатьох поколінь людей, у якій вміщено 150 псалмів, покладених на музику для богослужінь. Головний автор псалмів — ізраїльсько- іудейський цар Давид, який був відважним воїном, чудовим стратегом і видатним громадськім діячем. Він підняв свій народ на вершину слави. Був також поетом і музикантом, і від усього серця любив Бога. Участь Давида в складанні Псалтиря можна вважати вагомішою за державні досягнення його царювання. Книга Псалтир — надзвичайна пам’ятка усіх століть. (Генрі Геллей. (Біблійний довідник. –с. 254-274) Біблійні Давидові псалми українською мовою не тільки перекладали, а й переспівували багато письменників: Т. Шевченко, П. Куліш, Ліна Костенко.

4. Порівняльний аналіз псалма 1-го із Біблії і псалма 1-го Шевченкового.

Прочитайте псалом 1-й Шевченка і 1-й зі Святого Письма.
Псалом 1* зі Святого Письма:

Блажен муж, що за радою
несправедливих не ходить,
і не стоїть на дорозі грішних,
і не сидить на сидінні злоріків,
та в Законі господнім його насолода,
і про Закон його вдень та
вночі він роздумує!
І він буде як дерево, над
водним потоком посаджене,
що родить свій плід своєдчасно.

Пояснення.

* Число Псалма подається за порядком грецьким, а в дужках біля нього - порядок гебрейський. При цитаціях (відсилачах) - порядок єврейський.
Блажен - щасливий.
Ходить - живе.
Закон - це П'ятикнижжя Мойсеєве, Закон Божий, гебрейське , тому ми завжди пишемо його з великої букви.

Псалом 1 Шевченка:

Блаженний муж на лукаву
Не вступає раду,
І не стане на путь злого,
І з лютим не сяде.
А в законі Господньому
Серце його й воля
Навчається, і стане він,
Як на добрім полі
Над водою посажене
Древо зеленіє,
Плодом вкрите. Так і муж той
В добрі своїм спіє,
А лукавих, нечестивих
І слід пропадає,
Як той попіл над землею
Вітер розмахає.
І не встануть з праведними
Злії з домовини,
Ділá добрих оновляться,
Ділá злих загинуть.

- Про що обидва твори?
- У яких рядках висловлена їхня головна думка?
- Які слова Шевченка стали афоризмами?

Після заслання поет кілька разів звертався до жанру переспіву з Біблії ("Подражаніє Ієзекіїлю", "Царі", "Осія. Глава 14")

З біблійних пророків Кобзар найбільше любив Ісаю та Осію.

Особливо вражаючу ідейно-художню силу має поезія "Осія. Глава 14", в якій Шевченко попереджає українське панство про майбутню справедливу кару за зраду соціальних та національних інтересів його народу.

Актуально для нашого часу звучать слова поета:

Погибнеш, загинеш, Україно,
Не стане знаку на землі,
А так пишалася колись
В добрі і розкоші! Вкраїно!
Мій любий краю неповинний!
За що тебе Господь кара,
Карає тяжко? За Богдана,
Та за скаженого Петра,
Та за панів отих поганих
До краю нищить…

У цих рядках - палка настанова, звернена до земляків, у яких звучить прохання жити мудро, не зловживати людськими знаннями, дбати про народну справу.

Переспів з Біблії - "Ісаія. Глава 35 (Подражаніє)" - сповненої світлої, піднесеної, емоційної тональності: в ньому показана всезагальна радість людей, які отримали волю, вийшли на "шляхи святії", закриті для владик. Це чи не єдина поезія у творчості Шевченка, яка повністю присвячена темі щастя народу, що дочекався волі. Переспів 35 глави у вірші Т.Г.Шевченка "Ісаія. Глава 35" майже повністю співпадає з біблійним текстом. Ісаія вважається біблійним пророком, що провіщав нове пришестя Ісуса і майбутнє райське життя на землі, коли люди позбудуться усіх вад, стануть жити у відповідності з Божими заповідями.

"Ісаія. Глава 35"

1. Звеселиться пустиня та пуща, і радітиме степ, і зацвіте, мов троянда,

2. розцвітаючи, буде цвісти та радіти, буде втіха також та співання, бо дана йому буде слава Лівану, пишнота Кармелу й Сарону, вони бачитимуть славу Господа, велич нашого Бога!

3. Зміцніть руки охлялі, і підкріпіть спотикливі коліна!

4. Скажіть тим, що вони боязливого серця: Будьте міцні, не лякайтесь! Ось ваш Бог, помста прийде, як Божа відплата, Він прийде й спасе вас!

5. Тоді то розплющаться очі сліпим і відчиняться вуха глухим,

6. Тоді буде скакати кривий, немов олень, і буде співати безмовний язик, бо води в пустині заб'ють джерелом, і потоки в степу!

7. І місце сухе стане ставом, а спрагнений край збірником вод джерельних; леговище шакалів, в якім спочивали, стане місцем тростини й папірусу.

8. І буде там бита дорога та путь, і будуть її називати: дорога свята, не ходитиме нею нечистий, і вона буде належати народові його; не заблудить також нерозумний, як буде тією дорогою йти.

9. Не буде там лева, і дика звірина не піде на неї, не знайдеться там, а будуть ходити лиш викуплені.

10. І Господні викупленці вернуться та до Сіону зо співом увійдуть, і радість довічна на їхній голові! Веселість та радість осягнуть вони, а журба та зідхання втечуть!

Виразне читання вірша учнем

1. Що брав поет з Біблії для своїх творів? )біблійні афоризми, цитати для епіграфів, мотиви творів, сюжет, образи-персонажі, образи-символи, біблійні жанри (псалми, посилання, подражанія, переспіви).

2. Що вас найбільше вразило в поезії Шевченка релігійної тематики?

3. До чого нас спонукає Шевченкове слово?

https://classroom.google.com/u/1/c/NTY5OTM1NDM1MTla

Домашнє завдання: виконати тестові завдання, перейшовши за посиланням. Фото скриншотів з оцінками надсилати на електронну адресу ivanenko1904@gmail.com до13.04.2020 року

https://naurok.com.ua/test/taras-shevchenko-svitle-proroctvo-poeta-isa-ya-glava-35-182639.html

06.04.2020

Доброго дня! Согодні ми з вами працюємо над творами Т.Г. Шевченка "У нашім раї на землі..Доля.", "Росли у купочці, зросли...". Далі, будь ласка, дивіться завдання, які будуть надані нижче.

1. Відкрити зошити, записати число, тему уроку "Лірика Т.Г. Шевченка періоду арешту й заслання і після повернення з нього. Риси автобіографізму вобразі ліричного героя "Доля". Ностальгія за ідилією родинного життя, висока філософія життя людини на землі ("Росли у купочці, зросли...".).
2. Стор. 239-240 прочитати вірші.
3. Записати в зошит невеличкий конспект, ознайомившись з матеріалом, який надається нижче.

Життя Шевченка — це суцільне тяжке випробування. У той час, коли молодий талановитий художник і вже відомий поет був окрилений планами на майбутнє, надіями на творчу самореалізацію, на викладання в Київському університеті, на нього вже чатувала нова неволя — на переправі біля Києва 5 квітня 1847 р. — арешт за доносом. Небезпечний злочинець. Петербург. Петропавлівська фортеця.

На допитах поет тримався мужньо, гідно і спокійно, сам не втрачав сили духу й інших підтримував, мудро й дипломатично відповідав на запитання чиновників III відділення.

В одиночній камері центральної управи політичної поліції гіркі роздуми поета вилилися в прекрасну лірику, яка свідчить, що не злоба й ненависть, а любов жила в його серці у складний час випробувань. Любов до знедоленої України та її народу, до Бога, своїх побратимів і співчуття до всіх нещасних, навіть до тюремних наглядачів.

Ідейно-художній аналіз поезій. Риси автобіографізму, ностальгія за ідилією родинного життя, висока філософія життя людини на землі

«Доля»

Тема: розповідь поета про власну життєву долю, яка не лукавила до митця.

Ідея: возвеличення долі, яка супроводжувала Т. Шевченка впродовж всього його життя.

Основна думка: «Учись, серденько, колись / З нас будуть люде»; «Слава — заповідь моя».

Жанр: філософська лірика. Віршовий розмір: ямб.

Художні засоби: повтори: «дальше, дальше», «слава ...слава»; звертання: «учися, серденько.», «ходімо ж, доленько моя», «мій друже вбогий, нелукавий!»; риторичне запитання: «Які з нас люде?»; риторичні оклики: «Та дарма!», «Ходімо ж, доленько моя!» «Мій друже вбогий, нелукавий!».

«Росли укупочцы, зросли…»

Жанр — ліричний вірш
Вид лірики — інтимна лірика
Період творчості — після заслання (1858-1861)

Тема: звернення поета до Бога, щоб Всевишній сприяв щасливому подружньому життю кожному, хто прагне одружитися. Ідея: возвеличення гармонії, взаєморозуміння, дружньої підтримки, що є обов’язковою передумовою для подальшого подолання труднощів тим, хто побрався. Основна думка: Не плач, не вопль, не скрежет зуба — / Любов безвічную, сугубу / На той світ тихий принести.

Віршований розмір: Чотиристопний ямб із перихієм.
Особливості рими: Поєднання чоловічої та жіночої рим.
Характер римування: Суміжне, кільцеве.

Сюжет: ідилічна картина любові, сімейного щастя. Відчувається, що така ж мрія володіє і серцем поета: мати пару, жити в мирі та злагоді, пройти з чистим серцем разом “тяжку дорогу” й не розгубити свого кохання.

Художні засоби
Повтори: «росли-зросли», «розійшлись … зійшлись», «на той світ тихий».
Риторичні оклики: «Неначе й справді розійшлись!», «Подай же й нам, всещедрий боже!»
Епітети: «в тяжкій дорозі», «світ тихий», «любов безвічна».
Метафора: «на той світ тихий перейти».
Звертання: «Подай же й нам, всещедрий боже!»

А перший серед віршів (після присвяти до казематського циклу) з поміткою «Орская крепость» усім відомий — поезія «Думи мої, думи мої, Ви мої єдині!».

Друзі мали клопотатися, щоб для відбуття кари Шевченка залишили в Оренбурзі, але поет не дозволив просити за себе, бо це принижувало його людську гідність. А тим часом у штабі корпусу уже призначили «рядового» Шевченка у 5-й лінійний батальйон, розташований в Орську. (На карті). До Орської фортеці, що знаходилася за 300 км. від Оренбурга, поета везли сім днів, тобто в шість разів повільніше, ніж із Петербурга до Уралу. Тепер, коли «ужасно опасный преступник» був уже в лабетах тюремного краю, потреби в поспіху не було.

Найпліднішим був той час заслання, коли Т. Шевченко перебував на острові Кос-Арал у складі експедиції Бутакова. Павло Зайцев про цей період напише: «Творча фантазія його працювала з незвичайним напруженням, і розшукувати сюжети не доводилося. Як фігури в якомусь химерному контрдансі, мінялися під пером його жанри: за баладою з’являлася поема, за нею принагідна інтимна лірика, по ній — стилізація народної пісні або гротеск, потім знову поема або балада...»

Великий поет українського зарубіжжя Євген Маланюк уявляв Т. Шевченка того часу людиною, що прожила не життя, а «житіє», виконала дійсно подвиг великий, пройшовши як «сквозь строй», крізь страшну миколаївську добу, добу заслань, віддавань у солдати, палок і шпіцрутенів, а головне, крізь заслання й атмосферу п’яних унтерів пронесла свою суцільну віру, свою єдину одержимість, свою побиту, зранену, скривавлену, але незламну і неупокорену душу.

Вершинні зразки лірики Т. Шевченка періоду арешту й заслання (1847–1857) і після повернення із заслання.

Смерть невблаганно підступала до поета. Ще в жахливих умовах каторги-солдатчини він набув невиліковну хворобу серця і печінки як наслідок ревматизму, цинги, малярії. Позначилися, безперечно, на його здоров’ї невимовна печаль, туга за Батьківщиною, повсякчасне нервове напруження і тривога у зв’язку з постійними переслідуваннями.

Клімат Петербурга, з його постійними туманами, вологістю, був несприятливим для людини з хворим серцем. Крім того, нестатки, відсутність сім’ї, повсякденного догляду, елементарних побутових умов. У тісному приміщенні, де жив Шевченко в Академії мистецтв, не вистачало повітря, воно було отруєне кислотами, які митець використовував при гравіруванні.

14–15 лютого поет написав свій останній вірш. Написав його на звороті автопортрета 1860 р. олівцем.

Чи не покинуть нам, небого,
Моя сусідонька убога,
Вірші нікчемні віршувать,
Та заходиться риштувать
Воли в далекую дорогу,
На той світ, друже мій, до Бога.

(10 березня за н. ст.) 1861 р.

26 лютого він попросив склянку чаю, випив її і почав сходити вниз у майстерню, на східцях ойкнув і упав. Серце великого українського поета перестало битися. Була 5 година 30 хв ранку.

Біограф М. Чалий засвідчував, що звістка про цю сумну подію рознеслась ... з електричною швидкістю.

26 лютого, після панахиди, тіло померлого найближчі друзі перенесли в академічну церкву. Квартира поета була опечатана поліцейською владою.

Стискається серце, коли читаємо «Опись имущества академика Т. Шевченко, описаного от 14 марта за №4614 по случаю смерти Шевченко». Ось наприклад: меблі поета: диван оббитий клейонкою, стіл простого дерева «без окраски», дзеркало в рамі, сундучок. Усе це оцінено в 1 крб. 80 коп. Найбільшу цінність становили «семнадцать досок красной меди гравированных и разной величини, две шкатулки с принадлежностями для живописи, мольберт орехового дерева, сем гравированных картин.., картина гравированная оригинальная Рембрандта.., тридцять восем картин разной величини, гравированных и изображающих портреты...»

І нарешті, «часи карманные золотые, на тридцяти камнях», якими так втішався невиліковний поет. Усе майно академіка Т. Шевченка було оцінено в 148 крб. В описі книжок, що належали Т. Шевченку, було понад 150 книжкових одиниць.

Труну з тілом Шевченка встановлено в церкві Академії мистецтв. Поета в труні малювали художники В. Верещагін, Л. Жемчужников та ін. Гіпсову маску зняв скульптор П. Клодт.

28 лютого (12 березня за н. ст.) відбувся похорон Шевченка. Над труною поета виголошували промови П. Куліш, В. Бєлозерський, М. Костомаров...

«Такий поет, як Шевченко, не одним українцям рідний. Де б він не вмер на великому слов’янському мирові — чи в Сербії, чи в Болгарії, чи в Чехах — всюди він був би між своїми. Боявся єси, Тарасе, що вмреш на чужині, між чужими людьми. Отже ні! Посеред рідної великої сім’ї спочив ти одпочинком вічним».

На Смоленському кладовищі виступили співробітник «Современника» Ф. Хартахай, поет М. Курочкін. Наступні виступи поліція заборонила.

https://classroom.google.com/u/3/c/NTY5OTM1NDM1MTla/a/Njc3NjYyMjM3MDZa/details

Домашня робота: стор. 239-242, 243-247 (читати), стор 242 завдання № 1, 2, 3, 6 (письмово). Виконане завдання надіслати до 08.04.2020 року

02.04.2020

Доброго дня! Согодні ми з вами працюємо над творами Т.Г. Шевченка "У нашім раї на землі...", "Сон" ("На панщині пшеницю жала...").

1. Відкриваємо зошити, записуємо число і тему уроку " Трагедія жінки-матері, оротьба за своє материнство, жорстокість народнох моралі ("У нашім рах на землі..."). Наскрізний ліризм творів Т.Шевченка про жіночу долю".

2.Записати логічний ланцюжок:

Змалювання жіночої долі → мрія бачити жінку щасливою (“На панщині пшеницю жала…”) → реалістично-побутовий образ матері (“У нашім раї на землі”) → еволюція жіночого образу (МаріяБогородиця) (“Марія”).

Теорія літератури:

3. Виписати терміни у зошити:

Художнє мовлення – практичне втілення художньої мови; має два основні різновиди: поезію (вірш) і прозу.

Поезія (від грец. ποίησις – творчість) – ритмічно організоване мовлення, постале на основі конкретно-історичної версифікаційної системи.

Вірш – це ритмічно організована мова з метою посилення її виразності й емоційності (звідси його часте використання в ліриці).

Амбівалентність (взаємозамінність) – сутність цих термінів виявляється ще й у тому, що віршовані твори поета, певної нації чи епохи називають поезією.

Шевченківський вірш – це група віршових розмірів, побудованих на народній чотирискладовій стопі, що з найбільшою довершеністю були розроблені Т. Шевченком.

Рима (від грец. ρυđμός – мірність, сумірність, узгодженість) – це співзвучність закінчень слів у віршових рядках, яка охоплює останній наголошений голосний і наступні за ним звуки.

Римування – особливість розташування рим у вірші, інтервал між ними

Великий Кобзар українського народу низько схилявся перед образом Матері, який втілював для нього рідну матір, Україну, Пречисту Діву Марію. Матір Божа, яка оберігає людей землі,— це узагальнюючий образ усіх матерів. “

4. Записати художній аналіз творів:

Сон” (“На панщині пшеницю жала” (1858)).

Тема: зображення непосильної праці жінки-кріпачки, яка мріє про майбутню щасливу долю своєї дитини.

Ідея: засудження панства, російського самодержавства, що гнобило простий люд, лишало його можливості вільно жити й працювати на рідній землі.

Жанр: громадянська лірика.

Поезію присвячено Марку Вовчку. У січні 1858 р. Тарас Григорович познайомився з Марком Вовчком, оповідання якої читав ще в засланні. Дуже ними захоплювався, розцінював їх як вагомий внесок у тогочасну українську літературу. Шевченко мав великий вплив на Марію Олександрівну, заохочував її до творчості. Письменники щиро приятелювали.

“У нашім раї на землі” (1849)

Тема: розповідь про важку жіночу долю, стражденне життя матері-селянки в умовах покріпачення, соціального і національного гніту. Ідея: возвеличення святості матері, того найціннішого, що є для кожної людини; засудження соціального устрою, який змусив страждати багатьох жінок. Композиція.

Поезія “У нашім раї на землі” – екскурс поета шляхами власного життя й оповідь про героїнь своїх творів. Твір має оптимістичний початок і трагічне, сумне закінчення. Він містить протиставлення злиденного повсякдення жінки-кріпачки райському життю.

6. Виписати художні засоби, використані у творах.

Домашня робота: Т.Г. Шевченко "Доля" (виразно читати,художній аналіз твору письмово). Виконане завдання надіслати до 06.04.2020 року

30.03.2020

Урок № 51. Багатогранний образ жінки-матері в Шевченкових поемах “Катерина”, “Наймичка”, “Марія”.

Тема. Багатогранний образ жінки-матері в Шевченкових поемах “Катерина”, “Наймичка”, “Марія”.

Мета: розглянути творчість Т.Шевченка в історико-культурному контексті доби; визначити своєрідність поем “Катерина”, “Наймичка”, “Марія”; розкрити трагедію життя жінки-матері; розвивати аналітико-синтетичне мислення і мовленнєву культуру учнів; виховувати шанобливе ставлення до жінки, матері; почуття доброти, милосердя, совісті.

Все упованіє моє

На тебе, мати, возлагаю,

Святая сила всіх святих

Пренепорочная, благая.

Т.Шевченко

Т.Шевченко – один з найталановитіших, найніжніших і найщиріших співців жіночої долі.

“Такого полум’яного культу материнства, такого апофеозу жіночого кохання і жіночої муки не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світу. Нещасний в особистому житті, Т.Шевченко найвищу і найчистішу красу світу бачив у жінці, у матері”.

(М.Рильський)

І. Організаційний момент.

ІІ. Оголошення теми і мети уроку.

ІІІ. Для Т.Шевченка жіноча недоля була не просто однією з тем творчості, а згустком крові, що запеклася в його серці. І дівчина-наймичка, і покритка, і вдова, і мати, що народила кріпака, — це символ долі всіх українок, які злилися в поезії Кобзаря у величний, багатостраждальний образ України-матері. Доля кріпачки у Шевченкових творах завжди трагічна, бо такою вона була в жінок, які зустрілися в поетовому житті. Це і рідна мати, це його рідні сестри Катря, Ярина та Марія, це, зрештою, його трепетна юнача любов Оксана Коваленко, котру, як і героїню поеми “Катерина”, зганьблено. Отже, жіноча недоля для великого Кобзаря є не тільки загальнонаціональною, а й особистою трагедією.

Дослідники про образ матері в Шевченкових творах

На уроці ми будемо працювати за таким планом:

1. Варіації художніх підходів:

а) домінування романтичного плану (“Катерина”);

б) побутово-реалістичних “Наймичка”;

в) символістсько-алегорична узагальненість у поемі “Марія”.

1. Внутрішній світ героїнь, глибина душі і велич; неможливість однолінійної оцінки характерів.

2. І.Франко про жіночі образи в поезії Т.Шевченка.

Мусимо дати відповідь на питання.

Проблемне питання:

1838 1845 1859

“Катерина” “Наймичка” “Марія”

еволюція жіночого образу чи різність творчих установок автора?

Що спільного між героїнями поем “Катерина”, “Наймичка”, “Марія”?

Ідея християнського шляху наскрізь просвітлює ще одну Шевченкову тему, до якої він постійно, з невідворотністю фатуму, повертається, — тему жіночого гріха. Героїні “Кобзаря”, трансформуючись одна в одну, ведуть читача до порятунку духовного і засвідчують своїми долями, який тяжкий гріх до нього.

Три жінки стоять на трьох сходинках наближення до Бога. Усі три – Катерина, наймичка Ганна і Марія – вродливі, добрі, лагідні. Усі вони через свою наївну щирість чинять гріх – стають покритками. Так, це суперечить євангельській оповіді (але не заповідям!), насправді Пречиста не була покриткою, проте Шевченкові конче необхідно усіх трьох героїнь поставити в однаковісінькі вихідні умови, а також принагідно підкреслити: усі до єдиного люди уже за природою своєю гріховні, йдеться лише про те, як вони ведуться з тою гріховністю. Нагадую, Шевченко завжди, переповідаючи якісь значні історичні події, аби матеріалізувати свою думку, вносив у них будь-які зміни, необхідні для увиразнення ідейного змісту.

Три жінки (три типи людей) чинять в однакових умовах по-різному.

— Як це зображує Шевченко?

На мою думку, нам потрібно повторити теорію літератури, щоб зрозуміти творчий задум і дати відповідь на проблемне питання.

Поема - (від грецького слова, що означає "твір", "творіння") — ліричний, епічний, ліро-епічний твір, переважно віршований, у якому зображені значні події і яскраві характери

Реалізм - (від лат. realis — «суттєвий», «дійсний») — стиль і напрям у літературі та мистецтві, які ставили метою правдиве відтворення дійсності в її типових рисах.

Символізм - мистецька течія, принципом якої є художнє відтворення сутності ідей та предметів, які перебувають за межею чуттєвого розуміння, з використанням символів. Сприймається символ як індивідуальне уявлення творця про світ.

Романтизм - (франц. romantisme) — літературний напрям, що виник наприкінці XVIII століття в Німеччині та існував у літературі Європи й Америки в першій половині XIX століття.

Життєвий шлях людини – сходження вгору, до омріяного ідеалу. Сходинку за сходинкою долає людина, але часом під впливом певних обставин падає, скочується донизу.

Розповідь про героїнь поем літературних критиків

На уроці ми складаємо план до образу.

На першій сходинці зупинилася Катерина (хоча все-таки ступила на неї, зберігши совість, честь і шлахетність). Найтяжчий її переступ у тому, що наклала на себе руки, цим самим порушивши волю Всевишнього і – що страшніше – поникла перед ликом зла та мимоволі подовжила його, прирікаючи на наглу смерть сина. Одне слово, відмовилася шукати шлях до Бога.

Ні-ні, автор не картає свою героїню за малодушність, навпаки, жаліє її, сироту. І то закономірно: у кожного з нас, таких слабких і беззахисних, є своя межа терпіння, сили волі, і Катерина просто переступила свою межу.

Але є люди, котрі долаючи пекельні муки, підіймаються на вишу сходинку. Це – наймичка Ганна. Вона зупинила в собі зло, подолала спокусу самогубства, підкорилася волі Божій і спокутала свій гріх, зробивши все для синового щастя.

На третю, найвищу до всевишнього, сходинку, підіймається Марія. Вона очистила свій формально-церковний гріх спасінням проти плоду цього гріха – спаса, який приніс спасіння людям. Але не тільки це. Після розп’яття Сина Пречиста Діва, хоч сама падала трупом від болю й скорботи, знайшла духовні сили надихнути “своїм святим очисним словом” апостолів, що виявилися нетвердими й душеубогими (бо ж люди). Ця слабка, змучена жінка єдина в найтяжчу хвилину не втратила віру, підхопила добро, не дала його зупинити – уможливила майбутній порятунок людства, яке вбило її дитину. Отак покритка стала Покровою – заступницею і надією стражденного світу.

— Як ставиться Шевченко до своїх героїнь?

(У “Катерині”, “Наймичці”, і “Марії” – це ліричні і публічні відступи.

— Чим вони відрізняються між собою?

— Можна, але слід ще глибше дослідити ці образи.

1) Як повелися батьки з Катериною?

2) Чому Ганна віддає сина чужим людям?

3) Чого боявся Йосип і що змусило його одружитись з Марією?

Про що це свідчить?

Світ жорстокий, і не тільки любов до людини рухає людством.

— Як зображують Матір на картинах художники?

Що спільного між звичайними земними жінками і Марією, що народила Спасителя людства?

Зрозуміло, син у цих трьох поемах (”Катерина”, “Наймичка”, “Марія”) є символом майбутности й добра. Катерина, розчавлена злом, зрікається будучини та довіреного їй Господом добра. Ганна ж спромогається переступити пекельний біль, приймає будучину і фізично продовжує добро (рятує, виховує, плекає сина). Марія продовжує добро ще й духовно – не тільки спасає. Виховує Спасителя, а й підхоплює синову справу після його загибелі, оберігає останню нить, що єднає нас, смертних, зі Всевишнім.

Тож і в людини, якщо вона хоче бути Людиною (богоподібною істотою), немає іншого виходу, як відповідати на зло Добром, а неминучі гріхи свої перетворювати у достоїнства.

Хто-хто, а Шевченко з власного досвіду добре знав, як то тяжко людині подарувати кривду, простити ворога. І тому поет у багатьох ключових творах подає разючі приклади християнської доброчесності і в такий спосіб переконує, просвітлює Господньою любов’ю себе і читача.

“Катерина”, “Наймичка”, “Марія”

1) еволюція жіночого образу

чи

2) різність творчих установок?

Франко про поему “Наймичка Т.Шевченка

“Не знаю в літературі всесвітній поета, котрий би так витривало, так гаряче і з цілою свідомістю промовляв в образі жінок, в обороні їх права на повне, чисто людське життя, котрий би таким могучим словом бичував усе те, що в’яже, деморалізує і тисне женщину. Не знаю в літературі всесвітній поета, котрий би представив так високий і так щиро людський ідеал жінки-матері, як се вчинив Шевченко”.

Отже, ще раз повторимо:

образ Катерини – трагічний;

наймички – величний;

Марії – героїчний.

— Чи є це відповідь на проблемне питання?

Теорія літератури

Поема – ліро-епічний твір, у якому зображені значні події й яскраві характери, а розповідь про героїв супроводжується розкриттям авторських переживань та роздумів.

Романтизм – художній метод у літературі і мистецтві, коли не задовольняючій митця дійсності протиставляються картини життя бажаного, витвореного мрією, піднесеного над дійсністю.

Реалізм – художній метод, який вимагає правдивого і всебічного відображення дійсності.

Ліричний відступ — авторський відступ від розгортання подій, картин та образів, у якому письменник безпосередньо від себе висловлює почуття і настрої у зв’язку з долею героїв, виявляє своє ставлення до них.

Публіцистичний відступ – авторський відступ від розгортання подій, у якому письменник висловлює ставлення до суспільних проблем (застереження дівчатам).

Символ – один з поетичних тропів: умовне позначення якогось явища чи поняття іншим на основі подібності з метою стисло і яскраво передати певну ідею.

Плани до характеристики Катерини, Ганни, Марії

Образ Катерини

1. Кохання дівчини.

2. Осуд людей.

3. Вигнання батьками.

4. Зрада коханої людини.

5. Самогубство.

Образ Ганни

1. Трагізм становища жінки.

2. Глибока душевна краса героїні.

3. Палка материнська любов до своєї дитини.

4. Готовність на самопожертву.

5. Невтомність у праці.

6. Чуйність і делікатність.

7. Материнській подвиг Ганни.

Образ Марії

1. “Квіт рожевий”, “кроткая”, “всесвятая”.

2. Народження сина.

3. Усвідомлення його участі.

4. Шлях за сином.

5. Голгофа.

Домашнє завдання:

Т.Г. Шевченко «У нашім раї на землі…» (ідейно-художній аналіз письмово)

https://www.youtube.com/watch?v=JGOT93UDLDo

19.03.2020

Тема "Тема жіночої долі у творчості Т. Шевченка. Поеми «Наймичка», «Катерина»

1. Визначити з якого твору взято рядки:

Не дуріте самі себе,
Учітесь, читайте,
І чужого научайтесь,
Й свого не цурайтесь.

Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине…
От де, люде, наша слава,
Слава України!

Не вмирає душа наша,
Не вмирає воля.
І неситий не виоре
На дні моря поле.

Од молдаванина до фіна
На всіх язиках не мовчить,
Бо благоденствує!

…хто матір забуває,
Того Бог карає,
Того діти цураються,
В хату не пускають.

Усі на сім світі –
І царята, і старчата –
Адамові діти.

Відповіді: «І мертвим, і живим, і ненарожденним…», «До Основ’яненка», «Кавказ», «Кавказ», «І мертвим, і живим, і ненарожденним…», «Сон» ( «У всякого своя доля…»)

2 .Проблемне запитання.

Сьогодні ми будемо вести розмову про жіночу долю, зображену у творах Шевченка. Спробуємо дати відповідь на питання, що є спільного і відмінного між героїнями поем «Катерина» та «Наймичка»?

До теми матері зверталися не лише композитори, а й художники. Тема жінки, матері й материнства — одна з провідних у творчості Т. Г. Шевченка. Постійна увага Т. Шевченка до трагічного становища жінки у часи кріпацтва зумовлюється тим, що саме вона була найбільш пригнобленою і скривдженою: поневірялась на панщині, зносила тяжкі кари, нерідко була змушена стати жертвою поміщиків і, крім того, постійно перебувала під гнітом родинним. Наскільки нестерпним було становище жінки, свідчить хоч би той факт, що в Київській губернії, наприклад, за один тільки 1839 рік, покінчило самогубством 37 дівчат-покриток. Серед творів, присвячених показові гіркої жіночої долі, особливе місце посідає «Катерина» Т. Шевченка, присвячена В. А. Жуковському в пам’ять 22 квітня 1838 року, дня викупу поета з кріпацтва.

3. Відповіді назапитання:

- Чим викликана журба батьків Катерини?

- За що вони дорікали дочці? Чи не були вони жорстокими?

- Яким чином мотивує мати своє рішення щодо вигнання дочки з дитиною з хати? З приводу чого журиться літня жінка?

- Чому навіть батько не виявив прихильності до сльозних прохань Катерини залишитися жити з ними?

- Для чого героїня перед тим як вирушити у подорож набрала землі під вишнею?

4) Запис в зошит

Тема: зображення трагедії селянки-покритки, зумовлену таким суспільним ладом, при якому пани могли безкарно знущатися з трудящих.

Ідея: висловлення глибокого співчуття до жінки-покритки і водночас, засудження жорстокості, підступності, бездушності панів, які глумилися над кріпаками (офіцер).

5) Слово вчителя

Через кілька років після написання «Катерини» Тарас Григорович знову повертається до цієї теми, але висловлює її вже в іншому емоційному ключі. Твір «Наймичка» написаний у 1845 році та теж присвячений трагічній долі жінки-покритки на Україні. Крім «Наймички», написано поему «Марія» (1861), вірш «Сон» («На панщині пшеницю жала») (1858). Тому ідейно-тематичним спрямуванням поеми стає зображення долі жінки-матері в жорстокому світі, яку трагічні обставини змушують жертвувати собою, своїм щастям і життям заради життя і щастя дитини.

6) Запис в зошит.

1)Тема: зображення важкої долі жінки-кріпачки, яка вимушена була все своє життя страждати і приховувати своє материнство.

2)Ідея: засудження тогочасних умов, у яких жінка відчувала себе соціально незахищеною; висловлення співчуття стражданням героїні.

3)Основна думка:

а) мати — найсвятіше, що є у кожної людини;

б) Я каралась / Весь вік в чужій хаті… / Прости мене, мій синочку! / Я… я твоя мати.

4) Жанр: епічна поема, немов прагнучи підкреслити це, Шевченко вводить у тканину твору казкові вимисли.

7) Теорія літератури.

Епічна поема - один із різновидів поеми, в якій порушуються важливі проблеми минулого, сучасного і майбутнього. Поема розгортається на основі певних подій, має сюжет і чітко виражені характери

Ми прочитали дві поеми Шевченка «Катерину» та «Наймичку», познайомилися з двома, на перший погляд, різними жіночими долями. Та водночас вони такі схожі, адже обидві стали жертвами тодішнього суспільного ладу, обидві були обмануті та залишені москалем (офіцером). Зараз спробуємо скласти порівняльну характеристику двох матерів, у яких була дуже важка доля жінки-покритки.

Характеристика Катерини:

В центрі твору — селянська дівчина Катерина. Вона настільки чесна і благородна, що навіть не підозрює в особі офіцера того негідника, який в майбутньому зрадить її. Вона цілком довіряється йому. Почуття її природні, звичайні і змінюються залежно від тих ситуацій, в які вона потрапляє. Внутрішній світ Катерини ясно виявлений в її поведінці: весело їй — вона співає, тяжко — вмивається сльозою. Вона знає, що її люблять батьки, що страждають, може, ще більш, ніж вона, але виганяють її з дому тому, що своєю поведінкою Катерина порушила моральні традиції. Перша зустріч з москалями завдала їй пекучого болю і закинула в душу невиразний ще сумнів вперше глянути правді в очі. Катерина починає уявляти майбутнє сина-байстрюка. І це її передбачення поділяє автор. Проте нещасна матір ще не може відмовитися від своє мрії і продовжує пошуки, бо любить офіцера, вірить його обіцянкам. Мати-покритка, скільки їй стало сил, захищає своє дитя від жорстокого і ворожого світу. Але всі і все — односельці, батьки, кохана людина, сама феодальна дійсність — повстали проти неї як матері. Саме в цьому трагедія Катерини. У кожній деталі образу героїні розкривається якась сторона тогочасного ладу, як цілого, і навпаки — сукупність усіх деталей дає цільний образ страдниці, жертви панської розпусти. Загибель героїні — не випадкова. Вона стала жертвою розпусти панів. Самогубство Катерини — причина соціальна.)

Характеристика Ганни:

Ганна — жертва панської розпусти. Вона теж «покритка», але не повторює сумної історії своєї попередниці, а зберігає своє життя для улюбленого сина Марка. Ганна ні на хвилинку не забувала про свій материнський обов’язок. Любляче серце не повело її стежинами Катерини до річки, а підказало інший, значно важчий і благородніший шлях — «покірливо до самої смерті нести хрест самопожертви» (М. Рильський), до кінця життя бути позбавленою прав материнства. Чи може бути більша мука-кара для матері? Ганна приходить на хутір «у найми проситись» тільки через рік і дуже радіє, коли господарі погоджуються її взяти, дитину доглядає, «ніби матір». Залишившись наодинці з малим, «тяжко, важко плаче», причини цих сліз «не зна Марко, росте собі». Щоб не пошкодити добрій славі Марка, не згоджується бути посадженою матір’ю на його весіллі. Коли Марко і Катерина вітають Ганну після повернення з Києва, як рідну матір, вона лякається: «Може вони знають… Може, вони догадались…» В останні хвилини життя нещаслива мати всіма силами намагається діждатися Марка з дороги і відкрити таємницю його народження. Трагедія Ганни не тільки в тому, що вона, багата, із славного селянського роду, мусить народити в пустельному полі й підкинути дитя чужим людям. Ще більших невгасимих, щоденних страждань завдає їй те, що вона мусить ховатися зі своїми почуттями до сина).

3)Запис в зошит.

Складання інформативного ґрона до образу головних героїнь

Катерина:«чорні брови», покритка, рішуча, безжалісна, «карі очі», щира, чесна, відверта, довірлива, «біле личко», проста, благородна, здатна на великі страждання.

Ганна: любляча мати, щира , набожна, безталанна, відверта, проста, терпляча, працьовита, щедра, поважає людей, дотримується народних обрядів

Т. Г. Шевченку вдалося з великою точністю передати найтонші переживання, найменші порухи материнського серця. Жінка з його поем «Катерина» та «Наймичка» — не осміяна людьми покритка, а свята Мати, саме Мати з великої літери. Жінка, серце якої повне безмежної любові до дитини, великого всепрощення до людей. Це жінка, яку не спотворила злоба на людей. Це втілення великої Божої любові.

Завершу словами І.Франка: «…любов до дитини така могуча, що перемагає все інше, заслонює перед нею весь світ, заставляє забути про себе саму, віддати все своє життя не для хвилевої покути, але для довгої жертви на користь своєї дитини».

Давайте сформулюємо правило, якому ми сьогодні навчилися?

Живи за законами моралі! Будь гідним сином чи донькою! Поважай жінку — берегиню роду людського.

Домашнє завдання: Прочитати поему «Марія».

https://youtu.be/F0lk1vwgFIQ

16.03.2020

Т.Г. ШЕВЧЕНКО "І МЕРТВИМ, І ЖИВИМ, І НЕНАРОДЖЕНИМ..." (СТОР. 218-225 ЧИТАТИ, АНАЛІЗУВАТИ ПИСЬМОВО)

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ: 1. ВИВЧИТИ ВІРШ НАПАМ'ЯТЬ

2.Т. Шевченко "Катерина", "Наймичка" прочитати, аналіз (письмово)

https://youtu.be/2slPd_YRW4o
https://youtu.be/fBhOoVnjMRc
https://youtu.be/b57dCzuPATs:

Поиск по этому блогу

Учитель української мови та літератури Іваненко Наталія Геннадіївна